Найбільше на Донеччині: Опендатабот назвав кількість церков УПЦ МП в Україні. Карта
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Численні екомітинги під стінами потужних промислових підприємств давно стали буденністю. При цьому активісти, що вишукують великі і малі проблеми у роботі крупних виробництв, затято мовчать про приклади вирішення цих проблем. І практично "не помічають", що Україна на всіх парах несеться до дефіциту питної води та стрімкої втрати родючості чорноземів, які чекають на нас вже за лічені роки, а також на те, що вже цього року Київ може опинитися перед загрозою евакуації.
Про можливі причини такої вибірковості, те, чому захист довкілля став не головною ціллю, а годівницею, а також про те, звідки насправді на нас чатує загроза екологічної катастрофи – читайте далі.
"Незручна" модернізація
Наприкінці грудня в Україні було завершено наймасштабніший у історії незалежної України екологічний проєкт: реконструкцію аглофабрики ММК імені Ілліча у Маріуполі. У проведення робіт, що розтягнулися на 7 років, Група Метінвест інвестувала близько 160 млн доларів. І ці витрати повністю себе виправдали, адже до 80% відсотків усіх викидів ММК імені Ілліча припадали саме на цю аглофабрику – сьогодні ж, звітують на меткомбінаті, ситуацію вдалося кардинально покращити.
У ході реконструкції на аглофабриці було встановлено складну двоступеневу систему очищення газів, головним поставником обладнання та технологій для якої виступила італійська компанія Termokimik Corporation.
Очищення відбувається у два етапи. Спочатку сучасні циклони Hurriclone відфільтровують грубі часточки пилу: вони відтепер не осідатимуть на вулицях Маріуполя, а направлятимуться на повторне використання у виробництві. На другому етапі газ доочищується від пилу та сірчаних з’єднань у потужних рукавних фільтрах: на цьому етапі викиди пилу знижуються удесятеро.
"Нормативи [у радянські часи] передбачали рівень викидів пилу аглофабрики до 300 мг/куб.м., а наші газоочисники забезпечують 15-20 мг/куб.м при встановлених українським законодавством 50 мг/куб.м", - пояснив керівник проєкту модернізації аглофабрики Андрій Панченко.
Поетапне введення в експлуатацію усіх нових фільтрів дозволить знизити викиди сірки в атмосферу майже вдвічі, а пилу – взагалі на 90%.
Тож після реконструкції рівень викидів на аглофабриці ММК імені Ілліча цілком відповідає європейським стандартам.
"Тепер аглофабрика на ММК імені Ілліча – не тільки найбільша у Європі, але й найекологічніша і найсучасніша", - прокоментував завершення багаторічної дороговартісної роботи генеральний директор Групи Метінвест Юрій Риженков.
Бізнес vs активісти
За даними відкритих джерел, до реконструкції аглофабрика ММК імені Ілліча була джерелом до 40% усіх забруднень у Маріуполі, тож підприємство періодично опинялося під шквалом критики місцевих активістів. І небезпідставно, адже завод імені Ілліча було збудовано ще у радянські часи. Тож аби побачити, як димить аглофабрика і зрозуміти, що користі маріупольцям потужні викиди приносять мало, не треба було мати екологічної освіти.
Щоправда, замість спроб налагодити конструктивний діалог, численні самопроголошені екологи вдавалися до гучних мітингів, на яких вимагали не інвестицій у екологічність підприємства, а… повного закриття одного з ключових підприємств Маріуполя, що дало роботу тисячам мешканців міста і входить до числа основних наповнювачів міського бюджету.
До того ж сплески уваги до проблеми у екоактивістів дивним чином співпадали з виборами чи важливими для підприємства датами. У "міжсезоння" ж їхня активність суттєво спадала – і вичерпувалась хіба періодичними обговореннями у соцмережах, які перманентно скочувалися до обговорення та образ на адресу менеджменту та головного інвестора Групи Метінвест.
