"Їжа як символ виживання": в Україні британець знімав документальний серіал про кулінарів в умовах війни
Звичайні українці, які раніше працювали у сфері громадського харчування, а з початком війни втратили майже все, проте спрямували свою діяльність на допомогу жителям постраждалих міст і військовим, потрапили на екран у документальному серіалі "Кухня героїв" британського режисера Тоні Гіндго та каналу СТБ. За сприяння НСЖУ знімальна група отримала захисне спорядження – бронежилети і шоломи.
"Якщо коротко, то це – проєкт про те, як їжа об’єднує людей, котрих війна вигнала із домівок, позбавила роботи, іноді – засобів до існування, – наголосив у коментарі пресслужбі НСЖУ продюсер компанії "Starlight Media", до складу якої входить телеканал СТБ, Владислав Левковський. – Їжа в цьому контексті – те, що символізує початок відродження до життя, те, що змушує людей сідати за стіл, спілкуватися між собою... Їжа для українців зараз – радше не "щось смачненьке", а передусім те, що необхідне для виживання".
Світова дистрибуція документального серіалу дозволить зібрати кошти для його героїв на відбудову їхніх ресторанів та кухонь, дозволить придбати нові ресурси для волонтерської діяльності.
Тоні Гіндго (Tony Hindhaugh) працює в "Planet Eat TV", знімає сюжети про кулінарію. Проєкт, у межах якого режисер працював у нашій державі, – також певною мірою про кулінарію. Це вже другий проєкт Тоні Гіндго від початку війни в Україні. Перший отримав назву "Україна: війна і їжа".
"Новий фільм – про українців-кулінарів, що до війни мали якийсь бізнес (більший, менший або зовсім маленький), але постраждали від російської агресії. Хтось із них намагається відновити свій бізнес і продовжувати готувати, тепер уже не з комерційною метою, а щоб годувати постраждалих сусідів, лікарів, військовослужбовців, поліцію", – розповів Владислав Левковський.
...Жителі Бучі, які з вікна своєї квартири бачили, як у створений їхніми зусиллями ресторан влетіла ракета... Власниця закладів громадського харчування з Ірпеня, котра перетворила свою квартиру на тимчасовий прихисток для людей, що тікали з окупації... Сестри, які у своєму ресторані подавали традиційні українські страви, приготовлені з екопродуктів, поки заклад не розбомбили... Подружжя, яке мало в Маріуполі ресторан у центрі навпроти відомого тепер на весь світ театру, а наразі намагається будувати життя заново в Києві... 83-річна жінка, котра на Великдень пекла паски в печі, що дивом збереглася серед руїн кухні... Друзі-волонтери з Харкова, які годують військових, пацієнтів лікарень і пологового будинку, людей з важкою інвалідністю... Церковна пекарня, що забезпечує хлібом жителів Охтирки...
Ведучим у новому документальному серіалі виступив канадський та український шеф-кухар колумбійського походження, бізнесмен, суддя телепроєкту "МастерШеф Україна" Ектор Хіменес-Браво. Він приїжджав до героїв серіалу із певною допомогою (ланч-бокси, продукти тощо), відвідував їхні кухні, розпитував про їхню роботу, дізнавався про їхні життєві історії, готував разом із ними. Якщо ресторан героїв було повністю знищено, як це сталося, приміром, в Ірпені, то готували прямо біля будівлі на асфальті. Врешті ведучий разом зі своїми героями годував тих, кого вони годують постійно, або просто перехожих.
Журналістка СТБ Марія Малевська, яка готувала новинний сюжет про зйомку документального серіалу, в коментарі НСЖУ зазначила, що досі мало стикалася з тими, хто знімає розважальний контент.
"Ми – новини, вони – шоу. Але я була вражена щирістю, тим, наскільки Ектор і його знімальна група хочуть нині робити те, що може привести всіх нас до перемоги, – сказала пані Марія. – Кожен у своєму форматі. Вражена тим, як люди, які багато років створювали шоу, зараз перелаштувалися на соціальний напрямок, на те, аби допомогти зібрати кошти, розповісти історії тих, хто постраждав від російської агресії".
