Блог | Немасові акції протесту: розбір польотів

Близько десятка політичних партій та рухів, ще стільки ж громадських організацій, місячна піар-кампанія та поїздки по регіонам. Все це не забезпечило обіцяних масових акцій протесту біля Верховної Ради. Адже за різними даними на піку протесту 17 жовтня під парламентом було 5 чи максимум 7 тисяч людей. У наступні дні кількість учасників була набагато меншою.

Не забезпечили масових акцій всі ці приготування та кількість організаторів прогнозовано. Незважаючи на здавалось б низку позитивних передумов, організатори та учасники заходів зробили кілька фундаментальних помилок.

Найпершою з них була впевненість у тому, що незадоволеність владою автоматично надає довіру суспільства тим, хто жорстко її критикує. Як свідчать дослідження усіх поважних соціологічних організацій, включаючи Інститут соціології НАН України, громадяни нині демонструють вкрай низьку довіру до усіх політичних сил та рухів. Це стосується як провладних партій, так і усієї строкатої опозиції. Відтак впевненість у тому, що опозиційність організаторів мітингу є запорукою успіху, була з самого початку невірною.

Читайте: Соболев и Гришин уже выкупили землю на Грушевского? Это теперь их земля?

Другою фундаментальною помилкою була впевненість у великому протестному потенціалі суспільства. Дійсно, близько 90% респондентів вже кілька років називають ситуацію у країні вибухонебезпечною або напруженою та демонструє велику невдоволеність станом справ у країні. Однак це не означає (а радше навпаки), що більшість з них готові до акцій протесту. Нині кількість готових особисто брати участь у протестах удвічі менша за кількість тих, хто цього робити не збирається.

І, нарешті, третьою помилкоюпри плануванні та здійсненні акцій були основні гасла, під якими виходили організатори. Це правда, що абсолютна більшість громадян вже давно підтримує зняття депутатської недоторканості, а також підтримує реформування судової системи через катастрофічну незадоволеність її діяльністю. З виборчою системою трохи складніше, однак за умови роз’яснення респондентам її сутності, можна прогнозувати, що більшість також підтримала б цю вимогу. Та ці відповіді ми отримуємо при прямому запитанні. Коли ж ми просимо українців ранжувати найголовніші для себе проблеми – наприклад обрати три з них – то ці питання, поряд із питанням мови, геополітики тощо – знаходяться у другій десятці списку, безнадійно відстаючи від високих цін, малих зарплат та пенсій, війни та медичного обслуговування.

Читайте: "Министерство правды": Оруэлл забыл, что коммунисты – не люди

Таким чином, чи підтримують ці ініціативи громадяни? Без сумніву Так. Та чи є вони для громадян актуальними? Без сумніву Ні. І мова тут не про громадянське суспільство, яке складає лише невеличку долю, а тих самих "пересічних українців" або пасивну більшість, яка так і залишилася в нас найвагомішою часткою суспільства навіть після кількох років війни.

На користь вимог організаторів акції мало б свідчити і те, що вони є нематеріальними. Як показав, так званий "тарифний Майдан", матеріальні вимоги не здатні поки що викликати великої і прямої підтримки населення. Тож в теорії ставка на нематеріальні гасла мала дати більший ефект. Однак попри вже згадану порівняно низьку актуальність для населення обраних конкретних гасел, організатори акції неправильно інтерпретували значення "нематеріальні". В першу чергу, як показав Євромайдан, дієвість мають гасла проти порушення прав людини, насильницьких дій до мирних протестувальників. Владна команда вивчила цей урок і робить усе аби не дати шансу цим гаслам втілитися у життя. Поки їй це вдавалося і якщо вдасться у майбутньому, то нинішні акції запам’ятаються лише як черговий прояв карго-культу Майдану.