Карабах завалювали дефіцитом, а в СРСР не було мила: письменник розвіяв міф про "все краще" в Союзі
За часів Радянського Союзу одним із головних атрибутів життя людей була неможливість дістати що б там не було, починаючи від якихось серйозних товарів і закінчуючи найпростішими речами. Дефіцит у СРСР досягав таких масштабів, що часом здавалося, що дістати необхідне можна, тільки використавши якусь спритність рук.
Одну з таких історій про це, порівнявши ситуацію в СРСР і невизнаному Карабасі, який воює, на своїй сторінці у Facebook розповів український письменник, журналіст і блогер-переселенець із Луганська Павло Бондаренко, відоміший під псевдонімом Павло Правий. Зазначимо, що в 1988-1990 роках він проходив військову службу в "гарячих точках" СРСР – Нагірний Карабах, Нахічевань, Вірменія.
"1989 рік. Ми повернулися з ротації з Нагірного Карабаху. У Калачі-на-Дону (місто Волгоградської області РФ. – Ред.) недопалки продавалися по 1 рублю за 200-грамову склянку. Я тоді не курив, і "заначені" як хабарі на блокпостах (ну, як, це ніби й не хабарі, просто з людьми, які сунули пачку сигарет, якось м'якше обходилися – психологія) пішли замість твердої валюти", – почав свою розповідь руйнівник історичних міфів.
За його словами, в магазинах Калачі-на-Дону в той час було порожньо. Він згадав тільки три тазики з жиром, який побачив в абсолютно порожньому гастрономі: "Жир яловичий", "Жир свинячий" і "Жир український".
"Що саме собою тхнуло підривною діяльністю сіоністів-натівців-цееерушників-петлюрівців недобитих і різноманітних рептилоїдів... До речі, Карабах тоді завалювали різними дефіцитом: нате і тільки не бунтуйте. Коли в СРСР в магазинах був достаток порожніх полиць, Кавказ та інші "гарячі точки" завалювали різними небаченими досі "ніштяками", – підкреслив Бондаренко.
Журналіст згадав, як офіцери тоді висилали додому відеомагнітофони, плеєри і пральні машини на кшталт "Малютка", які були лютим дефіцитом у СРСР. А прості службовці – без зірочок на погонах – індійську зубну пасту, житомирські шкарпетки, польську косметику й навіть вкрадене господарське мило, адже на "цивілці" і його вже не було в продажу.
"А коли на ротацію до мене приїхали родичі з подарунками, серед яких між смаженим кроликом (смакота!) банка згущеного молока – моторошний на той час дефіцит – ми чесно випили її з молодшим братом навпіл. А потім налагодили бартер із комвзводу. Його родичам у якусь Комі передавали копчену ковбасу, що купувалася "за блатом" біля "тормозкової" шахти (ми в шахтарському місті Донбасу жили). А звідти – копчену рибу отримали. Браконьєрську. Правда, разовий ґешефт. Не бізнесовий. А даремно. Не було комерційної жилки у моїх..." – іронічно зазначив журналіст.
Поділившись історією з життя за радянського часу, Бондаренко запитав у читачів: хіба можна після такого хотіти "назад у СРСР"? Він підкреслив, що це лише невелика частина фактів, а він може розповісти ще багато подібних речей, які розвіюють міфи про хороше життя у "великій державі".
"І, якщо дехто з партквитком за пазухою почне обурюватися, мовляв, це тільки в останні роки таке було, зверніться до цього придурка: як же ви докотилися, товариші партійці, до такого життя?.. Народ, який забув або не знає свого минулого, не має майбутнього – сказав Платон. Від себе додам: такий народ приречений ходити по колу, до того ж ще й по граблях", – підсумував письменник.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
раніше Павло Бондаренко здивував правдою про кращі ласощі в СРСР – смачний пломбір за 20 копійок.
Також він показав у мережі історичні фото розвезення хліба в СРСР у 70-80-х роках минулого століття, авторства київського інженера Леоніда Решетняка.