Італійці не віддають українських сиріт із Закарпаття: їх лякають війною та бомбами

В Італії спалахує скандал через українських дітей-сиріт. Деякі італійські сім'ї, які на початку повномасштабного вторгнення прийняли на якийсь час у себе дітей, відмовляються повертати їх на батьківщину. Італійські ЗМІ пишуть, що дітей хочуть повернути "під бомби", що про них у нашій країні не дбають, погано лікують.

Щоб повернути дітей назад, доводиться йти в суди, але й італійці відповідають тим самим: вони пишуть заяви до прокуратури та поліції, відкривають справи проти українських представників дітей.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Італія не визнає українських опікунів

Юлія Динніченко, голова асоціації "Нові межі", за освітою юрист-міжнародник. Її організація офіційно працює в Італії з 2008 року, вони займаються прийомом українських дітей та їхнім оздоровленням.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну через цю асоціацію до Італії прибули 36 дітей із Чинадіївського дитячого будинку. Річ у тім, що сам дитячий будинок дав притулок у себе дітям з окупованих територій. І щоби звільнити місце, частина дітей поїхала до Італії на оздоровлення.

Однак дивні речі в цій країні почалися практично відразу. Чомусь італійські суди не визнавали українських законних представників сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ні опікунів, ні директорів дитячих будинків, ні прийомних батьків. І не тільки їх, були випадки, коли італійська влада не визнавала рідних бабусь, які супроводжували онуків у цю країну.

Італійські суди відразу призначали дітям своїх місцевих опікунів. А ті вже діяли так, як вважали за потрібне.

"У нас усі необхідні документи на дітей були на руках, вони перебували на консульському обліку. Я сама юрист, перед тим як везти дітей, я переглянула всі закони, зокрема й Гаазьку конвенцію, в якій ідеться про те, що під час воєнних дій автоматично признаються опікунами ті, хто приїхав із дітьми з їхньої батьківщини. Але в Італії вирішили по-іншому", – розповідає Юлія.

За її словами, були випадки, коли у директорів дитячих будинків забирали дітей до деяких установ, а їх самих туди й близько не підпускали.

Боротьба за близнюків

Зараз в італійських ЗМІ тиражується історія про двох українських дівчат-близнючок із Закарпаття з Чинадіївського дитячого будинку.

За словами Юлії, їх передали до італійської родини, яка про них дбала та яку вона знала. Однак через два місяці, без жодного попередження, дівчаток місцеві служби передали в абсолютно іншу родину. Причини ніхто не пояснив.

Востаннє дівчаток Динніченко бачила у момент їхнього переїзду. Після цього їй не дали ні номера телефону нової родини, ні адреси. Вона могла лише дзвонити до соцслужби, де їй відповідали, що з дітьми все гаразд.

Юлія три години просиділа в італійського соціального працівника, розповідаючи, які патології є у цих дітей. Одна з дівчаток мала менінгітний гідроенцефаліт і була прооперована на третій день після народження. У її сестри мікроенцефаліт. Обом необхідний медичний догляд, що в Україні їх оглядали кожні пів року. Але через зміну клімату, харчування вона просила робити це хоча б кожні три місяці.

Директорка дитячого будинку Світлана Софілканич підтверджує, що дівчаткам надавали всю потрібну медичну допомогу.

А через рік життя в італійській родині раптом одну із сестер прооперували в лікарні в Генуї.

Коли Юлія виграла Верховний суд і була визнана опікуном усіх українських дітей, яких вона привезла до цієї країни, її викликала суддя, яка займалася справою дівчаток. Та спитала: чому ви хочете забрати їх? Вони прооперовані, лікуються, їм потрібний контроль.

"На що я попросила надати мені пакет документів і номер телефону хірурга. І якщо це справді так, то ніхто дітей відвозити не буде, ми проведемо переговори з українськими компетентними органами, звичайно, вони доліковуватимуться. Я показала їй медичну виписку, в якому стані діти приїхали, яке лікування вони проходили, які вони мали діагнози. Нічого нового тут їм не зробили", – каже українська опікунка.

Після цього суддя провела своє розслідування та видала рішення суду – дітей необхідно повернути.

Італійська сім'я дітей не віддає

Із цим не змирилася італійська родина. Їхній адвокат за підтримки італійської преси тепер розповідає мешканцям цієї країни про те, що якщо близнючки повернуться до України, то на них чекає жахливе майбутнє.

