Андрій Райкович: я відмовився від звичного життя не для того, щоб поважно просидіти 5 років у кріслі мера
Місто, яке доводить, що немає нічого неможливого. Про Кропивницький – обласний центр у самому серці України, який нещодавно отримав ім’я фундатора українського театру, незаслужено мало знають на теренах нашої держави. А дарма. Мало яке українське місто може похизуватись тим, що за 5 років повністю оновило парк громадського транспорту. І замість розвалених маршруток вулицями курсують 70 сучасних автобусів і тролейбусів.
Тут швидкими темпами розвивають медицину і сферу послуг, будують нові розв’язки і відновлюють громадський простір. Тихий, затишний і чистий Кропивницький сьогодні по праву можна назвати одним із найкомфортніших міст для проживання. Про те, як вдалося повернути у власність міста комунальний транспорт, про згортання децентралізації та що очікує Кропивницький після виборів, говоримо з міським головою Андрієм Райковичем.
Ви успішний бізнесмен. Що змусило Вас піти працювати міським головою, адже це забирає багато часу?
Паралельно з бізнесом і управлінською діяльністю я давно займаюся ще й громадською. Був депутатом міської ради, членом виконкому, також депутатом обласної ради. Завжди переймався розвитком міста, області, регіону. Ці питання ніколи не були для мене другорядними. Я став почесним громадянином Кропивницького задовго до того, як обійняв посаду міського голови. Хоча активною політикою не переймався. Я розвивав виробництво. Звик будувати. Тому не здивувався, коли саме представники бізнесу – від малого до великого – запропонували мені балотуватись. Чесно кажучи, вагався. Адже, ставши на цей шлях, треба було відійти від виробництва. А я відповідав за підприємство, на якому працювало 2 тисячі осіб. Однак поєднувати ці два напрями нереально. Якщо ти хочеш бути ефективним міським головою, то весь свій час треба віддати місту.
Що все ж таки стало вирішальним під час прийняття рішення?
Напевно, дзвінок тодішнього президента. Він, як і громада, попросив мене балотуватись. 2015 рік – це був колосальний патріотичний підйом. І я розумів, що коли і люди просять, і глава держави, то відмовлятися стає дедалі важче.
А ким Ви мріяли стати у дитинстві? Були думки, що хочу бути мером чи, можливо, президентом?
Малим я про таке не думав, а мріяв стати пілотом літака. Це мені дуже подобалося. Потім захопився радіоелектронікою. У 1970-ті роки це було престижно і популярно. Мені дуже подобалися і гарно давались точні науки. За освітою я інженер-енергетик, закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Працюючи вже в господарській сфері, зрозумів, що мені не вистачає ще й економічної освіти, тож пішов знову в університет. Це стало дуже корисним під час розробки проектів будівництва, запуску нових виробничих потужностей. І хоч пілотом не став, та пишаюсь тим, що доклав свою руку до розбудови української економіки.
Ви йшли на посаду міського голови без власної політичної сили. Як вдалося консолідувати роботу міської ради?
Це було дійсно непросто. Мою кандидатуру підтримувала БПП, але в нашому місті так склалось, що ця фракція швидко розпалась. Загалом у міській раді було представлено 9 партій. Можете собі уявити різноплановість поглядів, політичних орієнтирів. Перший рік роботи став часом "притирання", були і взаємні звинувачення, і образи; було небажання окремих депутатів сприймати потужного лідера на посаді міського голови. Однак я відмовився від свого звичного життя, від виробництва, не для того, щоб поважно просидіти 5 років у мерському кріслі. Я прийшов працювати. Депутати це зрозуміли, і нарешті бажання зробити місто кращим у них переважило амбіції. У Кропивницькому на той час були великі системні проблеми і їх розв’язання нас об’єднало. Всі побачили, що на мене не можна жодним чином впливати, окрім обґрунтованої, конструктивної позиції, яку я готовий сприймати.
2017 року вже стало простіше. Ухвалення рішень про інфраструктурні проєкти почали проходити спокійніше. А до кінця каденції всі пропозиції міського голови підтримують.
