Люди на Донбасі одержимі бажанням жити в Україні. Особливо діти - Нищук

Міністр культури України Євген Нищук називає скромність шляхом у невідомість. При цьому впевнено заявляє, що державі є чим похвалитися всупереч складному періоду.

В інтерв'ю "Обозревателю" Нищук розповів про нові досягнення в галузі культури і подискутував на тему того, чи може вона бути інструментом пропаганди. Чи справді в Україні проводиться так звана українізація і чим зумовлена "прірва" між заходом і сходом країни.

- Останнім часом багато хто згадує відому притчу з Вінстоном Черчіллєм: А де ж витрати на культуру? – Так війна ж іде! Яка культура? – Якщо немає культури, то навіщо ми воюємо. Як ви вважаєте, чи достатньо наразі держава приділяє увагу культурі в Україні?

- Моїм першочерговим завданням якраз і було змінити ставлення до сфери культури на рівні перших осіб держави. Крім того – змінити сприйняття державного органу. Мінкульт не має бути органом перевірки чи контролю, бо я завжди казав: керувати культурою неможливо.

Якщо повернутися до цитати, яку ви привели, я оперував нею перших півроку на посаді. З часом її почали говорити й у Верховній Раді, і в Адміністрації Президента. І слава Богу, що її почули. Нещодавно у прокат вийшов фільм "Темні часи" про Вінстона Черчілля, який ще раз показав, наскільки це геніальна людина. І дуже важливо, що навіть в екстремальних умовах війни він розумів, яким надважливим інструментом для об'єднання країни є культура. Саме вона дає можливість провести міст діалогу та порозуміння.

Ми навіть одну програму, орієнтовану на підтримку організацій і митців зі сходу країни, назвали "Взаєморозуміння". Культура зрозуміла всім, якщо вона щира та підкріплена талантом, якщо орієнтована на добро, якщо об'єднує. Тому, звісно, я переконаний, що вона має бути одним з пріоритетних напрямків в державі. Уряд узяв курс на ремонт країни, і культура, на мою думку, є тим фундаментом капітальних перетворень. Наш річний звіт був якраз під таким гаслом.

Читайте: Артефакти Євромайдану в очікуванні Музею Революції Гідності (відео)

- Якраз Черчілль прекрасно розумів, що культура – це інструмент. На ваш погляд, чи може культура бути поза політикою? І взагалі де межа між культурою та пропагандою?

- Це дуже важливе питання. Окрім того, що я політик, я ще й творча людина, актор. Очевидно, як і будь-який митець, я чутливий до нав’язувань. Неприпустимо здійснювати культурну політику в напрямку насаджування чогось. Це радянські методи.

Наше завдання – створити реально працюючі інструменти та механізми, які б дозволили людям розвиватися, зберігати та примножувати унікальне національне культурне надбання, пізнавати наш мультикультурний народ. У кожній області нашої держави довгі роки нашаровувалися культурні пласти того чи іншого етносу. Це треба поважати. Тому багато уваги ми приділяємо етнонаціональній політиці.

Зокрема, у 2017 році ми провели кілька важливих міжурядових двосторонніх комісій з Німеччиною, Словаччиною, Румунією. Ми співпрацюємо з нашими міжнародними партнерами. До слова, завдяки активній участі Мінкультури у засіданні Бюро Європейської комісії у Страсбурзі (Франція) в червні 2017 вдалося досягти згоди та переконати представників Ради Європи вперше в офіційних документах вжити вираз “військове вторгнення Росії” у доповіді ЄКРН.

Повертаючись до Вашого питання, скажу так - нині в Україні дуже важливо оберігати свій інформаційний простір, адже поруч триває і війна інформаційна. І внесок культури стає винятковим, адже консолідує суспільство, мистецтво стає м’якою силою та важливим фактором сталого розвитку країни.

- Тоді вам не здається, що більш ефективною зброєю проти російської пропаганди було б просування українського продукту, а не заборона російського, різноманітні "чорні списки"?

