''Дівчат тягали за волосся, усіх лупили кийками'': учасники студентського Майдану згадали кривавий розгін

''Дівчат тягали за волосся, усіх лупили кийками'': учасники студентського Майдану згадали кривавий розгін

Рівно п'ять років тому, у ніч на 30 листопада 2013 року, в Києві жорстоко розігнали студентський Майдан під приводом встановлення новорічної ялинки. Тодішнє керівництво МВС направило на мирних протестувальників підрозділи "Беркута", які о 4 годині почали по-звірячому бити молодь і старших людей, які мирно сиділи на площі.

Вранці увесь світ побачив кадри, як люди в формі атакують беззахисних українців гумовими кийками, б'ють по голові, по обличчю, кидають людей на землю, тягнуть за волосся, кидають в автозаки. Ті, кому вдалося вирватися із оточення, бігли вулицями, ховалися в Михайлівському монастирі, у дворах, у під'їздах... Десятки поранених опинилися у лікарнях.

Тоді суспільство вперше зіткнулося із жорстокістю влади, яка не збиралася здаватися без крові. Досі ніхто не поніс покарання за ту страшну ніч, яка стала переломною для українців. Тодішніх керівника КМДА Олександра Попова і керівника РНБО Володимира Сівковича у лютому цьогорік виправдав суд, а справу проти них закрито. OBOZREVATEL поговорив із людьми, які стали жертвою того розгону.

Відео дня
"Ми побоювалися тітушок, але не очікували нападу від "Беркута"

Історик Ігор Бігун восени 2013 року навчався на другому курсі магістратури у Києво-Могилянській академії. І в ніч із 29 на 30 листопада саме опинився на Майдані.

Ігор Бігун

— Пам'ятаю, увечері 29 листопада всі чекали, що Янукович, можливо, хоча б щось підпише щодо асоціації. Однак цього так і не сталося. Він повернувся, а на Майдані панувало розчарування. Керівники організаційного комітету Майдану, активісти, які розташовувалися тоді під стелою, не знали що їм робити далі. Вплинути на тодішнього президента шансів не було, і взагалі панував настрій розійтися. Можливо, так би й сталося, якби не нічний розгін.

Серед студентів, молоді та людей старшого віку, які чергували під стелою, ходили чутки, що у Київ навезли тітушок, вони ховаються десь у дворах і можуть здійснювати провокації

Ми від них очікували нападу. Але не від "Беркута". ВВшники тоді стояли в оточенні, "Беркут" марширував, і загрози від них не відчувалося.

В організаційному комітеті ввечері сталася сварка щодо приєднання до протестувальників політиків. Пам'ятайте, тоді політики стояли на Європейській площі, а активісти їх до себе не пускали, побоюючись, що ті зіллють протест і нічого доброго не буде? Однак було прийняте рішення про возз'єднання. Пам'ятаю, на сцену вийшла одна дівчина і дуже емоційно сказала, що вона багато зробила для організації протесту, але тепер усе віддають політикам, тож вона йде.

Після розгону студентів обурені люди зібралися на Михайлівській площі

Я тоді сходив в оргкомітет до свого знайомого Вадима Васильчука, він мені сказав, що так, будуть з'єднуватися із політиками. Тоді з'явилися уже люди в куртках із написом "Удар", вони допомагали розібрати сцену й апаратуру. Її відвезли, а політики завозили свою.

Мені саме доручили охороняти генератор. Приблизно о 4 годині ранку частина людей навіть уже розійшлася, залишалося осіб 200. Я вирішив пройтися навколо, взяв чай, і тут чую тупіт, крики. Дивлюся — по Інститутській спускається "Беркут". Усі побігли під стелу, я теж туди. Дівчат ми сховали в середину, самі ж стали живим ланцюгом навколо. Думали, зараз будуть штовхати, виштовхувати.

"Беркут" вишикувався перед нами і без будь-якого попередження почав лупити. Нас миттєво розкидали, почалося просто побоїще

Ми не очікували, що "Беркут" діятиме так брутально. Я зрозумів, що потрібно бігти, перестрибнув через стіл, буквально на льоту отримав удар кийком. Частина людей побігла до метро "Майдан Незалежності". Там вже почали ставити ялинку, і ВВшники стояли в оточенні, вони нічого не робили. "Беркут" наступав з боку Інститутської і "Глобуса".

Ми побігли у бік Бессарабки, інші по Михайлівській вулиці в бік собору. Біля ЦУМу я зрозумів, що відірвався. І ще з двома хлопцями ми піднялися по вулиці Богдана Хмельницького та пішли до Львівської площі. Там зустрів друга, який повідомив, що міліція кружляє на авто навколо Майдану і хапає усіх, хто хоч якось схожий на майданівців. Тоді пішки, дворами через Поділ, ми дійшли до "Петрівки", була вже 6 ранку. Там розійшлися, я приїхав додому і заснув.