Оскільки зйомки проходили і в Харкові, який росіяни щодня обстрілюють, то вся знімальна група, 8 осіб, отримала в користування від Національної спілки журналістів України бронежилети та шоломи "ПРЕСА". Це захисне спорядження надане для працівників медіа в Україні Міжнародною федерацією журналістів та штаб-квартирою ЮНЕСКО.
"Історії, які я почув, – це пряме трактування слова "жити", – написав Ектор Хіменес-Браво в соціальній мережі. – Невпинна жага до життя, любов до своєї справи і боротьба за свободу – ось що об’єднує всі ці історії. Впевнений, що таких історій ще тисячі. Я хочу їх почути! Хочу, щоб кожен на планеті почув!.."
Чи не найбільше знімальну групу вразила історія двох харківських айтішників – Єгора та Івана. З початком повномасштабної російської агресії вони створили волонтерську організацію "Hell's Kitchen", котра ремонтує для військових техніку і годує в Харкові лікарів, військових, рятувальників, поліцію.
"Під час поїздок назбирали різноманітних експонатів – від гільз до трофейної російської військової форми – і планують створити свій музей. – Ми бачили щиру реакцію медиків харківської лікарні невідкладної допомоги, як лікарі збіглися по селфі та автографи і казали, як багато для них значить така підтримка", – розповіла журналістка СТБ Марія Малевська.
У ще одного харків’янина на ім’я Олексій, який колись був учасником проєкту Ектора Хіменеса-Браво "МайстерШеф Україна", до війни було чотири ресторани. Загарбники розбомбили два із цих ресторанів і будинок Олексія. На базі закладів, які залишилися, Олексій готує їжу, котру потім пакують у ланч-бокси і відвозять у мікрорайони Харкова, що найбільше страждають від російських обстрілів, і на фронт.
"Я спілкувався з волонтерами, які годують людей у Салтівці – харківському мікрорайоні, котрий найбільше страждає від російських обстрілів. Вражає міцність їхнього духу, готовність до спротиву агресії, готовність допомагати ближнім. Мабуть, не можна сказати, що вони дуже бадьорі, але не пригнічені – це точно! – наголошує Владислав Левковський. – У Харкові популярним є військовий "оптимістичний" вислів: "Якщо чуєш вибух – це вже чудово, значить "прилетіло" не в тебе!"
Ще одна щемлива історія – літньої жінки Віри Пилипівни із Горенки під Києвом, яка зуміла виїхати з-під окупації, та коли повернулася додому, на згарищі своєї кухні побачила єдине, що вціліло, – піч. У цій печі жінка готувала паски до Великодня... Коли її історія стала відомою, волонтери побудували для неї гарну пічку. Тепер Віра Пилипівна мріє, щоб хтось допоміг їй відбудувати навколо печі нову кухню. А в Охтирці, де в перші дні війни припинилася торгівля продуктами і зупинився хлібокомбінат, парафіяни Свято-Михайлівської церкви за підтримки підприємця Віталія Євтєєва налагодили виробництво хлібопродуктів, а згодом – макаронів у пекарні при храмі. Всю продукцію роздають безкоштовно. Крім того, під час обстрілів люди з довколишніх будинків знаходять у церкві прихисток і захист. Дізнавшись історію охтирців, досвідчений режисер Тоні Гіндго не стримав сльози...
Вражений від побаченого і Ектор Хіменес-Браво.
"Дякую за можливість розказати історію простих українців, – написав він в Instagram. – Для мене це велика честь. Розказати про їхню сміливість бути тими, ким вони ніколи не були. Вони не були військовими чи парамедиками. Їх не вчили пекти хліб у промислових масштабах на маленькій кухні, і вони ніколи в житті не думали, що будуть розбиратися у тому, що зараз для них звичайне".
Автор Максим Степанов (служба інформації НСЖУ)