УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Філатов: Слідком РФ юридично визнав своїх вояк нелюдами

10 хвилин
117,3 т.
Філатов: Слідком РФ юридично визнав своїх вояк нелюдами

Борис Філатов – міський голова Дніпра. Це місто унікальне сьогодні, оскільки з трьох сторін оперезане лінією фронту і є мішенню для окупаційних військ. Адже Дніпро, поруч із Кривим Рогом та Маріуполем, є однією з найпотужніших промислових агломерацій країни. Як війна вплинула на життя дніпрян, чому публікації New York Times мали панічнийвигляд, чи можна вбивати по всьому світу нелюдів і як публікації у FB обертаються конкретними ракетними ударами про це шеф-редактор OBOZREVATEL Орест Сохар говорив із мером Дніпра Борисом Філатовим в авторському проєкті "Орестократія".

Подвиг Києва, Харкова, Маріуполя, Чернігова та інших міст дав можливість нам підготуватися

– Як змінювалося твоє ставлення до війни?

– Я, напевно, один із перших зрозумів, що це – надовго, і особливо, коли орки пішли з Чернігова, Сум, Києва, і в багатьох була ейфорія, що "ось усе, ми вже мало не перемогли". Я в цей момент зрозумів, що навпаки, війна надовго, начебто треба завжди сподіватися на краще, але готуватися до гіршого. Коли ти вже морально розумієш, що вона не закінчиться ні завтра, ні післязавтра, ні через тиждень, стає легше працювати, зрозуміліше.

За ці 80 днів усі ми, як то кажуть, морально виснажені, і постійно психоемоційний стан змінюється, як у всіх людей. Після історії з крейсером "Москва" настрій один, після того, як надходять повідомлення про втрати на фронті, особливо, коли загинули твої знайомі, – настрій зовсім інший. Тому, як у кожної людини, є якісь психоемоційні гойдалки, це безперечно.

– Але я помітив за твоїм ФБ, що останнім часом настрій став драйвовішим.

– Ні. Просто в мене з'явилося більше часу писати тексти, тоді як у перші дні це був цілодобовий марафон із усіх питань, пов'язаних із зміцненням обороноздатності міста, з поповненням критичних запасів. Тож не було часу писати. Втім був один із постів, до речі, Facebook зніс його, росіяни на нього скаржилися. Це пост після Бучі. Я написав про те, що нелюдів через це треба вбивати по всьому світу. Однак я не писав про росіян чи бурятів. І СК РФ через цей пост порушив кримінальну справу і подав мене у розшук. Я ніби сміюсь, але вони дали самі фактичну юридичну оцінку дій своїх вояків.

– Я процитую той пост: "…Настав час холодної люті, і в українців є повне й моральне право спокійно і абсолютно з незакаламученим розумом вбивати цих нелюдів по всьому світу". Ти зараз готовий це ж саме повторити? То не була емоційна фраза?

– Звичайно. Ті люди, які винні у воєнних злочинах, а фактично в геноциді нашої нації, мають бути покараними, де б вони не перебували і скільки б часу не минуло. Але це не було написано в плані "вбивати росіян, або бурятів, або осетинів". А СК фактично кваліфікував цю справу в РФ, він визнав, що вони нелюди. Тобто він екстраполював цю фразу, уточнив, про кого йдеться. Тому це мало вигляд дуже, скажімо, смішний, це якийсь юридичний парадокс. І вони подали мене в розшук. Я єдиний міський голова в Україні, який має дві кримінальні справи: одну від комітету РФ, а другу – від СК Білорусі.

– Які епізоди війни були найскладнішими?

