Блог | Мені призначили аліменти, що перевищують зарплату президента

(Відкритий лист Антіна Мухарського до Президента України Петра Порошенка)

Шановний Петре Олексійовичу, я Мухарський Антон Дмитрович, є батьком пятьох дітей від двох шлюбів: Софії (26 років), Іванни (12 років), Андрія (11 років), Орисі (8 років) та Івана (6 років). Основною моєю професією є створення музичних, літературних та аудіовізуальних творів мистецтва серед яких проекти: Орест Лютий “Лагідна і сувора українізація”, літературно-мистецькі альманахи “Майдан (Р)Еволюція духу”, “Національна ідея модерної України”, “Український патріотичний плакат”, документальні фільми та телепрограми, визнані в професійному середовищі, що знаходять широкий відгук у проукраїнської читацької та глядацької аудиторії. Наш колектив першим виїхав в зону АТО і провів велику кількість БЛАГОДІЙНИХ концертів на передовій і в госпіталях, за що я особисто відзначений нагородами Генштабу та ЗСУ.

Читайте: Далі - тільки зашморг?

Підкреслюю слово БЛАГОДІЙНИХ , бо й досі в Україні українські (україномовні) митці отримують в рази менші гонорари (якщо взагалі отримують), ніж їхні російськомовні колеги. Але це мій мистецький вибір і моя націоналістична позиція. Від неї я не відступлюсь за жодних обставин. Хоч і був вимушений тимчасово залишити країну, через те, що проти мене було організовано травлю і цькування, очолену міністерством юстиції та особисто міністром юстиції Павлом Петренком. Саме він неодноразово дозволяв собі ширити у ЗМІ брехню і наклепи на мою адресу, називаючи мене "злісним боржником-аліментником". Робив він це в рамках популяризації та проштовхування у ВР закону 7277 ("про посилення дій щодо злісних неплатників аліментів"). Цю брехню охоче ретранслювали численні проросійські ЗМІ (яких у нас теж в рази більше, ніж прпоукраїнських), вшент знищуючи мою професійну і ділову репутацію, створюючи образ "фашиста-націоналіста", який виявився банальним "злісним аліментником".

Читайте: Чому я поїхав?

Так от, Я НЕ МАЮ ЖОДНИХ БОРГІВ ПЕРЕД СВОЇМИ ДІТЬМИ! Для цього варто тільки зазирнути в так звані "списки ганьби" опубліковані мінюстом. Після розлучення (яке сталося через політично-ментальні розбіжності у світоглядах) я добровільно залишив дружині і дітям усе нерухоме майно, нажите у шлюбі – великий заміський будинок і чотирьохкімнатну квартиру у Києві. За останні три роки я виплатив матері дітей від другого шлюбу 1 128 119 (один мільйон сто двадцять вісім тисяч сто дев’ятнадцять) гривень аліментів, про що є звіти і квитанції у відповідних службах, без жодної можливості отримати згідно закону, звіт про цільове використання цих коштів. В рахунок цих грошей було продане усе моє рухоме майно (два автомобілі).

Сьогодні рішенням Оболонського суду від 02.04.2018 року (суддя Васалатій К.А.) підтвердив розмір аліментів на трьох моїх неповнолітніх дітей від другого шлюбу Андрія, Орисю та Івана у розмірі 24 300 (двадцять чотири тисячі триста) гривень. В той час як Шевченківський суд (суддя Осаулов А.А.) перед тим призначив аліменти на мою неповнолітню доньку від першого шлюбу Іванну у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень на місяць.

У такий спосіб загальна сума аліментів, яку призначили мені українські судові інстанції, складає 27 300 (двадцять сім тисяч триста гривень), що на даний момент перевищує зарплату Президента Україні, яка згідно інформації, наданої Державним управлінням справами складає (після відрахування податків) 22 540 (двадцять дві тисячі п’ятсот сорок) гривень.

На сьогоднішній день за даними Головного управління статистики у м. Києві середня зарплатня працівників мистецької галузі до відрахування податків складає 87 75 (вісім тисяч сімсот сімдесят п’ять) гривень.

Питання перше: підкажіть, будь ласка, мистецьку установу, де творча людина офіційно і стало може заробляти достатні кошти для виконання подібних судових рішень?

Питання друге: може Ваші помічники порядять юриста чи установу, яка роз’яснить мені, чому українські суди призначають абсолютно різні суми утримання на неповнолітніх дітей від одного батька, що живуть в одному й тому ж місті і знаходяться приблизно в однакових житлових та навчальних умовах.

З усього вищенаведеного роблю невтішний висновок: якби сам Президент України жив на одну зарплату, він би не впорався з подібним фінансовим тягарем і йому було б заборонено виїзд за кордон, відібрано право на керування автомобілем і самооборону. У разі несплати і накопичення боргів, як зазначено у законі 7277, вас би могли відправити на примусові роботи прибирати могили загиблих воїнів АТО (як з радістю і натхненням обіцяють чоловікам України ваш представник у ВР Ірина Луценко і міністр юстиції Павло Петренко).

Заздалегідь вдячний за відповідь

Антін Мухарський – український митець

PSЩе один невтішний висновок: чоловіків в Україні винищують на законодавчому рівні, роблячи усе, аби вони або загинули на війні, або стали каліками, або збухалися, або наклали на себе руки від цілковитої безвиході. Роботи нема, законів нема, справедливого суду нема. Цілі інституції працюють в інтересах головних споживачів матеріальних благ – жінок і дітей, витискаючи найбільш активних і працездатних українців за межі країни, або заганяючи їх у могилу. Жінки мають необмежену владу над дітьми, які стають заручниками і засобом шантажу для татусів "утром дєньгі – вєчєром дєті". І немає жодної управи на подібних матерів, бо батьки-чоловіки в Україні абсолютно безправні. Здається мені, панове, що наближається час, коли вже чоловікам час починати боротися за свої права, бо нас заганяють у стійло. Словом, є над чим замистлитись…