Я, звісно, не диктатор, але з людьми працювати вмію, можу довести доцільність прийняття того чи іншого рішення. І вмію дослухаюся до людей. Можу змінити свої погляди, якщо бачу, що помилявся. Мабуть, я б міг виконати всі 100% своїх обіцянок, але на певному етапі зрозумів, що не всі вони справді потрібні місту. Одна справа, коли ти балотуєшся і бачиш проблему зовні, інша – коли вивчаєш її до гвинтика і розумієш, що можна зробити краще і це принесе більше користі громаді. Плани і програми коригувались, але системний підхід і динаміка розвитку – це те, що стало незмінним у нашій політиці.
Цього разу Ви йдете у міську раду не сам, а ведете із собою команду. І це команда партії "Пропозиція". Чому саме "Пропозиція"?
По-перше, я не хочу знову проходити той шлях, яким ішов 2016 року, коли багато часу пішло на консолідацію депутатів, перемовини з різними групами, їх переконання. Навіщо витрачати на це золотий час, якщо ліпше присвятити його конкретній роботі і мати реальний результат. Коли в міській раді буде своя потужна фракція фахових депутатів, ухвалювати необхідні рішення буде простіше і швидше, ніж блукати лабіринтами депутатських домовленостей.
Чому саме "Пропозиція"? Бо це об’єднання представників місцевого самоврядування, мета якого – розбудова сильних громад. Ми всі хочемо стабільності і впевненості у завтрашньому дні. Громади зможуть поступально розвиватись тільки, коли буде змога реалізувати довгострокові плани. Є безліч речей, які не можна вирішити за короткий час, необхідна системна робота. Нам потрібна відповідальна політична сила, яке відстоюватиме інтереси громад не тільки в самих органах місцевого самоврядування, а й на рівні законодавчої влади. Без такого лобі ми завжди працюватимемо на інтереси інших, будемо завжди другорядними і наші питання ніколи не стануть основою програми розвитку нашої держави. Ми так жили досі, але настав час самим формувати порядок денний.
Чим за ці 5 років можете пишатись?
Найбільше я задоволений тим, що ми зуміли реалізувати шляхопровід під залізницею – у нас його називають "Арка". Це складний інженерний проєкт, за який 50 років усі боялися братися. 2019-го ми це зробили.
Ми суттєво збільшили фінансування освітніх та медичних закладів. Вдумайтесь, консолідований бюджет освіти за 5 років сягнув 4,5 мільярда гривень. Цифрова трансформація освітнього простору, яку ми розпочали – це нова якість навчання. Медицину підняли на суттєво вищий рівень. Нам удалося повністю модернізувати пологовий будинок, тепер це сучасний перинатальний центр ІІ рівня. Збудували хоспіс. Створили з нуля інсультний центр. Відкрили гемодіалізний центр на базі "Фрезеніусу". Модернізували також інфекційне відділення, що стало вкрай важливим в умовах епідемії COVID-19. Ми не зупиняємося, і зараз за рахунок міського бюджету будуємо сучасне і вкрай потрібне відділення легеневої терапії та перший комунальний центр комп’ютерної діагностики.
Питання громадського транспорту ми також практично розв’язували з нуля. Коли я прийшов на посаду, в місті були лише маршрутки. І їхній технічний стан був жахливий: дуже низький рівень безпеки, санітарні норми не відповідали стандартам. Уже мовчу про сучасні форми управління, диспетчерування, зв’язок, виконання графіків руху, своєчасність доставки пасажирів. Людей це обурювало, скарг було дуже багато. Це був просто колапс. Черги у мене під кабінетом щодня.
Як вдалось це вирішити?
Кропивницький був чи не єдиним обласним центром, у якого не було комунального транспорту. Тролейбусний парк давно передали в оренду, а потім приватизували, підприємство переходило з рук в руки. Ситуація ускладнилась ще й тим, що 2015 року з’явилась велика кількість пільговиків. Як запустити дотаційну програму перевезень – було незрозуміло.
Ми провели перемовини з останнім власником і дійшли до згоди, що підприємство має бути в законний спосіб повернене місту.
Чи правда, що власник підприємства, яке ви повернули місту, був Вашим другом?
Так. Він купив це підприємство вже на вторинному ринку. Спочатку у нас були різні погляди. Але мені вдалось його переконати, що комунальний транспорт – це складний механізм і економічно, і фінансово. Це дотаційний напрям. А в умовах, які були, ми не могли дотувати приватний бізнес, не могли інвестувати бюджетні кошти в закупівлю приватного транспорту. Єдиним правильним шляхом було повернення підприємства у комунальну власність. 2016 року ми це зробили.
