Химерні світи Марії Примаченко: 12 маловідомих фактів про українку, що закохала в себе світ

Химерні світи Марії Примаченко: 12 маловідомих фактів про українку, що закохала в себе світ

113 років тому в бідній селянській родині на Київщині народилася дівчинка. Батьки навряд чи знали, що їхній маленькій донечці судилася непроста доля і всесвітня слава. Вона зустріла кохання свого життя – і за кілька років назавжди втратила його. Їй аплодували відвідувачі найавторитетніших художніх виставок по всьому світу – а вона досить самотньо жила в батьківській сільській хатині. Її картини, створені в небаченому раніше світом стилі "примітивного мистецтва" продавалися за десятки тисяч доларів – а вона часом не мала чим нагодувати свого єдиного сина...

Сьогодні – день народження всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко. OBOZREVATEL пропонує згадати 12 фактів про народну художницю, українку з понівеченим хворобою тілом і величезним серцем.

Марія Примаченко

1. Попри всесвітню славу, у біографії Марії Примаченко лишається чимало білих плям. Точно відомо, що народилася вона в селі Болотня Іванківської волості Київської губернії. А далі починаються таємниці. Досі точаться суперечки як щодо точної дати народження художниці (за різними даними вона народилася чи 12 чи 13 січня 1909 року (або 30 чи 31 грудня 1908 року за старим стилем відповідно) – так і щодо правильного написання її прізвища. В офіційних нагородних документах її прізвище писали як Приймаченко. А от свої картини майстриня підписувала або ініціалами "М.П.", або прізвищем "Примаченко". За словами режисера Леся Танюка, Марія вважала, що її прізвище походило від слова "приймак" (чоловік, що живе у батьків дружини), тож правильним був би варіант "Приймаченко" – але під час запису в метричні книги її прізвище зросійщили. "Все спортили" – резюмувала вона, однак послуговувалася тим варіантом прізвища, який значився в її документах.

Хист до малювання Марія відкрила в собі, коли їй виповнилося 17 років.

2. У дитинстві Марія Примаченко перехворіла на поліомієліт. Відтоді кожен рух коштував їй надзусиль, однак тяжка хвороба та її наслідки не завадили Марії не лише повністю себе обслуговувати, а й створити майже тисячу картин, які прославили її на весь світ і закарбували ім’я самобутньої української художниці у віках. У дорослому віці вона пережила кілька складних операцій, в ході яких їй ламали кістки – все задля того, аби змінити милиці на протез. Однак остаточно відмовитися від милиць вона так і не змогла. Останні роки через задавнену хворобу художниця практично не ходила. Померла Марія у віці 86 років 18 серпня 1997 року у рідній Болотні – де й була похована.

Марія рідко виїздила з рідного села

3. У творчому доробку художниці – близько 800 картин. Більшість із них – 650 полотен – зберігаються в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. Решта – розпорошені в державних та приватних колекціях Канади, Франції, Швеції, Австрії, Франції та інших європейських держав. Наразі одне полотно талановитої художниці може оцінюватися в десятки тисяч доларів.

Марія створила близько 800 картин, які коштують десятки тисяч доларів, проте жила небагато

4. Марія походила з творчої родини. Бабуся була знаною писанкаркою. Батько Марії здобув славу теслі-віртуоза, мати – талановитої вишивальниці, до якої зверталися далеко з-поза меж села. Увібравши потяг до мистецтва від пращурів, Марія згодом передала родинний геній нащадкам: художником став її єдиний син Федір.

Марія вбиралася винятково у вишиванки, які створювала сама

5. Через наслідки дитячої хвороби пересувалася Марія за допомогою милиць. Тому майже не виїздила з рідного села. Виняток зробила для поїздки у Київ на навчання: у 1936 році 27-річна Марія відгукнулася на запрошення і поїхала вчитися у Центральних експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва (нині – Національний художній музей України на вулиці Грушевського в Києві). Самі майстерні розташовувалися на території Києво-Печерської лаври. Там Марія вперше спробувала малювати на папері і вперше взяла до рук справжнього пензля і фарби (до того її таємничі світи оживали переважно на стінах сільських будинків, а барвники вона виготовляла самотужки). Опановувала в той період Марія і мистецтво кераміки.

"Їде осінь на коні", 1984, М. Примаченко

6. З київським періодом пов’язана прекрасна і трагічна історія кохання Марії Примаченко. Саме у Лаврі вона познайомилася з майбутнім чоловіком, червоноармійцем Василем Маринчуком, який виявився її земляком: родом був із сусіднього села. Заради нього вона, закінчивши навчання, кинула столицю і повернулася на малу батьківщину. Подружжя жило цивільним шлюбом. Однак щастя закоханих було недовгим: доля відвела їм усього кілька років разом. Із початком Другої світової війни чоловіка Марії, яка на той час була вагітна, мобілізували на фронт. З війни він так і не повернувся, загинув у перші місяці – і навіть не побачив свого сина, що народився в грудні 1941-го. Марія ж до кінця життя берегла вірність коханому і так ніколи й не вийшла заміж.