– Напевно, як у всіх: коли, скажімо, прапорці на картах рухалися із загрозливою швидкістю. Ми не розуміли, де окупанти прорвуться: чи на Донбасі, чи вони підійдуть до нас із Харкова, чи підійдуть з боку Запоріжжя чи Кривого Рогу. Коли йшла ця навала, і ти бачиш, що вони просуваються і просуваються, ти просто розумієш, що в тебе немає ліміту часу: треба терміново щось робити. Ну, я про це вже говорив кілька разів і повторю: для нас ось подвиг Києва, подвиг Харкова, подвиг Маріуполя, Чернігова та інших міст – він дав можливість підготуватися. Не розкриваючи військової таємниці, розповім: ми 24/7 готували зміцнення районів, копали, копали, будували, копали. Ми багато зробили. Для розуміння: здається, 38 тільки комунальних наших екскаваторів зараз працюють на різних напрямках фронту. Ба більше, наша техніка вже працює на Донеччині, ми туди її відправили, тут ми вже завершили.

Звичайно, ми просто надаємо комунальну техніку, фінансування, людей, підрядники наші, але всім цим керують військові, тобто вони кажуть, де і як.

Це публікувалося в New York Times, але на вигляд було досить панічно – наскільки був високий ризик захоплення Дніпропетровської області та Дніпра? Про це говорила і американська розвідка, і був відомий твій пост із рекомендацією щодо евакуації з Дніпра.

– Я завжди говорив про це і повторю ще раз: вони зупиняться там, де ми їх зупинимо. Тому коли з'явилося це повідомлення так званої американської розвідки, яке розлетілося по всіх масмедіа, для мене це виглядало дуже дивно. Тому що я ніби розумів ситуацію трохи (хоча я – не "Генштаб", і я не володію всією повнотою інформації), але є ж горизонтальні зв'язки, тобто я щодня спілкуюся з військовими, з командирами, я чудово розумів, що росіяни не приїдуть завтра сюди чи післязавтра, чи за тиждень. Тому для мене здавалося дуже дивним, було схоже навіть більше на якесь вкидання.

Це публікувалося, здається, у NYT, але вигляд мало досить панічний. Щодо евакуації: я ніколи не змінював своєї думки, але колеги-журналісти виклали не зовсім коректно. Я не закликав до евакуації, то була рекомендація. Я досі вважаю, що за умов масового обстрілу ракетами (те, що зараз відбувається) людям, у яких є можливість, зокрема й фінансова, або підтримка родичів (маю на увазі жінок, дітей, людей похилого віку, які не задіяні в критичній інфраструктурі), краще, звичайно, пересидіти в тихішому місці. Вийдеш на вулицю – таке відчуття, що війни немає, хоча кілька днів тому росіяни намагалися засандалити ракетами по мосту, а це хіба жарти? Там п'ять маршрутів громадського транспорту. А якби влучили?

Я не хочу в жодному разі розвивати панічні настрої, але в нас дуже багато керівників різних рівнів, які людей заряджають іноді, на мою думку, зайвим оптимізмом. Можна розповідати: "Так, усе добре, ось переможемо", а можна наобіцяти такого, що за два тижні люди питатимуть, де перемога.

– Ця проблема складніша. Ми спостерігаємо часом не тільки перебільшення наших перемог, а існує взагалі фейсбучна війна. Коли прилітає ракета, руйнує будинок – і помирають 29 осіб, а людина знімає відео, що розгромили весь запас "айкосів" – це як? Може, саме тому люди сьогодні спокійно гуляють на площах і ніяк не реагують на те, що в період тривоги треба йти в бомбосховища. Що з цим робити?

– Не називатиму імен усіх колег, тим більше, що там загинуло навіть не 29, а вже, на мою думку, 38 людей, якщо я не помиляюся. Після цієї історії ми повністю закрили мерію. Чому? Тому що немає жодних гарантій, якщо вони не стріляють ракетами по адміністраціях, вони не влуплять, наприклад, по будівлі нашої мерії. Мало хто там сидить і що вони планують.

Ми чудово розуміємо, що історія про так звані "айкоси" теж мала десь суб'єктивний характер: жодної військової необхідності запускати по адмінбудівлі ракет не було. Але вони [росіяни. – О.С.] теж дивляться всі ці фейсбуки та типу ображаються, рефлексують. І де гарантія, що вони, наприклад, не прочитають мій пост про нелюдів або ще якийсь і скажуть: "Давайте ще бомбанемо по дніпровській мерії, щоб Філатову життя медом не здавалося".