- Саме так. Ми якраз і прагнемо зосередити нашу роботу на тому, аби створити умови для розвитку на промоції українського мистецтва. Втім, журналісти, ваші колеги постійно в мене запитують про заборону тих чи інших артистів, фільмів. Але, повторюю - Міністерство культури не є органом заборон. Законом передбачений чіткий механізм: СБУ розглядає та фіксує порушення Законів України серед діячів культури та мистецтва, та визначає їх як таких, що становлять загрозу національній безпеці.

Ці прізвища вони надсилають до Міністерства культури, і ми їх вносимо до переліку таких осіб. Ці імена визначаються правоохоронними органами і у цьому питанні в нас нема права на дискусію. Втім, на мою думку, не може перелік санкційних осіб складатися лише з діячів мистецтва та культури, у той час як представники бізнесу чи інших сфер вільно працюють в Україні.

- Митці – публічні.

- Так. Але повторюсь, має працювати чіткий механізм. Наразі працює комісія, створена спільно з Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, з СБУ, з Держкіно та іншими. В її рамках ми прагнемо внормувати ситуацію, щоб не дійти до абсурду. Бо коли під заборону підпадає фільм того ж Романа Балаяна – чудового українського режисера, бо там знімався Олег Табаков… Це якось неправильно.

- Та ж "Іронія долі" дуже великі суперечки викликає…

- Власне, тому і створена комісія, щоб урегулювати такі питання. Тут є багато нюансів. Я за внормування ситуації в адекватний спосіб. Але, підкреслюю, ми не можемо церемонитися з такими людьми, як, наприклад, Михайло Пореченков (актор, який відкрито підтримує терористів на Донбасі – Ред.). Є кордони совісті, які не можна переходити.

- Часто доводиться чути думку, у тому числі й від деяких діячів культури, що в Україні відбувається так звана українізація, з якою в останні роки нібито перегинають палицю. Згадаймо заклик Руслани "зняти шаровари". Що ви про це думаєте? І чи взагалі може бути українізація в Україні?

- Пригадую, як 2004 році, в часи Помаранчевої революції піднялася велика хвиля поваги до усього українського. Бажання говорити та творити рідною мовою прийшло тоді цілком природньо до багатьох людей. Натомість якісь директиви, нав'язування могли б збурити зворотній процес.

Ще одна хвиля була в часи Революції Гідності у 2013-2014 – у період Майдану, ще до трагічних втрат, сучасні андеграундні чи рок-гурти приїздили та питали: "Ми ніколи не мали, де виступати. А можна ми виступимо на Майдані?" Вони грали і це був феєрверк мистецтва. Це природній процес, який не викликає супротиву. І вже зараз ми бачимо результат, зокрема, ми досягли успіхів у просуванні української пісні. Потрібно створювати механізми розвитку національного продукту.

Так само і з кіно. Зараз відбувається справжній ренесанс українського кінематографу. Коли я перший раз прийшов працювати в міністерство, у 2014 році, на розвиток кінематографу виділяли 27 млн гривень. І ви ж розумієте, що за 27 млн можна зняти одне кіно – і то ще питання, яке. У 2017 році нам вдалося отримати в Держбюджеті 500 млн гривень. На цей рік, завдяки підтримці Прем’єр-Міністра та Уряду на кіно передбачено вже один мільярд! Це серйозний прогрес.

Інша справа – багато хто не розрізняє повний метр кіно та телевізійний формат. Держава інвестує саме у формат кіно. Втім, розуміючи важливість, ми зараз розпочали діалог з власниками телеканалів щодо підтримки виробництва телепродукту – з україномовним контентом, українськими акторами, важливо виробляти якісні анімаційні фільми, інший цікавий кіно-продукт. Це дуже важливо, адже це робочі місця та розвиток власних зірок. Наразі з Міністерством фінансів ми погоджуємо алгоритм використання коштів за цією програмою, окремо також створюється експертна рада, яка обиратиме такі проекти.

Це я вважаю адекватними механізмами не стільки українізації, скільки підтримки українського мистецтва. Наш внутрішній ринок стає конкурентним, а на українську продукцію є попит. Наприклад, україномовний дубляж, який спочатку сприймався досить різко, а потім полюбився глядачам.

Читайте: "Я в такій же ситуації": Нищук прокоментував скандал із рекламою Порошенка

- Дубляж узяв якістю.

