Чому в СРСР у жінок "не було" целюліту: причина очевидна
Радянський Союз – епоха, яка відрізнялася від сучасності у багатьох аспектах, у тому числі й у ставленні до жіночої краси. Одним із парадоксів того часу є відсутність (скоріше замовчування) такої поширеної сьогодні проблеми, як целюліт.
Проблема целюліту, яка сьогодні широко обговорюється у світі, кілька десятиліть тому практично не існувала навіть у медичних колах. До середини XX століття його не вважали захворюванням чи серйозною косметичною проблемою.
Особливо це стосувалося Радянського Союзу, де целюліт не отримував ані уваги громадськості, ані наукових досліджень. Лише наприкінці 1980-х років, під впливом західних тенденцій, це явище почали обговорювати і в пострадянських країнах.
Як целюліт став глобальною проблемою
У науковому сенсі целюліт або ліподистрофія — це запалення підшкірно-жирової тканини, яке може виникати з різних причин: від неправильного харчування до гормональних збоїв. Проте лікарі зазвичай не вважають його захворюванням, адже він не загрожує здоров’ю.
Переломним моментом став 1973 рік, коли французька косметологиня Ніколь Ронсар випустила книгу, що називала целюліт серйозною проблемою, яку обов’язково потрібно вирішувати. Її посібник став бестселером, а сама проблема перетворилася на справжню індустрію.
Чому в СРСР целюліт не був популярною темою
У Радянському Союзі целюліт був менш поширеним, і на це були свої причини. По-перше, гормональний фон жінок того часу суттєво відрізнявся через рідше використання гормональних препаратів. По-друге, харчування було здоровішим: продукти мали менше консервантів і шкідливих добавок.
Також важливим фактором була фізична активність. Жінки радянської епохи більше рухалися, частіше займалися фізичною працею і менше сиділи за столом чи на дивані. Це значно знижувало ризик розвитку целюліту.
Естетичний аспект
У СРСР не було об’єктивних причин хвилюватися через целюліт. Відкритий одяг та бікіні були менш популярними, а мода не диктувала суворих стандартів тіла. Тому жінки просто не переймалися через "апельсинову кірку", навіть якщо вона існувала.
Початок "боротьби" у 1990-х
З розпадом СРСР і поширенням західної культури ставлення до целюліту кардинально змінилося. Маркетологи та косметологічна індустрія активно розкручували цю проблему, пропонуючи дорогі процедури та засоби. Західні стандарти краси, що потрапили до пострадянських країн, змусили багатьох жінок вкладати великі кошти у боротьбу з вигаданою проблемою.
Міф чи реальність
Сьогодні багато фахівців сходяться на думці, що целюліт — це здебільшого маркетинговий хід. Він є природним для більшості жінок і не потребує лікування. У часи СРСР цьому просто не надавали значення, і це дозволяло жінкам почуватись більш впевнено, не піддаючись тиску "ідеалів".
Раніше OBOZ.UA розповідав, чому в радянську добу за невиконання державних планів можна було отримати серйозне покарання.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.