Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав указ, згідно з яким іноземці більше не мають можливості володіти землею у прикордонних районах Криму. Звичайно, я не маю вам пояснювати, що більшість цих так званих іноземців – це громадяни України. Тобто законні власники земельних ділянок у так званих прикордонних районах. А насамперед – на південному березі Криму і інших регіонах на Чорноморському узбережжі.
Ці люди, згідно з нормами міжнародного права, згідно з нормами українського законодавства є власниками цих земельних ділянок. Але тепер РФ їх уних просто збирається відібрати. Як у старі радянські часи, коли у людей просто конфісковували їхню приватну власність. Ради народних комісарів теж ухвалювали різні декрети, однак від цього крадіжка не переставала бути крадіжкою.
Ну і давайте розберемося, чи можуть іноземці володіти землею в РФ? Так, мають право. А чи можуть іноземці володіти землею у прикордонних районах РФ? Ні. У прикордонних районах заборонено володіти землею. А хто встановлює перелік цих прикордонних районів? Президент РФ, своїм указом.
Таким чином мова не йде про якісь законодавчі норми, які були автоматично розповсюджені на Чорноморське узбережжя Криму. Ні. Це сам Володимир Путін своїм указом вкрав землю у українських громадян. Ну і в громадян інших країн, які володіли там земельними ділянками. Але їх, як ви розумієте, набагато менше.
І тепер давайте взагалі розберемося, а що ж насправді тоді означає анексія Криму?
Ми багато говоримо про те, що насправді анексія Криму була потрібна Володимиру Путіну, щоб збільшити свій рейтинг. Ми говоримо про те, що після анексії виникла нова, посткримська Росія Путіна. Набагато більш шовіністична. Набагато більш людиноненависницька, ніж навіть та путінська Росія, яка існувала до трагічних подій 2014 року. І що в цій путінській Росії оця ідея "скрєп", оця спекуляція стала головною ідеологією правлячого режиму і дозволяє Путіну та його соратникам утримуватися при владі навіть в умовах непростої економічної ситуації в Росії.
Все це, звичайно, так. Але я би не спрощував цю ситуацію і не пов’язував її виключно з політичними і навіть економічними мотивами. Є набагато більш очевидна річ: це гроші. Адже ми маємо усвідомити, що Володимир Путін став президентом РФ тоді, коли всі великі російські гроші були вже приватизовані – іншими людьми, людьми, пов’язаними з сім’єю його попередника Бориса Єльцина, представниками різних олігархічних кланів. Путіну та його друзям з кооперативу "Озеро" майже нічого не залишалося.
Що вони могли зробити? Тільки знищувати якісь чужі компанії і просто розподіляти їх між собою – або у вигляді приватної, або у вигляді державної власності. Такою, скажімо, була доля ЮКОСу Михайла Ходорковського. А до цього вони вкрали на користь "Газпрому", який очолив один з путінських соратників, телеканал НТВ і весь інформаційний холдинг Володимира Гусинського, а до цього розподілили між собою власність Бориса Березовського.
Але всього цього мало. Переважна більшість єльцинських олігархів – і Роман Абрамовський, і Михайло Фрідман, і багато інших – вони залишились зі своєю власністю. Все не забереш.
І в регіонах РФ власні клани мають власну можливість збагачення. Свої ресурси. І що робити путінським соратникам?
Звичайно, їм багато що вдалося за ці роки зробити. Вони стали мільярдерами. Вони можуть собі дозволити подарувати Володимиру Володимировичу палац у Геленджику. Однак отакої території, де вони б могли повністю розпоряджатися, до 2014 року не було.
Такою територією став Крим. Це, можна сказати, колонія путінського клану. Володіння особисто Путіна. До Криму можна не пускати старих олігархів, можна не пускати єльцинських, можна взагалі розподіляти власність в Криму між своїми соратниками.
І ми бачимо, що Кримський міст будували з холдингу Роттенберга. І "Масандру" купували Тімченко та інші представники найближчого оточення Путіна. Весь час, коли мова йде про якісь сенсаційні купівлі в Криму – ми чуємо саме прізвища людей, які наближені до особистого оточення Путіна. І ми можемо сказати, що ці люди, а насамперед – Путін, ставляться до Криму, як до своєї колонії.
Ну і давайте задамося питанням: а чи може бути в такій колонії, та ще й на узбережжі Чорного моря, земля, яка належить українським громадянам?
Звичайно, ні!
І ще питання. А якщо є якась земля на Чорноморському узбережжі, яку можна відібрати указом президента Російської Федерації, тобто, керівника цього клану – так чого б її не відібрати, використовуючи правовий механізм?
Все дуже просто. Іноземці, прикордонний район, інтереси національної безпеки… Хто може не погодитися з таким простим визначенням? Немає сумніву, це та ж сама мелодія, яку грали, коли окуповували і анексували Крим. Тепер вся земля на Чорноморському узбережжі буде російською. Рідною. Сакральною. А кому вона буде належати, як ви думаєте? Звичайно, усій цій банді і буде належати. Тим, хто будував Кримський міст. Тим, хто має тепер у власній кишені виновиробництво Криму. Тому, хто підписував указ про приєднання Криму і Севастополя до РФ.
Вони прекрасно розуміють, що земля на Чорноморському узбережжі – це товар, який багато коштує. І вони сподіваються, що цим товаром вони, як і Кримом, будуть володіти вічно. А якщо й не вічно, то за роки, поки РФ окупуватиме Крим, вони встигнуть цей товар придбати – і продати. І висести кудись в офшори.
Вони свого прибутку не упустять.
В принципі, заради цього свого прибутку, заради цих грошей вони й анексували Крим, почали війну на Донбасі, звідки теж, як відомо, крадуть підприємства просто цілими блоками, з технікою…
Звичайно, свій бандитизм вони завжди обгрунтовують високими словами. І б’ються лобами об ікони в усіх російських церквах, які вони тільки бачать. Але це не має жодного значення. Значення для цих людей має тільки можливість заробити. Це високопоставлені політичні заробітчани. Які заради грошей не зупиняться ані перед крадіжкою, ані перед вбивством. Як, до речі, про це точно сказав нещодавно президент США Джозеф Байден.
І Володимир Путін, як бачимо, своїми діями тільки підтверджує цю оцінку. Вчора вбив, сьогодні – вкрав.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...