- Саме так! Якість, смак завжди знаходять відгук у людей. Хороша музика того ж Святослава Вакарчука збирає стадіони. Kozak System, TaRuta зараз набирають обертів.

Є окрема програма "Український схід": наші артисти їдуть на Донбас, виступають. Щире мистецтво – те, що може подолати якісь політичні суперечності. Коли людина чує хорошу українську музику, навіть розмовляючи російською мовою, вона відчуває правду, відчуває смак, їй подобається й у неї не виникає внутрішнього протесту.

- "Кіборги" – найпотужніший український фільм. Але не дивлячись на великий резонанс, на схвальні відгуки, навіть він у прокаті зібрав лише половину витрачених коштів. Це успіх?

- Звісно, це успіх. Люди йдуть до кінотеатрів, купують квитки, дивляться та підтримують українське кіно. Пригадую, колись показ українського фільму у кінотеатрі був великою рідкістю, зали не завжди були заповнені, зараз же ситуація змінюється.

Звісно, нам ще треба працювати над промоцією українських фільмів, збільшенням обсягу реклами. З ранку до ночі, наприклад, ми бачимо усюди трейлери та постери "Зоряних війн". І про прем'єру цього фільму знають усі. Про таку ж якісну та масштабну рекламу треба дбати і нашим виробникам кіно-продукту.

Інший аспект, який може зробити українське кіно ще успішнішим – кінотеатри. Нажаль, їх немає у достатній кількості, та й здебільшого знаходяться вони в приватних руках. І показ українських фільмів – це питання відповідальності кожного власника. Ми часом бачимо прикру ситуацію, коли українське кіно показують не в прайм-тайм, у будні, в робочий час. Втім, нащастя, і це змінюється, і я дякую власникам кінотеатрів за розуміння!

Українське кіно стає все якіснішим, до нього зростає глядацька довіра, а відтак і підтримка. Ті ж "Кіборги" з’явились у прокаті майже разом зі світовою прем’єрою "Зоряних війн". І в таких умовах майже 23 млн, які наш фільм зібрав у прокаті, це все ж серйозний показник.

Ще однією проблемою залишається те, що наші люди звикли дочекатися, коли фільм з'явиться в мережі. Однак таке кіно треба дивитися на широкому екрані – це зовсім інші відчуття. З іншого боку не всі можуть виїхати в обласний центр, а в районах кінотеатрів майже немає.

Така ситуація й зумовлює певну статистику, про яку ви питаєте. Ми якраз думаємо, як вирішити ці проблеми. Це можуть бути державно-приватні програми, адже фільмів стає дедалі більше, а де їх показувати – проблемне питання.

- Є думка, що для таких фільмів, як "Кіборги", і таких книг, як "Аеропорт", ще рано. Бо не відболіло. Декілька моїх знайомих не пішли до кінотеатру, чесно сказавши: не готові.

- Раніше я також думав, що зарано. Але ось у кінотеатрах пройшли "Кіборги", зараз показують "Міф" про Василя Сліпака (оперного співака – Ред.), який приїхав з Франції на війну, усе покинув і загинув на Донбасі. Дивлюся ці фільми та розумію, що помилявся.

Час дуже жорстокий – він стирає багато моментів, події нашаровуються на події. Ми ризикуємо багато чого втратити, якщо не відобразити зараз цей складний час в мистецтві. Багатьом було боляче дивитися "Кіборги" – це правда. Але таке кіно треба знімати, адже так ми доносимо правду. Поки є живі свідки. Поки це відкрита рана.

Знаєте, деякі бійці після перегляду фільму казали: “Ми, звісно, так багато не філософствували”. І це зрозуміло. Звісно, на полі бою було не до того, але у фільмі показана художня правда, щоб спонукати людей замислитися.

Зараз знімається фільм про бій під Крутами. Це надзвичайно героїчна сторінка нашої історії, про яку довгий час мовчали, а це, без перебільшення, український аналог “300 спартанців”. Але проблема ось у чому: зараз інформація збирається по-крупинках. Адже довгі роки цю подію випалювали з історії, знищували дані в архівах.