А от про багатомільйонні інвестиції у підвищення екологічності ММК імені Ілліча і про те, що проведена реконструкція таки наблизила втілення в життя улюбленої вимоги екоактивістів – "дихати чистим повітрям" - жодна з численних організацій та ініціатив не прохопилася і словом. Чи не тому, що екологія насправді ніколи і не була основною метою їх бурхливої діяльності? Адже дехто навіть збудував на багаторічній боротьбі з "Метінвестом" власну політичну кар’єру.
У царині еко-модернізації промисловості – не все так погано
У схожій ситуації тотального пресингу з боку так званих екоактивістів, які висувають нездійсненні ультиматуми і повністю ігнорують зусилля з екологічної модернізації з боку адміністрації підприємства, зіштовхнулись і на "Арселор Міттал Кривий Ріг". Тут теж намагаються вкладати зусилля і кошти у проєкти, які зробили би це підприємство екологічнішим. Приміром, у 2020-му тут продовжили масштабну агломераційного цеху № 2, загальна вартість якого прогнозовано складе близько 180 млн доларів.
Пробують на колишній "Криворіжсталі" вирішувати і проблему накопичення металургійних шлаків. Минулого літа підприємство передало 50 мільйонів тонн таких відходів виробництва державному підприємству "Нові технології дорожного будівництва". Шлаки, накопичення яких є величезною проблемою не тільки для Кривого Рогу, але й для всіх промислових регіонів України, будуть перероблені у шлаковий щебінь і пісок – і перетворяться на матеріал для будівництва нових сучасних автотрас.
А за підсумками позаминулого року "Криворіжсталь" навіть отримав відзнаку на всеукраїнському бізнес-форумі "Екотрансформація-2019" у номінації "Лідер еко-інвестицій" - за зусилля з модернізації аглофабрики, встановлення сучасних рукавних фільтрів та систем онлайн-моніторингу викидів газів і пилу на всіх агломашинах комбінату, а також за впровадження комплексу перехоплення зливових вод та створення замкнутого циклу на лінії травлення холодного прокату.
Позитивних зрушень у напрямку екологізації великих підприємств – не так і мало. І вже точно більше, аніж про це можна судити з картинки, яку формують ЗМІ та активісти.
"У рамках проекту "Екотрансформація" ми вже три роки поспіль збираємо такі позитивні приклади. В Україні є провідні бізнеси, які розуміють свою відповідальність і в умовах практично повної відсутності системи фінансування таких заходів з боку держави вони з власних коштів інвестують величезні суми для того, щоб покращити свої взаємовідносини з довкіллям. Прикладів багато. І у водній сфері вони є, і в металургії, і в енергетиці. Підприємства модернізуються, але надто повільно і не з тим результатом, якого вимагає держава і міжнародна спільнота", - розповідає OBOZREVATEL очільниця Професійної асоціації екологів Людмила Циганок.
І вина за надто повільне зменшення шкоди промисловості для довкілля – не тільки і не стільки на самих підприємствах, скільки на державі, яка, запустивши процес реформування природозахисного законодавства і затверджуючи численні "плани дій" по досягненню запланованого покращення, "забула" про головне: створити дієву систему фінансування всіх цих заходів, механізми стимулювання модернізації. Адже за умов світової економічної кризи та падіння промисловості, покладати весь фінансовий тягар виключно на бізнес і виключно через механізм штрафів – недалекоглядно. І як наслідок, такі напівміри в галузі модернізації енергетичної галузі, наприклад, вже за якийсь десяток років можуть спричинити не просто віялові відключення енергетики, а залишать Україну сам на сам з енергетичним колапсом.