– Зайду з іншого боку: проблема не лише в тому, що ці люди публікують таку інформацію. Заспокійливі меседжі подобаються населенню. Людям не потрібна правда, людям потрібне заспокоєння. Що з цим робити?

– Це дуже складне питання. Я не маю на нього відповіді. Чому? Тому що знову ж таки, якби люди дізналися всю правду, то, напевно, вони мали б зворотну реальність. Тому, напевно, потрібно дуже чітко дотримуватися якогось балансу. Знаєш, тут, мабуть, не треба вживати слово "правда". На жаль, війна – це багатовимірна, дуже складна штука, вона нелінійна. У кожного своя війна: у мене своя війна, а у людини, яка сидить навіть не на передку, а "на нулі", у неї своя війна, а у жителя окупованої Бучі – своя війна, і кожен війну бачить по-різному.

Тому тут я використовую слово "об'єктивне інформування населення". У таких ситуаціях, якщо ми хочемо дотримуватися цього балансу між підтримкою бойового духу в людей і водночас об'єктивного інформування населення, напевно, потрібно, щоб, зокрема, говорили саме професіонали. Тобто спікери саме військові, які б давали якусь об'єктивно зважену інформацію, але водночас не займалися самообманом… Ось якось так.

Це така війна, яка йде в прямому ефірі, що дозволило Україні кардинально прорвати інформаційне поле. Я думаю, що зараз у Європі ні в кого немає жодних ілюзій щодо цієї інтервенції. Її бачать усі, але з урахуванням того, що ця війна йде в прямому ефірі, то знову ж таки багато хто захопився різними штучками. Ось, наприклад, деякі наші шановні відомства, а я можу говорити про це компетентно як колишній журналіст, раптом вирішили публікувати якісь переговори, коли просто береться умовно запис якогось окупанта: цей примат говорить про щось зі своєю самкою, озвучує якісь дурниці, а потім це виноситься.

І про те, що мало не Зеленодольськ окуповано, хоча Зеленодольськ – це Дніпропетровська область, і він не окупований. Його обстрілювали, але наші ЗСУ та ТРО тримають оборону, і ми сподіваємось, і робимо все, і впевнені, що Зеленодольськ не буде окупований. Але коли якийсь примат про це говорить, а потім інформація з'являється у медіа, то часом виникає паніка. Причому першоджерелами є шановані відомства. Тому треба мати якусь самоцензуру. Підняття бойового духу або розвінчування морального образу окупантів, з приводу яких уже ніхто не має жодних ілюзій, не можна порівняти з тим, що ця розмова викликала в області панічні настрої. І по всій країні… Тому треба десь, зокрема, себе стримувати, бо зараз у нас усі публікують розмови СБУ, МВС, ГУР. Тобто все…

Але це не стосується Антона Геращенка, який теж публікує роздруки розмов. Це мій близький товариш, і я вважаю, що він робить велику справу. Його чомусь вирішили знову ж таки у фейсбучній війні багато тролити, я не розумію, чому, але я просто знаю його не тільки по Telegram, я знаю, чим він займається, і скажімо його Telegram, який зараз набрав майже 700 тисяч підписників, – це, мабуть, частина того, чим займається в інформаційному просторі Антон Геращенко. І, повірте, з погляду солдата інформаційного фронту – він один із найефективніших бійців.

– Цей запис розмови опублікувало ГУР. Скажи, будь ласка, чому в такій ситуації замість того, щоб зателефонувати в ГУР або вище військове керівництво, ти гатиш у Facebook? Наскільки це правильно?

– Ну, по-перше, не факт, що я не телефонував із цього приводу. Я дзвонив і не говоритиму, кому, і просив підлеглих вгамувати, щоб вони дурниці не публікували. Але знову ж таки – кому телефонував і навіщо – говорити не буду. Але це ж була мета – не лупцювати колег поважних, а заспокоїти паніку: із Зеленодольськом усе нормально. І з урахуванням моєї аудиторії це зайшло.