Читайте: Автори "Кіборгів" повідомили про викрадення стрічки

- У 2016 році ви назвали ситуацію, яка склалася на півдні та сході країни, "прірвою свідомості". На вашу думку, ця "прірва" зараз зростає чи зменшується?

- Тоді мої слова не зовсім правильно трактували, але я вже не буду до цього повертатися. Щодо вашого питання, насправді зараз бачу надзвичайну хвилю патріотизму. І знаєте, можливо, почасти ця хвиля навіть більша на сході держави. Я їздив на Донбас, Луганщину, бачив, наскільки люди, а надто діти, там одержимі бажанням жити в Україні. Коли ти дивишся, як діти зі сходу співають "Ми єдина Україна", – це неймовірно, це до сліз.

У 2017 році ми започаткували Загальноукраїнський проект культурної інтеграції “Українських Схід”, надаємо фінансову підтримку культурно-мистецьким заходам, пов’язаних зі Сходом. Спільно з Генеральним Штабом ЗСУ ми підтримали випуск унікальної збірки “Пісні війни”. Дуже цікавий проект нещодавно був здійснений у Мистецькому арсеналі: діти зі сходу розповідали про історію Донбасу у виставі, де самі були сценаристами. Вони ділилися своїми відчуттями, спогадами, болем та надією. Ці діти живуть, готові наступної миті заховатися в підвалі від обстрілів. Але разом з тим вони сповнені оптимізму та віри в себе та свою країну.

- Ви згадали, що культура має об'єднувати, але інколи буває навпаки. Наприклад, ще до 2014 року деякі культурні діячі, як слушно казав Сергій Жадан, дражнили драконів сепаратизму. Той же письменник Юрій Андрухович ще в 2011 році казав, що Крим і Донбас треба відділити, бо ці території дуже відрізняються. Що ви про це думаєте?

- Знаєте, митці можуть в силу своєї емоційності робити гучні заяви. А журналісти допомагають гучними заголовками. Втім, якщо ж у них взяти ґрунтовне інтерв’ю, то їх думки та слова стають зрозумілішими.

Зараз за ці землі віддають життя кращі сини українського народу. І говорити, що треба там щось віддати, неприпустимо. Ми боремося за окуповані території, за встановлення там миру. На Донбасі, в Криму великий потенціал – індустріальний, людський, культурний. Після їх повернення нас чекатиме величезна робота. Туди треба інвестувати великі ресурси.

- Це десятки мільярдів, яких у нас немає.

- Дійсно, проблема є, але ми маємо також підтримку наших міжнародних партнерів, тож, певен, спільно, зможемо відбудувати країну. Донецьк – чудове місто з театрами та галереями, трояндами, фантастичним парком кованих скульптур, чудовими людьми, а стадіон – це ж була одна з найкращих спортивних площадок у країні і ФК “Шахтар” мріє повернутись туди, як про повернення мріють ще тисячі людей. Повернути свої домівки, повернути мир на рідну землю.

У Національному театрі ім. Івана Франка я працюю у виставі з людьми, які жили в Донецьку. Ми спілкуємось і я розумію, що ситуація складна, у кожного свої обставини. А хтось не міг переїхати, тому що там, до прикладу, хворі батьки. Не можна в жодному разі когось у чомусь звинувачувати.

Читайте: "Генетику" перекрутили: Нищук офіційно вибачився і знайшов винних у скандалі

- Ще одна думка з цього приводу. Ведучий Сергій Притула якось казав, що ситуація на сході та в Криму є невипадковою, що Україна пожинає свої плоди. Він згадував, як подорожував на сході та не раз чув, що люди говорять, мовляв, ми живемо не в Україні, ми живемо на Донбасі. Схожа ситуація була й в Криму: люди стверджували, що живуть в автономній республіці. Влада не докладала достатньо зусиль, щоб зацікавити, об’єднати людей?

- Певний час дійсно була політика такого “розділення”. І це тривало не рік, і не два. Про це є багато літератури. Я вже говорив у попередніх питаннях, що дуже бракувало ось цього обміну та діалогу. У першу чергу через культуру. Його просто реально бракувало.

- Розділення було політичною стратегією?