На світлинах Марія рідко всміхалася, хоча була, за спогадами знайомих, дуже оптимістичною і світлою людиною
"Роки мої молоді, прийдіть до мене в гості", 1969, М. Примаченко

7. Картини Марії Примаченко подорожували по світові і виставлялися в найпрестижніших виставкових залах багатьох європейських столиць. Сама ж художниця з рідного села виїздила лише до Києва. А її феноменальна слава, неймовірна працездатність та численні державні та міжнародні відзнаки й нагороди ніяк не вплинули на рівень життя мисткині: її родина жила досить незаможно. Та й життя родини геніальної Марії Примаченко ніяк не змінилося після того, як на неї впала всесвітня слава.

"Атомна війна, будь проклята вона", 1978, М. Примаченко

8. За переказами, першою винагородою за роботу для Марії Примаченко стало порося. Так віддячили їй за розмальовану фантастичними візерунками хату односельці. Причому Марія за життя не продала жодної своєї картини: вона їх тільки дарувала. На життя заробляла шиттям вишиванок. На перші грошові гонорари Марія купила патефон, пальто, швейну машинку та залізне ліжко. А вже за часів незалежності президент України Леонід Кучма подарував їй "Запорожець".

"Дикий бик і ворон – це тварини-друзі", 1983, М. Примаченко

9. Серед шанувальників феномену Примаченко – чимало іменитих художників. Нею захоплювався Пабло Пікасо. За переказами, побачивши картини української майстрині на Всесвітній виставці у Парижі, митець назвав їх "прекрасними роботами геніальної жінки". Сама ж художниця взаємністю геніальному іспанцю не відповідала. Подейкують, погортавши альбом з репродукціями Пікасо Марія винесла вердикт: "Ні, в нас у селі такого не зрозуміли б".

Роботи Марії Примаченко прикрашають найкращі державні та приватні художні колекції світу

Серед шанувальників творчості Примаченко був і відомий сюрреаліст Марк Шагал, який навіть почав наслідувати неповторний стиль українки у своїх роботах. Фантастичних звірів, що оселилися на його полотнах після знайомства з творчістю нашої співвітчизниці, сам Шагал називав "двоюрідними братами химерних звірів, намальованих Примаченко". А мистецтвознавці знаходять схожість між творчістю Примаченко та Анрі Матісса, Амадео Модільяні, і навіть Вінсента ван Гога.

"Мавпа їде на чотириголовому звірі", 1982, М. Примаченко

10. У 2006 році дім Марії Примаченко, де жив її син Федір з родиною, пограбували. Сам Федір, якому на той час було 65 років, у цей час лежав у лікарні. 4 невідомих молодиків вдерлися до помешкання Примаченків о пів на шосту ранку, побили та зв’язали невістку Марії та її онука – і повирізали полотна з рам. Грабіжники винесли близько сотні її полотен, кожне з яких оцінювалося щонайменше у 10 тисяч доларів. За півтора місяці правоохоронці знайшли 77 із украдених картин – і повернули їх власникам. Решту, за даними слідчих, грабіжники продали по 100 доларів за кожну.

Марія з сином Федором

11. На честь Марії Примаченко названо зірку між Марсом та Юпітером – її номер 14624. А Юнеско оголосило 2009 рік роком видатної українки.

"Синій бик", 1947, М. Примаченко

12. Загадкові фантастичні світи Марії Примаченко живуть і після її смерті. Так, у Японії її малюнками ілюструють букварі. Її фантастичних звірів можна побачити на листівках, поштових марках та в календарях. У її неповторному стилі оформлюються дитячі майданчики. Та й сучасні митці часом надихаються творчим спадком українки. Трапляються й випадки плагіату. Так, у 2009 році родина Примаченко змушена була судитися з Першим національним телеканалом через порушення авторських прав: під час проведення дитячого Євробачення НТКУ без узгодження з родиною використовувала найвідоміші твори мисткині при оформленні графічних та поліграфічних матеріалів. Кілька років потому, в 2013-му, спалахнув ще один скандал – уже міжнародного рівня. З’ясувалося, що фінська компанія "Марімекко", що спеціалізується на виробництві товарів для дому та одягу, протиправно використала малюнки Примаченко для фабричних принтів. А один із фінських авіаперевізників у рамках співпраці з цією компанією наніс той самий малюнок на свої аеробуси.

Той самий вкрадений малюнок
Принт, який розробила для фінської компанії позаштатна дизайнерка, котру згодом звинуватили в плагіаті
"Щур у дорозі", 1963, М. Примаченко

Про феномен Марії Примаченко досі точаться дискусії. Хтось – зачаровано схиляє голову перед потужною силою примітивного мистецтва геніальної українки. Є й такі, хто розчаровано бурчить, що "зміг би так само". Проте досі ніхто не може дати відповіді, як народжувалися в голові простої української селянки з Київщини ті загадкові квіти та химерні звірі. І чому вони не залишають спокійним нікого, хто на них дивиться – торкаючи якісь найпотаємніші струни у найглибших куточках душ.