Сучасна казка у серці Карпат: проєкт Mandra Morion став сенсацією в українському туризмі та інвестуванні
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
Часом здається, що Фейсбук – то така "машина часу", яка може хоча би на мить перенести тебе у минуле. Туди, де все було добре. Туди, де всі були живі. Туди, де від слова Іловайськ ще не стискалося горло, не починало гупати у скронях, а в тіло не впивалися мільйони крижаних голочок.
Ось і цього разу, в роковини трагічних подій в Іловайську, Фейсбук нагадав пост 4-річної давнини...
…25 серпня 2014 року, 16.12. Гранатометник батальйону "Донбас" Роман Бундіков (псевдо "Сократ") розповідає про те, що насправді коїлося на той момент в Іловайську. З самого серця пекла, яке розверзлося там у ті страшні дні наприкінці серпня. Поміж рядками – шалена суміш зі втоми, надії, бойового азарту, здорового страху і нестримного бажання перемоги.
І – жодної краплі паніки чи відчуття приреченості. Лише віра у те, що до завершення війни лишилося зовсім трохи.
"Пока есть пять минут времени, немного заряда батареи на телефоне и более-менее спокойно, решил написать небольшой пост. Я в Иловайске. Кто еще не слышал по новостям, что здесь происходит, расскажу коротко. Наш батальон вошел в город, который со всех сторон окружен сепаратистами. Это артерия, по которой идет оружие из России. Держим часть города уже неделю. Армейцы уже на подходе, а пока - мы душим этих тварей сами. Не легко, но продуктивно. 23.08 часа два находились под артилерийским обстрелом. Честно говоря, я не испытывал еще более насыщенного эмоциями чувства, чем чувство, когда в стену, за которой ты стоишь, влетает 60- килограммовый снаряд гаубицы. А когда это длится больше часа и залпы по три-четыре снаряда ложатся у тебя в 30 метрах и в твои укрытия, букет ощущений сложно описать словами. Одно радует: паники ни у кого не было. Маневрировали между взрывами, как в лучших боевиках))) А каково же было удивление сепаратистов, когда после этого сущего гаубичного ада, мы не спрятались от страха, а пошли в атаку на этих гадов. Думали, мы обоср*мся?! Ага! Ща!!! Летели сепары на День Независимости, как ср*ные веники! Били их без жалости. Теперь большая часть Иловайска наша. Еще немного - и перережем поток русского г*вна, которое идет с границы, прямиком в Донецк. П.с: - камера моя сломалась, фоток, к сожалению не будет. Очки сгорели, очень обидно, хорошие были тактики. П.с.2: - террористы с Гаубицами и Градами - это уже не АТО, это война. Думайте, мои друзья, насколько это все локально и как это вас еще не касается".
… 27 серпня 2017 року, о 21.48, "Сократ" ще раз вийшов в "ефір". Останнє, про що він розповів світові – як отримав повідомлення від знайомого з минулого, довоєнного життя.
"Блин!!! Не удержался. Короче, сижу уже херову тучу дней в этом бл*дском окружении и пережив очередной артобстрел из градов, открываю Вк и читаю вот это от своего сокурсника, адвоката из Киева - Алексея Боженка! Далее без комментариев, судите сами )))"
У коментарях під постом Роман додав: "Попросив його заїхати за мною за адресою: Донецька область, місто Іловайськ… І прапор щоб прихопив! Додав і ще дещо, але це краще лишити за кадром, з метою дотримання цензури".
Більше – жодного слова, жодної звісточки…
У кількох десятках коментів, які залишили під цим останнім постом друзі Романа – весь спектр емоцій. Від настороженого "Ромчику, з тобою все гаразд?" - до сповненого розпачу "Вкотре заходжу у надії побачити хоч слово від нього – а він мовчить". Від сповненого надії "Народ, сьогодні чекаємо новин, не панікуйте завчасно" - до мовчазного визнання: Роман Бундіков числиться серед півтисячі зниклих без вісти захисників України…
Офіційно доля київського юриста – добровольця батальйону "Донбас" Романа Бундікова досі невідома. У найповнішому мартирологу новітньої російсько-української війни – "Книзі пам’яті полеглих за Україну" - його ім’я обережно згадується на сторінці, присвяченій знищеній армією РФ під селом Червоносільське на Донеччині українській колоні. Разом з іншими добровольцями, які назавжди залишилися у кривавому літі 2014 року, його рештки могли бути вивезені волонтерами МАДФ "Цитадель" і поховані під табличкою "Тимчасово не ідентифікований захисник України" на Краснопільському кладовищі у Дніпрі.
Однак тіла Романа так ніхто і не бачив.
Його фото досі висить на сепарському "Трибуналі" з поміткою "каратєль" - але без позначки "ліквідований", яку там так радо чіпляють.
Але побратими "Сократа", які були з ним поруч – і вижили, стверджують: він загинув 29 серпня, при спробі групи бійців "Донбасу" прорватися з оточення біля села Красносільське. Він їхав стоячи – і його скосила кулеметна черга. Автобус, в якому їхала група, був підбитий майже зразу після загибелі "Сократа" - і згорів вщент. Температура була настільки високою, що плавився метал. Що й казати про куди більш тендітну людську плоть…
Історія Романа – лише одна з сотень окремих трагедій, що зливаються в одну нашу спільну біду – Іловайськ. Одна з тисяч незагойних ран, які здобула Україна за останні чотири з лишком роки своєї боротьби за право існувати. Одна з тисяч смертей, якими Україна платить за кожен крок вперед.
Але разом з тим – це ще одна причина не опускати рук. Не відступати. Не прощати. Не забути.
І врешті-решт – перемогти.
Бо іншого шляху у нас немає.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...
Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
Запит Києва на ракети Tomahawk був конфіденційним, але потрапив до мережі
Обмежено користування навіть ювелірними прикрасами та мобільним телефоном
OBOZ.UA відстежує перебіг виборів, результати яких вплинуть на життя не лише США, а й усього світу
Всесвіт відкриє їм потужний фінансовий потік, але розпорядитись ним потрібно буде мудро
Ці 8 кроків допоможуть швидко навести лад в оселі і не вибитись із сил