- Можливо, і це, вочевидь, призвело до створення певних штучних бар’єрів. Але з іншого боку, при бажанні ми без проблем приїжджали до Донецька та проводили там фестивалі. Я був з виставою “Прекрасний звір у серці” за творами Миколи Вінграновського, грав українською мовою і жодних проблем не було. Люди були спраглі до цього і приймали надзвичайно тепло. Вони й самі приїздили до Львова чи Франківська і дивувались: "Нас так лякають, так пишуть. Слухайте, а тут нормальні люди, все о’кей, ніхто нікого не б'є".

- Доволі складна ситуація спостерігається зараз із українськими артистами, які гастролюють у Росії. Наприклад, віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко вважає, що потрібно вводити особливий податок, ініціювати нагляд СБУ за такими людьми. Яка ваша позиція?

- Ці ініціативи мають пройти обговорення широкого кола експертів, адже зараз ця тема носить досить стихійний характер. Головне – не дійти до абсурду. Тут питання лежить здебільшого в моральній площині. Артисти, які туди їдуть, є громадянами України. Як з ними бути: відмовлятися від них, штрафувати, санкції вводити?

Іноді до мене звертаються обурені активісти: "Ви що, нічого не можете зробити?" По-перше, переважно на такі концерти їздять артисти шоу-бізнесу. Вони не є членами державних колективів, на них не можна якимось чином вплинути. Вони ведуть вільний, творчий спосіб життя, у них є продюсери, вони не залежать від будь якої установи, у тому числі від Міністерства культури. І вони не питають у нас дозволів.

Інша справа, і я не раз про це казав, що дуже дієвою є реакція людей. Якщо артист їздить за "великим рублем", приходять українці на його концерти чи ні? І тут бувають дуже дивні речі, парадоксальні, я б сказав. Бо раптом ми можемо озирнутися та побачити заповнений зал. Як з цим бути? У парламентському комітеті культури та духовності це питання обговорюється.

- Є вже законопроект?

- Ні. Це момент дуже чутливий. З одного боку, частина людей пропонує заборонити законом виступи наших артистів у Російській Федерації. З іншого боку, деякі колективи, які там виступають, особливо в Сибіру, є єдиним ковтком української пісні, українського слова на тій землі.

Звісно, треба припинити цинічні та знущальні дії деяких наших артистів, які показово виступають у РФ: "Ми – голуби миру і це ж не політика!". Хочеться нагадати – від зброї Російської Федерації гинуть тисячі наших співвітчизників, і кожен має це усвідомлювати. Тому я закликаю митців не бути легковажними.

- Ви згадали раніше, що питання заборони російських продуктів і артистів приймає СБУ. Тоді згадаймо ситуацію з каналом "1+1", який подав до суду з приводу серіалу "Свати" саме на Мінкульт. Як ви б могли це прокоментувати?

- Це юридичні питання, які потребують окремого ретельного розгляду та пояснення. СБУ повідомила про заборону Федору Добронравову на в'їзд в Україну, а також направила лист до Мінкультури щодо внесення його до переліку осіб, що становлять загрозу нацбезпеці. Але ми не виносимо заборон щодо показу фільмів — це питання експертної комісії про Держкіно, яке й прийняло рішення по прокатному посвідченню "Сватів".

Дії Мінкульту знаходяться у правовому полі. Насправді з “1+1” ми в добрій співпраці, але якщо це принципове питання, то вже як є.

Читайте: "Рашістскій" скандал навколо "Сватів": названа справжня мета телеканалу в суді

- Чим, на вашу думку, зумовлена така активна державна підтримка "95 Кварталу", який останнім часом потрапляє зі скандалу в скандал? Ми бачимо не перший їх фільм, що фінансується державою, деякі виходять російською мовою, а це теж нерідко збурює громадськість.

- Дивіться, фільми, які фінансуються державним коштом проходять експертний добір – пітчинг. У цій комісії працюють високопрофесійні люди сфери кіно, телебачення, мистецтва. Саме їх спільне рішення і є визначальним – підтримуватиметься державною той чи інший проект, чи ні.

