Юрій Винничук

Блог | Ось після всього цього нам кажуть, що наш закон про освіту не толерантний?

28,3 т.
Ось після всього цього нам кажуть, що наш закон про освіту не толерантний?

Україна всю свою історію перебувала в міцних ворожих обіймах своїх недремних сусідів. Щойно поляки відчули слабкість Галицько-Волинського королівства, як відразу ж захопили Львів і решту земель. Не дрімали й мадяри, а пізніше й румуни та московити.

Не дрімають вони й зараз – і завжди напоготові, щоб урвати ласий шматочок.

Нещодавні заяви польського міністра уже не обмежуються питаннями освіти, проблемою УПА, а відразу переміщуються у глобальні запити – повернути польським громадам костели і парафіяльні будинки! Заборонити в'їзд до Польщі окремим відомим людям, а з останнього натяку зрозуміло, що насамперед мова про Володимира В'ятровича.

Читайте: Май гідність, вбий в собі йоббіка!

І дарма, що тих чисельних громад уже нема, а ті, що є, сильно розбавлені українцями з картами поляка і після безвізу уже почали поволі худнути.

Питання повертання костелів доволі цікаве. Але чи ми їх відбирали? Чому міністр апелює до українців, а не до російських окупантів? То ж вони забирали не тільки костели, перетворюючи їх на склади, а й приватні помешкання. Вся центральна частина міста і близький центр ще довго по війні шварготів на общєпонятном. Та й зараз, минаючи групки алкашів у центральних сквериках, частіше почуєш мову визволителів, аніж місцеву.

Натомість українські церкви захоплювали не якісь визволителі, а самі ж поляки. То, може, уже почався процес повертання? Та й німцям годилося б повернути їхні кірхи. Хтось же повинен подати першим приклад толерантності і справедливості.

Читайте: Дивна нація "угорці"

Угорські апетити не менш захланні. Сторіччями мадяризуючи русинів, забороняючи школи, гімназії, мадяризуючи Церкву і географічні назви, вони добилися того, що українців в Угорщині вже нема. Окрім недавніх заробітчан та студентів. Цілі села позникали разом зі своїми назвами.

Те саме бачимо у Словаччині.

Фактично дружню руку нам свого часу простягнула лише довоєнна Чехословаччина. У той час як українці під Польщею не мали змоги відкрити свій університет, чехи надали усі умови для функціонування і університету, й інших учбових закладів, допомагаючи фінансами та виплачуючи стипендії студентам.

Але чехи нам не сусіди. А сусіди ніде не є добрими. Поляки завше ґлорифікують свою дружбу з мадярами – мовляв, браття і до шаблі, і до чарки. Але і мадяри їм не сусіди. Хтозна, чи були б братами, якби жили поруч. Бо з чехами у поляків не склалося. Щойно Гітлер захопив Чехословаччину, Польща й собі хапнула те, що погано лежало.

Сусіди дуже чутливо втягують носами той слушний момент, коли хтось біля них проявляє слабкість, коли можна бодай кусник відгризти, як то зробила вже Росія.

У 1896 році Іван Франко написав статтю "І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття". На ту пору в Угорщині жило до 500 тисяч русинів. А всього українців було 25 мільйонів. І ось цей народ, що був чисельнішим за будь-якого свого сусіда, окрім московитів, став найбільшим демографічним донором для угорців, поляків, румунів, словаків і навіть... білорусів.

Далі Франко пише про те, як завдяки Марії-Терезії та Йосифу II вдалося ослабити мадяризацію та полонізацію українців. Наведу цитату для тих недоумків, які не бачать різниці між австрійським цісарем і московитським царем, заявляючи, що прославляння цісаря не краще за прославляння Нікалая Второго.

"Ті великі володарі, – пише І. Франко, – обіймаючи світлим розумом і широким поглядом усі народи монархії, щиро дбали про їх потреби. Марія-Тереза причинилася до встановлення самостійної єпархії мукачівської, наділила єпископа, капітулу, церкву і семінарію землями і доброю платою, подарувала поєзуїтський монастир, церкву і замок в Унгварі на палати єпископські, кафедральний собор, семінарію і теологічний музей, зрівняла у всім, а особливо в справах духовних, духовенство руське з латинським і тим способом забезпечила русинів від утиску і переслідування латинників. В р. 1774 заснувала Марія-Тереза при церкві св. Варвари у Відні генеральну греко-католицьку семінарію духовну; угорським русинам призначено в ній 12 місць, а то 10 для мукачівської єпархії, а 2 для пізнішої пряшівської. Таким способом угорські русини одержали можність черпати для себе знання в самім центрі держави. А що около р. 1750 засновано також богословську школу в Мукачеві, де вчено по-слов'яно-руськи (її в р. 1778 перетворено на духовну семінарію і перенесено до Унгвара, та й далі вчено в ній по-слов'яно-руськи), то між тодішніми угорськими русинами розпочався такий науковий рух, що вони не тільки у себе дома мали відповідні сили для виховання молоді, але достарчували їх і для Галичини, а навіть для Росії. Такі імена, як Балудянський, Венелін (Гуца), Орлай, дальше Іван Земанчик, Петро Лодій, ще і досі мають почесне місце в історії російського шкільництва і російської науки. Угорські русини, крім віденської, виховувались також у львівській семінарії, в одній і другій бували вони навіть ректорами, як Михайло Щавницький (ректор у Львові), Самійло Вулкан, Бачинський, Нодь і др. (ректори у Відні)".

Перспективи вимальовувалися доволі заманливі. Однак у 1844 р. сейм у Пешті ухвалив закон, на підставі якого введено остаточно урядову мадярську мову у всіх краях угорської корони.

Недарма під час революції 1848 р. русини стали на бік австрійського уряду, хоча тихцем було їх немало й на боці мадярів.