Від передбачуваних надходжень ми втратили десь 60%

– Як формується бюджет міста? Наприклад, бюджет країни має дефіцит приблизно у €7-8 млрд. А що з міським?

– Погано. Скажу так: від передбачуваних надходжень ми втратили десь 60%, зібрали лише 40%.

– Як ви це компенсуєте?

– Дуже просто. Ми зупинили все капбудування повністю. Зрозуміло, що ми обслуговуємо місто, садимо квіти, ремонтуємо дороги, чистимо зливи, лампочки міняємо. Місто чисте, доглянуте, але немає жодної забудови. У нас було заплановано стільки хороших, правильних, добрих речей: парки, тепломодернізація. Ми дуже багато хотіли зробити хорошого після того, як мала закінчитися зима, а будь-яке міське господарство має таку циклічність тимчасову, коли настає потепління, відразу всі починають щось ремонтувати та реконструювати. Ми всі "капи" зупинили. Ці 40% – вони йдуть на тероборону, на підтримку функціонування міста.

– Я так розумію, виплачуються зарплати?

– Звичайно, зарплати, соцвиплати, все… Якось так.

– Навіть дозволили комуналку не платити.

– Є інша проблема – із теплом. Це ніби як одні цифри, але, наприклад, люди перестали платити за воду. Це речі непорівнянні. І я вже звертався неодноразово і зараз, користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх, хто побачить наше інтерв'ю: 300 грн за послуги міськводоканалу можна знайти. Бо якщо ще міськводоканал збанкрутує, тоді просто води не буде.

– У мене склалося враження, що децентралізація, посилення місцевого самоврядування відіграло дуже велику роль в успішному протистоянні у цій війні. Створення підрозділів ТрО, будівництво ліній оборони багато в чому тримаються на високій активності місцевих громад та мерів. У чому фішка?

– Україна завжди була із сильними горизонтальними зв'язками. Потрібно говорити не лише про місцеве самоврядування, а й про волонтерство, про громадянське суспільство. У нас дуже специфічна країна: у момент серйозних викликів ми об'єднуємося. Але водночас, коли стає трохи легше, відразу починаємо з'ясовувати між собою стосунки. Про це теж можемо поговорити, бо це, для мене зокрема дуже боляче. І ось простий приклад, якщо ми говоримо про децентралізацію: минулими вихідними у мене було три мери. Дніпро як транзитний хаб, і через нас усі їздять на Донбас. З огляду на те, що зараз із заходу України почали відправляти ТрО, мери, відповідно, тягнуть якісь "ніштяки", їдуть до своїх пацанів, і всі заїжджають до мене поговорити, кави випити, хто переночувати. Ось був Саня Семчишин (Хмельницький), потім приїхав Тарас Кучма (Дрогобич), потім заїхав колишній мер Умані Саня Цебрій (колишніх мерів не буває). І це постійно… І житомирський мер Серьога Сухомлін приїжджав, та інші колеги, не кажучи вже про те, що ми на цьому горизонтальному рівні постійно спілкуємось між собою.

Для ілюстрації: учора розмовляв із мером Стрия: Стрий подарував Дніпру машину швидкої допомоги. Причому не якийсь там буханець, а саме реанімобіль – шикарний, повністю нафарширований усім необхідним обладнанням. Зателефонував мені мер і сказав: "Ну, тобі він потрібніший. Забирай". З огляду на те, що у нас зараз військкомат позабирав на фронт велику кількість техніки, зокрема станції швидкої допомоги, ми взяли. Це показує, що Україна сильна саме такою взаємодією.

Я до чого наводжу приклад цих трьох міських голів: це ж не потрапило в стрічку. Я ніде не вийшов, не сказав: "Ось я із Семчишиним, ось я з Кучмою, а ось там Стрий подарував швидку допомогу". Але таке взаємопосилення дає такий великий оптимізм і надію, що добрі справи, підтримку багато хто сприймає як нормальність, це не інформаційний привід, не треба збирати пресконференцію, розповідати – які молодці.

Далі буде