Щодо “95 кварталу”, то можу сказати, що до будь-якої самовідданої професійної роботи, я ставлюсь з повагою. Це талановиті люди, які влаштовують яскраві шоу. Тим більше зараз, у непростий для країни час, людям потрібен гумор та усмішки. Але з'являються й інші українські комедійні проекти – і це дуже тішить. Наприклад, шоу “Вар’яти” Сергія Притули збирає повні зали в Україні та за кордоном – нещодавно, знаю, вони мали успішні гастролі в Канаді. Це все питання особистого смаку кожного. А щодо скандалів – то це ж також елемент шоу-бізнесу.

- Щодо декомунізації, директор українського Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович каже, що цей проект наближається до фіналу. Як думаєте ви? І чи були перегини на цьому шляху? Треба визнати, що ті ж повалення пам'ятників Леніну мали подекуди агресивний та хаотичний характер.

- Декомунізація – важливий процес для нашої країни. Але, я, як Міністр культури, маю дбати про збереження усього культурного надбання нашого народу, сформованого протягом багатьох років. Зокрема, я кажу про певні артефакти тієї доби, приклади соцарту, мистецьких речей. За законом ряд об’єктів має бути переміщений з публічного простору, але цей процес має відбуватися у акуратний, адекватний спосіб. Це стосується деяких пам’ятників чи інших пам’яток, унікальних мозаїчних робіт, які потрібно в належний спосіб демонтувати, перенести у музеї та зберегти.

Це все теж історія. У Європі є такі музеї, наприклад у Празі. Мова про його створення йде й у нас. Наразі ми говоримо про ВДНГ. Це можна зробити ще однією цікавою туристичною точкою.

- Щодо музеїв, Верховна Рада якраз відкрила шлях до будівництва музею Небесної сотні. Яким він буде? Коли почнеться будівництво?

- Після подій, які ми пережили у 2013-2014 роках, створити цей музей – сучасний, європейський – наш обов’язок, а також Меморіал Героїв Небесної сотні – масштабний по суті, не за спорудою.

Буквально цими днями з членами поважного професійного міжнародного журі, до якого увійшли українські та міжнародні експерти, а також члени родин Героїв Небесної Сотні, ми підвели підсумки першого етапу Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу проектів на кращу проектну пропозицію Меморіалу. За результатами були визначені три лауреати.

Читайте: У Києві затвердили Меморіал Героїв Небесної Сотні: як виглядає проект

Коли ми розглядали подані проекти – ми не знали хто його автор, чи з якої він країни. Тому надзвичайно символічно, що переможцем конкурсу став проект архітектурного бюро MIstudio зі Львова у складі Ірини Волинець та Марії Процик. Ми щиро втішені, що переміг такий цікавий, спокійний, гармонійний європейський проект з дуже глибоким посилом.

Сам же конкурс став першим прецедентом в історії України, який проводився на міжнародному рівні, обраною за тендером авторитетною німецькою компанією, з дотриманням всіх норм європейських світових практик. Процедура була проведена прозоро, чесно та відкрито і це, я впевнений, стане гарним прикладом для втілення подібних проектів у майбутньому. Після усіх процедур затвердження результатів конкурсу, буде укладено договір із переможцем конкурсу та, відповідно, розпочата робота із розробки проектно-кошторисної документації.

Публічну презентацію проекту-переможця за участі авторського колективу ми плануємо провести в березні цього року. Лауреати ж конкурсу в номінації "Музей Революції Гідності" будуть визначені влітку 2018 року.

- Чи погодитеся з тим, що як міністру культури вам випав найскладніший період за часи незалежної України?

- Я не люблю кивати на попередників – усі у свій період часу, попри політичні моменти, намагалися зберегти культурну ідентичність України. Але, звісно, після Революції Гідності, коли я відважився піти на цю амбразуру, було і є надзвичайно багато вимог суспільства.

Культурна спільнота, громадські організації стали інші, більш вимогливі, більш амбітні. І це добре. З усіма треба шукати спільну мову, дискутувати або й навіть сперечатися. Тут мені допомагає те, що я людина мистецтва, для мене це рідна сфера. Я не готувався бути міністром, не заради цього стояв під прицілом снайперів на сцені. Але, я самовіддано працюю кожного дня і ми вже бачимо певні результати роботи. Ситуація змінюється на краще.

Кажуть, скромність – шлях у невідомість. Але, мені здається, нам є чим похвалитися в складні часи.