Країна стереотипів: чому в СРСР було соромно бути манекенницею
В сучасному світі професія моделі є мрією для багатьох дівчат, та й хлопці нерідко бажають присвятити себе цій справі. І зараз важко уявити, що в СРСР прийнято було соромитись такого заняття.
Досить згадати сцену з комедії "Діамантова рука", де Леонід Гайдай, щоби підкреслити негативний образ героя Андрія Миронова, вивів його на подіум, де він не міг впоратись зі штанами. Ті ніяк не бажали перетворюватись на елегантні шорти. Блог "Культурологія" розбирався, чому в Радянському Союзі сформувалось настільки негативне ставлення до демонстраторів одягу – саме так називалась тоді ця професія.
Як працював Будинок моделей на Кузнецькому мості
Головний модний дім Союзу запрацював ще під час війни – у 1944 році. І одразу тут склалась традиція не приділяти багато уваги моделям. Їх майже ніколи не називала за ім’ям, а створений на Кузнецькому мості одяг вважали результатом колективної роботи.
Ба більше, прості громадяни країни часто нічого не знали про одяг, який виробляли тут. Він був дуже дорогий і створювався найчастіше для радянської еліти.
А от іноземні гості з радістю відвідували тутешні покази. Квиток коштував 5 рублів, що було копійками для іноземців і величезною сумою для радянських людей. Дуже швидко це місце почало обростати чутками та домислами.
Скільки платили радянським моделям
Сучасні популярні моделі можуть дозволити собі справді розкішне життя. В СРСР демонстраторам одягу (а саме так записувалась назва професії у трудову книжку) платили так само, як і робітникам найнижчого розряду. В місяць вони отримували 70 рублів зарплати, хоча середній заробіток тримався на рівні 120-150 рублів.
Додаткові гроші можна було заробити за зйомки для журналу, але така нагода випадала нечасто. Довгий час радянські модні журнали віддавали перевагу мальованим ілюстраціям. При цьому за понаднормову роботу манекенниці не отримували доплати і не могли об’єднуватись у профспілки для захисту своїх прав.
Тому все, що залишалось моделям, це ходити по подіуму. При цьому демонструвати їм доводилось не дизайнерські наряди, а в основному речі, які вироблялись для масового споживача. Зате особливих вимог до фігури та навіть віку манекениць не висували. В цьому не було потреби.
Можна було би подумати, що дівчатам дарували одяг, в яких вони виходили на подіум, як це нерідко роблять зараз. Проте такої традиції в СРСР не було. Ба більше, навіть під час закордонних показів манекенницям суворо заборонялося приймати будь-які подарунки. Все отримане вони повинні були передавати своїм кураторам. Залишити собі можна було тільки косметику.
Як ставились до моделей у суспільстві
В народі до манекенниць ставились зневажливо. Їм навіть придумали прізвисько – вішалки. А їхню роботу вважали мало не продажем себе. Навіть у жіночому журналі "Робіниця" час від часу публікували викривальні статті про професію моделі.
Доходило до того, що чоловікам доводилось приховувати від начальства, колег та друзів, що їхні дружини працюють на подіумі. Так режисер-пропагандист і знаний пристосуванець Микита Міхалков брехав, що його дружина Тетяна до шлюбу була перекладачкою, хоча вона працювала саме у домі моди.
Не додавало дівчатам очок і те, який інтерес до показів проявляли іноземці. У суспільстві це порівнювали з інтересом "інтуристів" до радянських повій. Хоча при цьому радянські чиновники і самі були не проти провести час у компанії манекенниць.
З таким ставленням та умовами роботи життя радянських моделей часто перетворювалось на кошмар. Так Лека Миронова, відмовившись брати участь на дачі одного з партійних босів у фотосесії в стилі Playboy втратила роботу і потрапила до всіх можливих чорних списків. А "радянська Софі Лорен" Регіна Збарська, не витримавши тиску, вкоротила собі віку.
Раніше OBOZ.UA розповідав, що саме робило дитинство в Радянському Союзі убогим.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.