Захист довкілля: не мета, а засіб
Натомість так звана "небайдужа спільнота" жодним чином не реагує на всі зусилля з екомодернізації підприємств і приведення їх роботи до європейських стандартів, натомість воліючи вишукувати реальні і вигадувати фейкові "злочини" промисловців, регулярно зіштовхуються чи не всі підприємства. Масовість цього явища навіть породила новий термін – "екологічний тероризм". Адже екологія та захист довкілля все більше перетворюється не у мету, а у засіб. Засіб досягнення людьми, що називають себе "екоактивістами" власних політичних, фінансових чи бізнес-цілей. А політологи вже ставлять обіцянки вирішити екологічні проблеми "тут і зараз" в один ряд з іншими маніпулятивними передвиборчими технологіями на кшталт скуповування голосів виборців. Адже забезпечити вже завтра свіже повітря і чисту воду чи перетворити шлакосховища на квітучі сади – не вийде. А подібні заяви без покрокового плану дій покращать життя пересічного українця ще менше, ніж отриманий перед виборами пакет гречки.
"Сьогодні існує мода на цей екологічний популізм. І ця ж мода перекинулася і на територію України. Багато хто, очевидно, на цьому заробляє дивіденди, як не фінансові, то політичні. Ми просто не думаємо про наступні покоління, навіть не про наступні, а й про день завтрашній для себе, а сьогодні розпродаємо все, що тільки можна розпродати в Україні", – констатував політолог Кость Бондаренко.
А директор Українського Інституту політики Руслан Бортник навіть має власний рецепт виявлення тих екоактивістів, для яких захист довкілля ніколи і не був рушійною силою діяльності:
"Питань екологічних маса, у нас немає жодної екологічної сфери, де все було б добре… Активісти, обираючи ту чи іншу тему, добре розбираються, де саме можна пропіаритися і тиснути на політиків, владу, підприємства… Частина з них – просто "заробітчани". І треба дивитися, як довго вони переймаються екологічними проблемами, які досягнення мають, чи немає там корупційного шлейфу, шантажу чи змови з бізнесом".
У професійних екологів – своя точка зору на те, чому ті, хто так гучно і активно домагається зниження забруднення довкілля від промислових гігантів, часто так вперто "не помічають" позитивних зрушень.
"З одного боку, ці активісти дуже бояться звинувачень у лобізмі. А будь-яка розповідь про досягнення підприємств буде сприйматися вже як піар. Це перекос, який треба усувати шляхом якісної комунікації між бізнесом і суспільством. З іншого боку – дійсно, є величезна кількість об’єднань, які замовлення мають саме на боротьбу з підприємствами. І ми, беручи участь у всіх цих мітингах, маємо відповісти на питання: а чого ми хочемо? Чи готові до того, що домігшись закриття потужного підприємства, отримаємо тисячі людей без роботи і ще більший негатив у суспільстві? Має бути чітко озвучена кінцева мета – і часто ситуації довкола промислових підприємств натякають: покращення стану довкілля не завжди є основною метою таких екологічних акцій", – вважає Циганок.
На її думку, лакмусом справжньої мети пікетів потужних промгігантів може стати точковість та вибірковість еко-мітингів. Якщо, приміром, під стінами крупного заводу регулярно з’являються активісти, що вимагають припинити скидати відходи у водойму, а до комунального підприємства, яке робить те саме, у них питань не виникає – відбувається маніпуляція.
"Тут ми вбачаємо якраз фінансовий інтерес таких активістів, тому що з бізнесу можна отримати якісь певні "дивіденди", тоді як комунальні підприємства в Україні – на межі банкрутства. Виникає питання: а чи справді мова про стан довкілля?", - каже Циганок.
Якщо ж мішенню пікетів раз за разом стають одні і ті ж конкретні підприємства – відповідь на питання щодо справжніх цілей стає очевидною.
Тим більше, що, за спостереженнями професійних екологів, найбільшої шкоди природі завдають зовсім не промислові гіганти, а підприємства середнього бізнесу. Адже до крупних виробників прикута посилена увага, тоді як менші часто залишаються поза полем зору активістів і контролюючих органів. Переконатися у цьому можна було би, якби в Україні нарешті було запроваджено дієву систему екомоніторингу. Але держава рухається у цьому напрямку занадто мляво. А активісти, які начебто так сильно вболівають за зниження промислових викидів – схоже, не зацікавлені у тому, аби суспільство побачило реальну картину і знало реальних забруднювачів.
