Блог | Ми не глядачі фільму про нескінченну глупоту. Ми – його персонажі

Ось хоч убий – не можу зрозуміти...

А що? Це дуже цікаво обговорювати?

Усі ці скумбрії? Статеві губи за формою та за смаком? Це просто у тренді? Чи насправді так цікаво, що може спричинити дискусії?

Коли мене запитують, чому мені так зайшов Don't look up – я просто відкриваю стрічку новин.

Стрічку, де новини про запуски ракет, ліки від раку, дослідження коронавірусу, загибель людей у війнах по всьому світу, тероризм, мистецтво мають менше переглядів, ніж сліпучо свіжа новина про якусь зірку, яка "засвітила голену промежину і поплатилася"...

А ви дивуєтесь тому, що серйозний фільм-попередження виконаний у жанрі гротеску та чорної комедії.

І фільм вам сподобався, і новина про вареник із оселедцем викликала колосальний інтерес! Про скумбрію епохальної важливості я вже й не говорю!

Ви ніякого дисонансу не відчуваєте?

Схоже, що ми не дивимося фільм про нескінченну дурість суспільства, не здатного порозумнішати навіть під загрозою смерті. Ми давно стали його головними персонажами.