УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Лишилася в окупованому місті, щоб годувати людей": мешканка Ірпеня розповіла свою історію музею "Голоси Мирних"

2 хвилини
1,6 т.
'Лишилася в окупованому місті, щоб годувати людей': мешканка Ірпеня розповіла свою історію музею 'Голоси Мирних'

"Я лишилася в окупованому місті, щоби годувати людей": мешканка Ірпеня довірила свою історію Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

Пекарка Леся Нідзельська та її колеги врятували сотні людей під час окупації Ірпеня. Понад місяць вони лишалися під обстрілами без світла, води та зв’язку. Пекли хліб на мінералці та роздавали людям, які лишалися в місті. Історія Лесі стала частиною архіву Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

У один з перших днів повномасштабної війни Леся, яка працює у пекарні супермаркету "Новус" в Ірпені, збиралася додому. У неї вже були складені речі, але у пекарні залишалося ще кілька мішків борошна. Вирішила їх використати, а вже потім йти. Коли Леся роздавала людям хліб, до неї підійшла жінка з двома дітьми. Ця зустріч вразила пекарку.

"Я видаю хліб, а діти цілують цей хліб і одразу ж його їдять... Мене це спинило. Того дня був останній зелений коридор. Але я не змогла поїхати. Я знала, на що йду", — поділилась Леся.

"Лишилася в окупованому місті, щоб годувати людей": мешканка Ірпеня розповіла свою історію музею "Голоси Мирних"

Спочатку здавалося, що все це триватиме недовго, три-чотири дні. Можна ж протриматися... Знову й знову Леся та її колеги робили заміс та пекли хліб. Жили у магазині. Спали на палетах з картоном та ковдрами. Приймали душ із холодної мінеральної води... Можливість пекти хліб дуже залежала від наявності пального, тож іноді роздавали людям менше, ніж хотілося б.

"День починався з того, що ми йшли до пекарні. Пекли хліб. Посеред магазину розпалили мангал, гріли воду, готували їжу. Хлібу ми дали назву — Ірпінський батон. Якщо пекли мало, то давали людям по половинці. Ще менше — по три шматочки. Було сало, робили міні-бутерброди", — розповіла пекарка.

Лесю заспокоювало те, що її власні діти та онуки були у безпеці та гарних умовах. Вона допомагала дітям в Ірпені, які страждали. Одного дня волонтер розповів, що зустрів родину з хлопчиком 5-6 років, яка місяць жила у підвалі. Хлопчик попросив у нього "Нутелу" або цукерки — це все, що було треба для щастя... Леся з колегами знайшли у магазині шоколадну пасту, цукерки та іграшку, яку передали дитині.

"Коли ми роздавали їжу, люди приходили сумні. Ми їм казали: "Доброго ранку! Слава Україні!", а вони: "Героям Слава!". Я питала: "Де ваша посмішка?", щоб хоч трохи їх підбадьорити. Так і продовжували всі ці дні", — розповіла Леся.

Себе жінка геройкою не вважає. Каже, що залишилася по зову серця. Вона дякує керівництву магазина, адже завдяки великому складу їжі у супермаркеті сотні людей людей мали змогу не голодувати та пережити окупацію. Дивіться та слухайте її історію.

Свою історію Леся довірила Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 35 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;

— скористайтеся чат-ботом у Telegram;

— відвідайте портал Музею та натисніть "Розповісти історію" праворуч зверху;

— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001