Блог | Межа між правосуддям і безправ'ям

Судовий процес у Мілані, на якому виправдали українського нацгвардійця Віталія Марківа, пройшов того самого дня, коли ми дізналися про процес у Ростові, на якому оголошували вирок по вже восьмій кримській справі "Хізб ут-Тахрір". Цей збіг подій дозволяє чітко провести межу між правосуддям і безправ'ям. І ця межа проходить по кордону Російської Федерації, – пише Віталій Портников для "Крим. Реалії".

Про те, що Віталій Марків не винен у загибелі італійського журналіста Андрія Рокеллі і його перекладача Андрія Миронова, українці знали ще тоді, коли обвинувальний вирок йому виніс суд в Ассізі. Проте в Україні розраховували на неупередженість італійського правосуддя. Українська сторона була активним учасником процесу над Марківим. І ніхто не перешкоджав їй у наданні аргументів на захист засудженого. Більше того – українська сторона проводила власне розслідування загибелі Рокеллі, опитувала свідків, проводила відповідні експертизи. І з цими доводами, як бачимо, погодився італійський суд.

У Ростові, як бачимо, все було зовсім інакше. З самого першого дня після арешту засуджених було ясно, що їм ніхто не допоможе – хіба що вони стануть фігурантами нових обмінів полоненими між Росією і Україною. Суд, як це часто буває в Росії, просто проштампував вимоги прокуратури, про людське око зменшивши їх на рік-другий. Кримських активістів і правозахисників, які хотіли приїхати в Ростов для того, щоб висловити свою підтримку підсудним, банально заблокували на Керченському мосту – це нагадало про радянські часи, коли ось так само людей не пускали на гучні процеси проти дисидентів. Біля будівлі суду затримували журналістів, яких звинуватили в порушенні порядку проведення публічних акцій. Ось, власне, і все правосуддя. І при цьому ми прекрасно розуміємо, що ростовський вирок не скасує ніякий Верховний суд Росії – для політичних в'язнів, особливо для ув'язнених з окупованих Кремлем територій, в Росії, схоже, немає ніякого Верховного суду. Тому можна всій російській судовій системі адресувати слова одного із засуджених учерговій кримській справі Арсена Абхаірова: "Ми – злочинці без злочину. А ви – злочинці без покарання!"

Коли українці святкують звільнення Віталія Марківа і захлинаються від емоцій, вони повинні розуміти: це звільнення стало можливим не тільки завдяки грамотній роботі захисту та громадській думці, але і самому факту існування в Європі незалежного правосуддя. Правосуддя, якого немає в Росії і на більшій частині території колишнього Радянського Союзу, цієї зловісної імперії безправ'я і ГУЛАГу. І яке мусить бути в Україні. Українці повинні ще раз зрозуміти, куди вони хочуть прийти і звідки вони змогли піти. Українці йдуть у світ, який виправдовує невинних – зі світу, який невинних засуджує і вбиває.