За їхніми словами, діти із Закарпаття приїхали дуже налякані, боялися навіть шуму пилососа. Сім'я заявляє, що рішення про повернення дітей на батьківщину є абсурдним, мало де вони можуть опинитися.

А адвокат додає, що у дітей немає майбутнього в Україні, враховуючи конфліктну ситуацію (саме так вони називають війну в Україні), неможливо знайти сім'ї, які можуть їх ростити. "І як тільки вони прибудуть до дитячого будинку на Закарпатті – для них настане кінець", – упевнений адвокат.

Незважаючи на рішення італійського суду, який визнав права українського опікуна, італійська родина не віддає дітей. Ба більше, вони написали заяву до прокуратури, поліції.

Тож поки тривають розгляди, діти залишаються в Італії.

Італійка хоче повернути українську дівчинку

Ще одна італійка Марія Кавалларо, у якої жила вихованка цього ж дитячого будинку Анна, також пише звернення до італійської влади через ЗМІ та соцмережі, вимагаючи, щоб їй повернули українську дівчинку.

"У мене обманом забрали Анну. Вона зараз перебуває в Україні без своєї згоди, плаче щодня. Анні треба повернутися до Італії, допоможіть мені", – повідомляє Марія.

"Я вбита горем, Анна в лікарні, директорка сказала мені, що це плановий огляд, але я не отримувала від неї звісток уже тиждень і турбуюся, що в Анни стався зрив, маленька дівчинка не може прийти до тями через жорстокість, що випала на її долю", – запевняє Марія.

Анна справді жила в цій родині, але повернулася до свого дитячого будинку на Закарпатті. У дівчинки проблеми з очима, тому зараз вона справді проходить обстеження.

Директорка дитячого будинку Світлана Софілканич навіть була змушена написати Марії листа. Оскільки жінка постійно питала про дівчинку, чи хоче вона повернутися, чи добре їй в Україні?

"Вона особлива дівчинка, ми піклуємося про неї. Розумію, що жити 1,5 року в сім'ї – це досвід сім'ї, якого, на жаль, дівчинка не мала через життєві обставини. Прийміть подяку за цей період. Але зрозумійте, що наразі ні ви, ні я нічого не можемо змінити. У вашій країні закони, в моїй теж. Я державний опікун дитини і повинна піклуватися про неї. Але ваше постійне спілкування з дитиною викликає у неї смуток, тому що в сім'ї, звичайно, краще. Вона звикає до нового колективу дівчаток, до школи, де в неї є асистент, який допомагає їй вчитися і закінчити 9-й клас. Ми стараємось, доглядаємо за дівчинкою. Звичайно, вона сумує за вами, тому допоможіть їй адаптуватися. У неї все добре. Прошу не тиснути на хворе місце дівчинки, питати, чи хоче вона до Італії", – написала директорка.

Софілканич також додає, що в Італії у прийомних сім'ях дітей залякують війною у нашій країні. Розповідають про те, що Закарпаття бомблять, що там війна, а старшим дітям узагалі можуть сказати, що вас одразу заберуть на війну.

"Скільки разів ми їм пояснювали, що Закарпаття за 1000 км від фронту, тут немає вибухів, тут усе спокійно. Але вони продовжують використовувати цей аргумент. Звичайно, діти починають боятися", – каже директорка.

Розділили братів і не вчать мови

Зараз у Сицилії перебуває семеро вихованців цього дитячого будинку, яких італійці не віддають. Серед них є троє братів, яких італійці розділили на дві родини. А тут, в Україні, у них залишилися молодший і старший брат, які чекають на них і теж хвилюються.

А також 20 вихованців перебувають у регіоні Калабрія. Туди вже їздив представник українського консульства. Але місцеві суди українцям не дають жодної відповіді. За чутками, цим дітям можуть надати статусу біженців, у такому разі Україна вже може й не побачити своїх дітей.

До того ж не всі діти, перебуваючи в Італії, займаються в українській школі і, звичайно, не розмовляють українською мовою. Фактично у дітей розмивається їхня ідентичність.

Звичайно, ніхто не сумнівається, що італійці насправді непокояться за наших дітей, звикли до них і хочуть піклуватися про них, дати їм найкраще.

Але вони мають розуміти, що є закон. І це питання потрібно врегулювати між країнами. Під час воєнного часу усиновлення українських дітей заборонене. І ніхто не має права навіть із найкращих спонукань незаконно утримувати їх у себе.