Блог | Ми вже втратили б пів України

Я зараз напишу страшні речі. Але я справді так думаю.

Якби в ті пекельні дні 5 років тому загинуло не близько сотні, а хоча б тисяча людей, то сьогодні ми б з вами не мали щонайменше половину країни, яка знати нічого не хоче про війну та Революцію Гідності. Яка готова знов вірити будь-кому, хто вправніше поспекулює емоціями та порожніми обіцянками.

Як це жахливо не прозвучить, але для того, щоб розбурхати гниле міщансько-пострадянське болотце, треба ще більще крові. І війна тут знову не працює, бо ж у нас не поголівна мобілізація. І той, хто хоче, може легко її уникнути. Й уникає - і її, і війни, й взагалі тем, які не дають жити як раніше.

Війна - це десь далеко на Сході. Так само як і Майдан, який буяв на кількох квадратних кілометрах в центрі столиці. За межами яких тривало абсолютно звичайне життя. Ніколи не забуду, коли близько 18.00 18-го їхав на Майдан і як народ собі спокійненько йшов з роботи додому. Ну хіба трохи матюкався з приводу зачиненого метро.

Читайте: Соромно. Україна мала би першою ввести санкції

За свободу приходиться платити найважливішим - людським життям. Я не знаю, яку саме остаточну ціну маємо сплатити ми. У кожного народу вона своя, ця страшна ціна. Ізраїль, наприклад, її продовжує платити щодня. У американців - понад мільйон загиблих у громадянській війні. Й це я не рахую тих, хто гинув в кількох війнах з Англією тощо.

Я знаю тільки одне. Поки кожен носій українського паспорту не второпає, що Майдан - це було про кожного з нас, він триватиме.

Вічна пам'ять і шана тим, хто не побоявся 5 років тому і заплатив за це життям чи здоров'ям. Й не менша шана тим, хто не скурвився, не побіг обслуговувати нових господарів, а продовжує щодня боротися за кращу країну й правду. Не дивлячись на сонм тих, хто намагається зараз примазатися до тих подій або використав їх для власного збагачення та кар'єрного зростання.