Блог | "Так погано не було ще ніколи"

Про загрози для України в разі обрання Володимира Зеленського я писав так багато, що повторювати їх тепер просто немає сенсу. Народ дав себе переконати, що "гірше не буде", – що ж, тепер він матиме нагоду переконатися, чи це правда.

Утім, серед усіх можливих загроз є одна, якої, здається, за час кампанії ніхто публічно не озвучував (фейсбуківські ж дискусії часто проходять повз мене). Йдеться про долю новітнього українсько-кримськотатарського побратимства.

Союзництво між нашими народами почало зароджуватися ще зі здобуттям Україною незалежності й поверненням кримських татар на рідну землю. Проте з початком агресії Росії й анексії Криму це союзництво перетворилося на стратегічне побратимство. Ніщо так не об’єднує народи, як спільний ворог.

Ось чому стратегія кримськотатарського народу не мала досі альтернатив: з Україною разом – до повернення на рідний півострів, до волі та здобуття автономії, до спільного європейського майбутнього. Проукраїнська більшість у парламенті мала прекрасну нагоду проголосити кримськотатарську автономію, що було би юридичним скріпленням такого побратимства. На жаль, цю нагоду було втрачено – і хто тепер згадає ті дріб’язкові, але дуже "патріотичні" міркування, які цьому перешкодили?!

Аж ось надійшли президентські вибори. Поки українські політичні ватажки "топили" одне одного у чорній каламуті, кримськотатарські лідери, як один, підтримали проєвропейський державницький курс України. Поки "мудрий" український народ "прагнув нових облич", кримськотатарський народ у жахові стоголосо остерігав його від політичного самогубства. Не остеріг.

Читайте: 5 історичних постатей, які вплинули на моє життя

Отож, тепер у мене буде складна розмова з моїм народом. З дитинства, коли заходила мова про кримських татар, я чув від своїх земляків велемудрі бідкання, що "в часи Хмельницького кримські татари зрадили українців". Ніхто з тих земляків не дошукувався справжніх причин відходу з поля бою кримських татар – у колективній пам’яті закріпилося: "Кримські татари зрадили нас".

Що ж, дорогий український народе, чи не пора сказати собі самому: "Ми, українці, тепер зрадили кримських татар"? Бо ж як інакше можна назвати отой розворот на 180 градусів – отой білий прапор, що Ти, народе, витяг його у бік ворожих полків? Бо Ти просто забув, що до Твого війська довірливо примкнув кримськотатарський полк, якому тепер здатись на милість ворога – означає смерть.

Зрештою, Ти забув і про себе самого, забув усе на світі – усі Голодомори й ҐУЛАҐи, усі уроки своїх розстріляних відроджень і повівся на ту наживку, яку Тобі – ніби морквину поперед відомої тварини – підсунули Твої вороги: "Так погано, як зараз, не було ніколи"…

Читайте: Імперіям настав час відійти в історію

Мені не лише соромно перед моїм табірним побратимом Мустафою Джемілєвим – мені ще й страшно за нього та його однодумців, бо обрана ними лінія стратегічного партнерства з Україною може бути поставлена кримськотатарським народом під сумнів. Це серйозно ослабило б і вас, кримських татар, і нас, етнічних українців. Хоч тоді напевно знайдеться серед українців не один мудрагелик, що переконано скаже: "Я ж передбачав, що кримські татари нас покинуть".

У мене немає ні амбіцій, ні повноважень виступати від імені українського народу, але сумління моє змушує мене чесно і недвозначно сказати: "Дорогі кримські татари, дорогі побратими-киримли, пробачте тих моїх земляків, які зрадили нашу спільну справу. Простіть той народ, що став жертвою новітньої зброї – маніпулятивних технологій. Адже багато тих людей щиро вірили, що роблять краще для своєї країни. Насправді ж ви боролися за нашу державність більше, ніж вони. І я знову жалкував, що й цього року серед кандидатів у Президенти України не було вашого національного лідера – Мустафи-ага".

Читайте: Звідки прийде нове дихання для України?

А тепер відійду від емоцій і спробую пояснити кримським татарам (а може, й комусь із українців), як я розумію нинішню ситуацію. Не для того, щоб виправдати українців, а щоб зрозуміти закономірності цього світу.

Чимало людей страждає від нестерпних українських вагань: від Ющенка до Януковича, від Майдану до "бедламу". Проте ці страждання виправдані лише почасти, адже політичні "коливання" не є лише українським феноменом. "Політичний маятник" є ознакою демократії. У звичних демократіях цей "маятник" рухається зазвичай від більш консервативного (ліберального) до більш популістського (соціалістичного) способу управління державою. Для тих країн ніякої загрози такий "маятник" не несе: зовнішня безпека держави гарантована.

В Україні все інакше, бо ми живемо на цивілізаційному розламі. У нас цей "маятник", зберігаючи ті самі класичні риси, набуває додаткових значень: від "прозахідного" до "проросійського", від "національного" до "малоросійського". А головне: у крайньому "лівому", "малоросійському", положенні Україну підстерігає роззявлена паща російського режиму.

Читайте: Я був абсолютно не готовий до боротьби з КДБ

Ось чому ми йдемо "від загрози до загрози", не маючи змоги їх уникнути, оскільки не можемо змінити ні природи демократії, ні характеру нашого північного сусіда. Тому сьогодні колишні регіонали й відчули сприятливий вітер у своїх вітрилах, а Кремль із насолодою спостерігає, як очманіло Україна сама повзе в роззявлену пащу.

Отож, маємо перед собою два відкриті запитання:

1. Чи спроможеться Україна сповільнити свій рух, щоб не потрапити в цю пащу?

2. Чи втримає Захід Росію, щоб вона не зімкнула своїх щелеп?

Хоч як це дивно, але відповідь на друге питання залежить від того, якою буде відповідь на запитання перше. Воля народу – закон, і якщо він сам прагне вчинити самогубство, то безпечніше для Заходу буде з цим укотре змиритися. А якщо народ змобілізується і таки спинить фатальний рух "маятника", то простягнуться дружні руки і з Заходу.

Читайте: Есть лишь один способ закончить войну

Ну а відповідь на запитання перше залежить від того, чи збережуть етнічні українці і кримські татари своє геополітичне і стратегічне партнерство. Звідси й моя апеляція до двох народів-побратимів: не втрачайте довіри одне до одного й не опускайте рук! Не вдивляймось у чорне, бо воно поглине нас. Вірмо у те, що час імперій минув, а тому таки настане день, коли позірна сила Росії, яка сперта на облудне диявольство чекістів, врешті-решт западеться.

І ми ще святкуватимемо відродження вашої, кримські татари, історичної державності. Спільно. В оновленому Симферополі.