Блог | Мова, яка стала зброєю у війні за незалежність
"Чому дехто з наших людей каже, що ми непридатні до самостійного життя як нація? Тільки тому, що ми не говоримо спільною мовою? Хіба в нас нема мови, якою ми можемо писати про все і навіть розмовляти, якщо тільки проявимо свою волю?
...Для кожної справи потрібна тільки одна мудра та енергійна людина, готова докласти до неї всі зусилля, і справа зрушить, попри всі перепони. Для кожного кроку прогресу потрібен першопроходець, який не знає відступу".
Е. Бен-Єгуда, фрагменти статей 1879-го та 1908 року щодо необхідності впровадження єдиної мови Ізраїлю – івриту.
6 січня 1858 року в місті Лужки Російської імперії народився Еліезер Перельман – і з 2012-го року день його народження визначено Національним днем івриту, офіційної мови Ізраїлю. У той час євреї спілкувались мовою країн, у яких проживали громади. Проте у школі Еліезера навчали читати івритом – то була давньоєврейська мова для вивчення релігійних текстів та окремих філософських трактатів. У 19-му сторіччі у європейських школах навчали давніх мов – латини, давньогрецької, які не мали вжитку в реальному житті, а слугували тільки для вивчення історичних творів. Таким мертвим був і іврит, який ніким не вживався вже 1300 років, і його словниковий запас налічував близько 8 тисяч слів. На той час найуживанішою мовою євреїв був ідиш, схожий на німецьку.
Коли Еліезер закінчив школу, він дізнався, що на землях Палестини, там, де була Османська імперія, а 2 тисячі років колись був Ізраїль, збирається єврейська громада. Він жив у Росії, де євреї були обмежені у правах, люди другого сорту, і тому Еліезер одразу щиро повірив у необхідність створення нової нації у своїй державі в Палестині з новою мовою – відродженим івритом. Навіть серед євреїв того часу такі ідеї вважались божевіллям. Але Еліезер одружився з Дворі Йонас, яка стала першою людиною, яка повірила у відродження івриту, бо чоловік домовився з нею, що своїх дітей вони будуть навчати з народження івритом, який сама мати ще не знала! Еліезер змінив прізвище на Бен-Єгуда, у перекладі з івриту – "син Іудеї", і 1881-го, у віці 23 років поїхав у Палестину.
Еліезер став викладачем івриту у школі в Єрусалимі.
Він розробляє програму для вживання івриту в побуті, у школі та програму розширення словникового запасу. А Двора народила йому п'ятьох дітей, з якими батьки з народження почали говорити винятково розмовним івритом. Це далось ціною титанічних зусиль – перший син Бен-Ціон був позбавлений спілкування з усіма, хто не говорить івритом, тобто крім батька та матері, які багато працювали, він не спілкувався ні з ким. Дитина почала говорити тільки в чотири роки, але батьки були щасливі – адже це Бен-Ціон став першим за понад тисячу років, хто заговорив від народження івритом!
Під впливом Еліезера ще чотири родини євреїв Єрусалиму заговорили вдома івритом.
Але головним напрямом івритизації Бен-Єгуда бачив школу – "Іврит перейде з синагоги до школи, зі школи до дому та... стане живим".
1886 року Бен-Єгуда заснував першу у світі школу, де всі предмети викладались івритом.
В 1890-му році Еліезер започаткував Комітет мови іврит.
В 1891-му році від туберкульозу померла його дружина Двора. Але перед смертю вона написала листа своїй молодшій сестрі Белла-Полі Йонас, у якому попрохала її переїхати до Палестини та вийти заміж за свого чоловіка після її смерті, щоб допомогти у вихованні родини івритом та дозволити чоловікові продовжити його справу. Белла-Пола була молодша за Еліезера на 15 років, але вона послухала Двору, і після її смерті залишила Європу та виїхала до Палестини, ставши дружиною незнайомого їй ученого, з яким треба було спілкуватись винятково незнайомою їй мовою!
Проте просвітницька діяльність Еліезера створювала багато конфліктів у єврейській громаді. Багато хто серед євреїв не хотів тотальної івритизації, осучаснення івриту, дратувало й невизнання вчителем старих авторитетів. Хтось повідомив турецьку владу, що Бен-Єгуда готує антидержавний заколот. І в 1894-му році Еліезера кинули до в'язниці. Це було жахливе місце, де він захворів на туберкульоз.
Але арешт учителя, який пропагував іврит, створив величезний резонанс – навіть ті, хто не любив Бен-Єгуду, вступилися за нього, і він став відомим навіть за межами Палестини. У 1895-му його звільнили з в'язниці, і він змушений емігрувати до Америки. У 1910 році він починає працю свого життя – "Повний словник давнього та сучасного івриту". Тим самим Еліезер закладає основу широкого розповсюдження сучасного івриту. Тим часом у світі починається війна, Османська імперія руйнується, а Палестина переходить під контроль Британії.
Бен-Єгуда разом із іншими єврейськими активістами зустрічається з британським Верховним комісаром Палестини Гербертом Семюелем, щоб переконати його, що євреї є однією зі спільнот Палестини та потребують права на свою мову. І 29 листопада 1922 року відбувається неможливе. Британія визнає іврит однією з офіційних мов Палестини!
Визнання мови означало визнання незалежної єврейської нації.
Це рішення дало поштовх різкому збільшенню чисельності єврейського населення, створило передумови для політичного розвитку, для створення незалежного Ізраїлю. Без мови це перше визнання незалежності було б неможливим.
Еліезер Бен-Єгуда дивився в майбутнє. Він помер у Ієрусалимі 16 грудня 1922 року, через три тижні після визнання івриту офіційною мовою, виконавши справу свого життя.
14 травня 1948 року в Тель-Авіві івритом було оголошено декларацію незалежності Ізраїлю. А наступного дня п'ять арабських держав розпочали війну на знищення Ізраїлю. І в цій війні іврит став зброєю, а провідну роль в івритизації зіграло міністерство оборони Ізраїлю.
Більшість євреїв на той час були іммігрантами й не знали івриту, розмовляли різними мовами, що дуже ускладнювало управління військами та безпеку країни, де кожний солдат був на рахунку. Мова стала стрижнем армії, якій треба було дати бійцям усвідомлення захисту своєї держави, своєї нової нації та єдиний протокол спілкування. Армія створила комісію з івритських імен, керівництво держави та Збройних сил змусило всіх генералів та більшість офіцерів змінити свої імена на івритські варіанти, щоб навіть згадки не було про різне походження.
Якщо до війни навчання івриту йшло через школи та виховання, то під час війни керівництво Ізраїлю почало івритизацію в наказному порядку, щоб люди вчили та застосовували цю мову в максимально короткі терміни. Мова під час війни стала зброєю, щоб згуртувати країну для опору.
У наш час вулиці імені тихого скромного вченого Еліезера Бен-Єгуди є в кожному містечку Ізраїлю – однієї з найпотужніших та найтехнологічніших держав Близького Сходу. Ізраїль продовжує вести війну за незалежність безперервно з 1948-го року.