Не промисловістю єдиною…
Негативний вплив промисловості на довкілля досі лишається болючим питанням для України. Втім це далеко не єдина і точно не головна екологічна проблема в нашій країні.
Торік Всесвітній фонд дикої природи опублікував звіт, в якому окреслені шокуючі реалії української екології. Зокрема експерти WWF відзначають, що наша держава стрімко втрачає ліси. Наразі лісові насадження займають близько 16% території держави – близько 10,4 млн га. Однак через катастрофічну ситуацію з недосконалістю законодавства у цій сфері та неконтрольовані вирубки лісові масиви стрімко зменшуються. Як наслідок, кожен п'ятий вид тварин і кожен восьмий вид рослин, які є в Червоній книзі України – на межі зникнення. Зокрема, в Україні практично не лишилося рисів та бурих ведмедів. Однак активісти не поспішають ставати на захист флори і фауни і пікетувати органи влади з вимогою вжити негайних заходів, щоб це зупинити.
Не помітно з боку "активної громадськості" і уваги до ще одного наслідку безконтрольного вирубування лісів – потужних повеней у західних регіонах України, що щороку завдають колосальних економічних, а часом і людських втрат.
Так само замовчується і те, що вже за кілька років українці можуть зіштовхнутися з колосальною проблемою – дефіцитом питної води.
"Стан водних ресурсів в Україні – це просто катастрофа! Нам потрібна якісна водна реформа. Ми вже щонайменше років три закликаємо подумати про це і державу, і бізнес, але якось питання "не на часі", воно весь час відкладається. Як наслідок, ми просто потонемо у стоках. І вже за кілька років Україна може опинитися без якісної питної води, вона стане для нас таким же дорогим ресурсом, як свого часу сталося в Ізраїлі. Це спровокує міграцію, бо міста і села утворювалися завжди біля водойм. Але ніхто на це не реагує", - каже Циганок.
У близькій перспективі – і втрата Україною звичного титулу "житниці Європи". Через деградацію і забруднення грунтів, ми зовсім скоро можемо залишитися без найбільшого нашого багатства, яке могло би стати невичерпним джерелом економічного розвитку. Однак і про це активісти мовчать.
А традиційно ігноровані "громадськістю" пожежі у Чорнобильській зоні вже наступного року, за прогнозами екологів, можуть взагалі завершитись терміновою евакуацією жителів Києва.
"Небезпека дуже висока! Рівень радіації при горінні лісів – а палати цієї весни буде обов’язково - він буде просто настільки перевищений, що є ризик евакуації всієї столиці. Ми зараз уже заручилися підтримкою спеціалістів з Чорнобильської зони, щоб людям про це розповісти. Бо коли горіло минулоріч, перевищення радіаційного фону було в десятки разів. А за прогнозами синоптиків навесні 2021 року вітер, який нестиме горілі рештки і радіацію, дутиме в бік Києва. Тому реагувати на цю проблему мусять усі. Але за рік нічого не було зроблено задля запобігання можливій катастрофі. І активісти чомусь мовчать", - розводить руками Циганок.
Вибірковість і явна зацікавленість більшості так званих екоактивістів у чому завгодно, окрім власне вирішення проблем, які зачеплять кожного, підриває довіру до екологів загалом. І хоча експерти прогнозують поступове зниження еко-хайпу – суспільство може втратити забагато часу, розбираючись, для кого збереження природи – мета, а для кого – засіб.
І час, коли ми ще можемо відвернути екологічні катастрофи, що насуваються на Україну, буде назавжди втрачено.
Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Британці та французи показують, що готові піднімати ставки у протистоянні з Путіним
Наразі сил для швидкого широкомасштабного наступу у загарбників немає
ЗСУ вже отримують озброєння, але основна частина прибуде до кінця літа, запевняють журналісти