Блог | Багатоходові проекти ФСБ успішно хляпнули

Один за одним багатоходові проекти ФСБ успішно хляпнули. Ні цар Зрадошвілі, ні тротилова Надя не спрацювали. А тут ще європейці свиню підсунули. Вирішили більше не підтримувати наших популістів і зрадофілів, що сидять на їхніх ґрантах.

Але в колоді достатньо краплених карт. І ось чергова. Вже наша мужня "Свобода" піднімає пошарпаний прапор ліворуції та закликає людей на вулиці, - пише Юрій Винничук для Збруч.

"Досить косметичних змін! Досить бутафорних реформ!"

Стоп! Це про які бутафорські реформи мова? Декомунізація, медична, пенсійна й освітня реформи, безвіз, позбавлення залежності від російської економіки, ба більше – ще й від їхніх соціальних мереж, фільмів та серіалів, телеканалів та книжок, відновлення боєздатності армії, прозорро, підтримка української мови у ЗМІ, автоматичне відшкодування ПДВ, створення НАБУ, НАЗК, САП, на черзі антикорупційний суд...

Про Ryanair, Інтерсіті, 3G, 4G взагалі мовчу.

Це все бутафорія?

Читайте: Украина выстояла! Мы удержали фронт и экономику. Разве это зрада?

Ну, а Міжнародний валютний фонд і геть здурів. Ну, то ж треба: опублікував дослідження з макроекономічної ситуації в країнах Східної Європи. А там – не повірите! Нема жодної критики. Нема звинувачень у тотальній корупції, про яку так люблять волати, бо корупція існує всюди, навіть у найрозвинутіших країнах. Але так, як зараз борються в нас із нею, не боролися ніколи.

І якщо хтось на те вам каже, що не садять, то знайте: маєте справу з ідіотом. І сперечатися з ним марно.

Ідіот тупий і сліпий. Декомунізація? – Кому воно треба? Безвіз? – А де гроші взяти?

Ну, вибачайте, бо як казав Біл Ґейтс: якщо ви народилися в бідній родині, то це не ваша вина; а якщо ви в бідності помираєте, то це таки ваша вина.

Найкумедніше з закликів нових ліворуціонерів: "Антиолігархічний пакет докорінних перетворень є". Так-от, чи є в тому пакеті антиолігархічному згадка про того вашого папіка, чиї предки були з Каламиї? Того, який зараз в бігах, як і деякі інші олігархи, але справно фінансує ліворуцію.

Колись "Плюси" розвісили по Україні символічну рекламу екранізації Достоєвського: "Ідіот. Ти не один". На каналі НьюзВан у глядачів, до яких належать здебільшого вата і зрадофіли, запитують: "Можно ли улучшить жизнь силовой сменой власти?" З 20 тисяч опитаних 95% відповідають "да", 5% – "нет".

Читайте: Україна і кава: чи переходить кількість в якість?

Силову зміну влади починають пропагувати навіть на радіо "Свобода", де лідер "Нацкорпусу" погоджується з тим, що "внутрішньо підтримати силову зміну влади – на це погодиться значна частина військових. Тобто це не викличе у них негативу, а викличе скоріше позитив".

І далі лунає стара пісня про повільне проведення реформ.

Однак коли я читаю про повільне втілення реформ, то мушу сказати, що швидкою буває тільки Настя. Хоча можу також сказати, де це було швидко й успішно втілено: в Чилі.

Комуністи готувалися перетворити Чилі на Кубу. Але Піночет це все зіпсував, а потім запросив американських економістів, і вони все швидко порішали. Чилі давно вже обігнало своїх сусідів за рівнем економіки.

А я ще в 1992 році в "Post-Поступі" опублікував статтю про те, що нам треба свого Піночета. Ого-го, що там почалося....

Хоча, яка найпопулярніша приповідка була в той час, коли народ штурмував магазини, трамваї, маршрутки?

Читайте: Україна підігрує націоналістичному шабашу поляків

Нагадати? "Нема на вас німця!"

Читай – Піночета.

Особливо дивують деякі журналісти, які за часів Яника сиділи тихо як миші під віником. Усі ці журнашлюшки, які колись радісно поїхали на прийняття в Межигір'я до Овоча, тепер усі – борці з режимом, відстежують Мальдіви, вілли. А тоді чого мовчали? Чому вас не цікавило, за які шиші Овоч усе це збудував?

Чому ви не запитали в його дружини продекламувати "Заповіт"?

Та ви ж і в мадам Кучми цього не питали.

А зараз усі такі хоробрі?

Коли я зазираю в акаунти зрадофілів, то бачу, що більшість – це нещасні люди, яким не повелося в житті: "Все складно". В дитинстві їх всі товкли, знущалися над ними, називали якимись принизливими прізвиськами, дівчата їм не давали, мама била віником...

І от вони отримали трибуну – Фейсбук! І стали князями життя. Вони можуть, лежачи на канапах, сидячи за кордоном, скидати цю владу, кричати: "Вперед! Міхуїл, ми з тобою! Всі на Майдан!". Нарешті! Нарешті вони відімстять за своє зневажене дитинство, за свою пригноблену онанізмом юність…