Люди намагалися сховатися біля пам'ятника

А прокинувшись увечері, увімкнув Інтернет і побачив страшні кадри та відео — побиті люди, кров, поранені в лікарні, затримані. Це було жахливо. І вже 1 грудня Майдан змінився.

Це стало помилкою влади. У суспільства всі ці події викликали обурення, Майдан став захищатися, з'явилися каски. І кожен раз, коли силовики наступали на людей, Майдан зміцнювався

Знаю, що деякі хлопці, з якими ми були в ту ніч, потім пішли воювати. Один підписав контракт, двоє повернулися. Зараз один знайомий поїхав в Івано-Франківськ, працює там. Інший став депутатом Київради.

Я не розчарований у Майдані. Я розчарувався у деяких лідерах Майдану, котрі потім увійшли в парламент і показали себе з поганої сторони

Студентів тягли в автозаки

А Майдан був потрібен. Тому що по-іншому прибрати владу Януковича було неможливо, тільки через силу і кров. Вони вийшли із зеків, вони звикли, що все повинно бути так, як захотіли саме вони. Мабуть, Януковичу набридло, що ми там стоїмо, протестуємо, і він віддав наказ нас звідти прибрати. А вже як його оточення виконало наказ і що з цього вийшло — тепер ми бачимо самі.

"Мене врятував водій швидкої допомоги"

Ярослав Радонь був у ту ніч на Майдані. Після розгону "Беркутом" людей, він опинився у лікарні.

Ярослав Радонь

— Пам'ятаю, що я вже заснув, коли мене раптом розштовхали і сказали: "Вставай, "Беркут". Я глянув на годинник на Будинку профспілок, там була 4 ранку. Студенти співали гімн України, так було прийнято, що кожну годину ми виконували гімн. А в цей час по Інститутській спускався "Беркут", під'їжджали автобуси із затемненим склом. І вже о 4:15 вони влаштували атаку.

Всі побігли до стели, я теж, тому що вибігти з Майдану вже було неможливо, "Беркут" оточив. На мене кинулися три беркутівця. Перший удар кийком припав по руці. Коли замахнувся другий, я перехопив палицю і ми стали із беркутівцем тягнути її — він на себе, я на себе. Тут підскочив ще один його колега ззаду, я тільки почув, як хтось мені крикнув: "Бережись!". Повернув голову, побачив пластиковий щит, і мене вдарили по голові.

Я впав, але свідомості не втратив, усе було в тумані, навіть не бачив, що кров тече по обличчю, мене нудило. Бачив, як жорстоко били студентів, дівчат тягали за волосся, усіх лупили кийками по голові, витягали за руки, за ноги...

Били навіть тих, хто лежав на землі

Помітив на Інститутській карету швидкої допомоги "Борис", вирішив повзти туди. Якось добрався, мені допомогли чоловік із жінкою, напевно, вони кияни були, говорили російською. Мене посадили на парапет на Інститутській, там, де зараз алея Небесної сотні. До карети швидкої вже стояла черга поранених, я чекав.

Тут підійшли міліціонери, один із них, сержант, почав вимагати, щоб я збирав речі і йшов звідси. Мене захистив водій швидкої, сказав, що мені потрібна допомога лікаря. Він мене і врятував тоді. Медики вже всередині автомобіля сказали, що у мене струс і глибоке розсічення на голові. На вулицю вони мене не випустили, сказали, що "Беркут" усіх у центрі б'є. Вивезли з Майдану і доставили у лікарню. Ось це все пам'ятаю ніби в тумані.

Після Майдану я був волонтером, їздив на схід, допомагав нашим хлопцям. Зараз працюю в охороні, відійшов від активної діяльності. Потрібно і на життя якось заробляти. Я розчарований тим, що досі, через п'ять років, ніхто не покараний за той розгін. Ми судилися із тодішнім главою адміністрації Києва Олександром Поповим. Адже за його наказом цю ялинку привезли тоді на Майдан. Він не міг не знати, що нас будуть розганяти.

Цю студентку беркутівець тягнув за шарф

Ніхто з "Беркута" не покараний. Крім цього, ми дізналися, що тодішній заступник керівника київського "Беркута" Дедюк не тільки не був звільнений, він пішов на підвищення, був нагороджений орденом! Глава МВС блокував усю інформацію щодо колишніх беркутівців. Частина з них досі служить у підрозділах МВС — у полку "Київ-1", у полку особливого призначення.

Ми майже місяць буквально жили у суді, де судили беркутівців. Але все марно. Ось це головне розчарування.

А так, якщо буде потрібно, то я знову піду захищати Україну