"За те австрійський уряд по поборенні революції починає знов до них ласкавіше відноситися. Русини почали брати участь в житті політичнім; 19 октября 1849 приїхала до Відня депутація угорських русинів... Депутація вручила цісареві ось яку петицію: угорські русини бажають, щоби: 1) введено в життя австрійську конституцію з 4 марта 1849; 2) признано угорським русинам відрубну політичну територію; 3) розграничено адміністраційні округи на округи етнографічні без огляду на попередній поділ Угорщини на комітати; 4) основано руські народні школи, руські гімназії, руську правничу академію в Унгварі і перемінено львівський університет на руський; 5) узгляднювано русинів при заміщуванні урядів, а не допускано урядників, що не знають руської мови, до урядів в руських округах; 6) видавано руську урядову часопись з запомогою уряду; 7) щоби вільно було друкувати книги кирилицею; 8) зрівняно руських урядників, священиків, учителів з особами того ж стану інших народностей; 9) узгляднено руських людей при авансі в армії і заміщено деякі урядові посади при головнім правительстві в Відні русинами; 10) заведено руських капелянів при руських полках.

Мала частина тих бажань була сповнена; невважаючи на бідність руського народу, заведено в многих місцевостях двокласові школи народні і повторюючі недільні відділи для дорослих з руською мовою викладовою; в многих місцевостях заведено знов школи парафіяльні, де вчителями, і то навіть добрими, були дяки. Коли австрійський уряд іменував Добрянського наджупаном 4 комітатів руських з осідком в Унгварі, завів той в адміністрації руську мову, позаміщував много урядів руськими семінаристами, постарався о те, що почато викладати в гімназії кілька предметів по-руськи, позаводив руські написи на таблицях в Унгварі і по селах. Його знаменитий організаторський талант зелектризував цілу Русь Угорську і підвів її до життя".

Водночас із австрійськими привілеями впав на русинів угорський гнів. "На русинів перенесли мадяри всю ненависть, якою палали до росіян за погром 1849 р.; нищити русинів зробилося немов патріотичним обов’язком мадярським, дарма що сповнювання сього ніби патріотичного обов'язку вело за собою економічну руїну, духову темноту і безпомічність півміліонної маси народу, виключало від цивілізаційного розвою і поступу цілі обширні комітати, деморалізувало і доводило до цілковитого етичного здичіння угроруську інтелігенцію, найпаче ту її часть, що з покликання свойого повинна би стояти на сторожі гуманності і етичних ідеалів – духовенство вище і нижче".

Дійшло до того, що усі три руські єпископи стали підтримувати мадяризацію церков, а за тим і шкіл. Священики і вчителі стали цуратися рідної мови, соромитися її.

Франко наводить у статті приклади того, як мадяри переслідували тих, хто не відмовився від рідної мови. Як затравили священика в Мукачеві, в якого був на парохіяльній камениці напис руською мовою. Як шкільний інспектор, запрошений на обід до священика, обурився тим, що його донька розмовляє по-руськи: "Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!". По сім вийшов мадяр з хати не попрощавшися з гостинним господарем". Описує випадки, коли виганяли з гімназії учнів, які на запитання, якої вони національності, відповідали, що руської.

"Мадярська свободолюбність і толеранція, – продовжує І. Франко, – доходить до того, що мадяри забороняють угорським русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть не політичні, лиш літературні або призначені для дітей, забороняють зноситися з галицькими, одбирають листи, писані до угорських русинів, і т. д. Навіть в абсолютній Росії не робиться таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з устами, повними грімких фраз про свободу, толеранцію і цивілізацію.

Щоби знищити всякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лиш місцевостей, але й осіб, і то як імена, так і прозвиська на лад мадярський. Імена: Михайло, Осип, Гаврило, Василь, Стефан, Павло, Юрко, Олекса перемінено на Mihäly, József, Janos, Gabor, Bazil, Istvän, Pal, György, Sandor; по-руськи не смій тепер назватися, коли не хочеш наразитися на тисячі різних прикростей".

Те саме з прізвищами. "Подібно чисто руські назви сіл попереміновано на мадярські, і так: Нове Село – Bereg Ujfalu, Дубровка – Cserhalom, Розтока – Gazló, Сільце – Kisfalu, Гребля – Felsö Kafaszló, Залуже – Kis-Almäs, Яблоново – Nagy Almäs, Дунковиця – Nyiresfalva, Пістрялово – Pisztrahäza, Локоть – Abränka, Завидово – Zavidfalva, Чорний Потік – Fekete patak, Юровиця – Pargyörgyfalva, Неліпино – Harsfalva, Стройна – Malmös, Скотарсько – Kis-Szolyva, Гукливоє – Ingo, Воловоє – Ökörmezö, Лисичово – Rokamezö, Новоселиця – Felscö-Neresznicze, Студеное – Hideg patak, Крива – Tiszu-Kirva, Тарново – Kökenyes і т. д. і т. д. Кільканадцять назв місцевостей позістало й досі руськими; мадярів се кололо, і щоби увіковічити ювілей тисячоліття, а заразом показати Європі, що русинів зовсім нема в Угорщині, порішили і ті останні назви поперемінювати на мадярські. Так, отже, піввічні села руські стануть тепер, бодай на око, чисто мадярськими і від 1896 р. будуть називатись: Русково – Kärpät-oroszi, Руська Поляна – Navasmerö, Русь-Крива – Sebes-patak, Косова Поляна – Kaszómezo, Нересниця – Kirälyfölgye, Куштино – Refalu, Задня – Zerfalu, Майданка – Hamvas і т. д."

І ось після всього цього нам кажуть, що наш закон про освіту не толерантний?

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...

Джерело:Збруч