За цей час придбали 70 одиниць нового, сучасного громадського транспорту. Це і автобуси, і тролейбуси з автономним ходом, які відповідають усім вимогам часу. Завдяки виходу на ринок перевезень потужного, сучасного комунального підприємства ми розбили монополію, а конкуренція завжди породжує якість.
Учасники цього ринку зараз чітко знають, що інтереси людей – ключова складова. Приватний бізнес або виконує поставлені завдання і грає за правилами міста, або, якщо не забезпечує необхідну якість обслуговування, комунальний транспорт збільшуватиме свою присутність і ми покриватимемо більше пасажироперевезень.
Скажіть, ви самі розробляєте проєкти транспортних і містобудівних схем?
Так, я ж інженер за першою освітою, і в мене такий склад характеру. Але роблю лише ескізи. Далі над цими пропозиціями працюють команди проектних та наукових інституцій, які прораховують економічне й технічне обґрунтування. На розгляд громади вже виносимо проєкти, які готують групи фахівців.
Які актуальні проблеми ще залишаються? Що поки що не вдається розв’язати?
Найгірша зараз ситуація в теплоенергетиці. Ми застрягли десь на рівні 1980-х років. Але коли проблеми накопичуються впродовж трьох десятиліть, їх за день не розв’язати. У нас уже є бачення, як модернізувати систему і на рівні комунальних господарств, і всередині багатоквартирних будинків. Щоб дійти до суті модернізації, до самого проєкту, ми подолали кілька серйозних етапів, адже понад половину теплового господарства було в оренді. Через суд ми її повернули.
На вирішенні яких питань будете зосереджуватись у наступній каденції?
Звісно, будемо продовжувати ті проекти, які розпочали. Але якщо в першу каденцію ми працювали над глобальними проблемами міста – це дороги, освіта, медицина, громадський транспорт, то в наступній, думаю, вже зможемо дозволити собі частину ресурсів спрямувати на розвиток архітектурної інфраструктури та створення комфортного громадського простору.
Кропивницький люди між собою називають "маленьким Парижем". Якщо прогулятися історичним центром, то кожен будинок – це витвір архітектурного мистецтва. Тут працювали відомі архітектори. Чого варті будинки Андрія Достоєвського, Лішневського, Паученка! В цих приміщеннях зараз розміщені музеї, лікарні, музична школа. Наше завдання – зберегти ці архітектурні перлини.
Будемо осучаснювати площі та парки. У центрі є важливий об’єкт, раніше там був кібернетичний коледж, зараз ми його капітально відремонтували і переорієнтували на Центр надання 320 адміністративних і соціальних послуг. Незабаром плануємо відкриття. Площу біля нього, де проводить дозвілля молодь, також необхідно облагородити.
Далі маємо намір модернізувати центральну площу Героїв Майдану, уже вивчаємо ескізні пропозиції. Є цікаві від молодих зодчих.
Хочемо зробити набережну річки Інгул привабливою зоною відпочинку. Уже закінчуємо технічний проект реконструкції. На це потрібні великі ресурси, тож, окрім міського бюджету, шукаємо додаткові джерела фінансування.
Звісно, роботи ще багато, адже ми і не думаємо зупинятися, бо немає межі досконалості.
Як Ви вважаєте, реформа місцевого самоврядування вдала? Багато хто називає її найкращою, що відбувалась за останні роки.
У нас і Конституція найкраща, але це не означає, що ми користуємось усіма правами, які вона нам дає. Реформа правильна, але вдалою вона стане тоді, коли всі ті можливості, які вона передбачає, ми зможемо дійсно використовувати.
Перша фаза реформи дала свої паростки. На старті громади отримали можливість самореалізації. Але далі пішов розворот і згортання децентралізації. Адміністративно-територіальна реформа, яка теоретично мала б завершувати децентралізацію, на мій погляд, невдала. У ній закладені фундаментальні помилки, які рано чи пізно доведеться виправляти.
Щонайменше не можна вивалювати новий адміністративний поділ, як сніг на голову, за кілька місяців перед виборами. До цього треба було ретельно готуватись, виважено планувати економічні моделі. Треба було аналізувати, чи зможуть нові адміністративні утворення забезпечити економічну і соціальну стабільність. На жаль, це не було продумано.
А ми маємо усвідомлювати: щойно громади стануть забезпеченими, самодостатніми – тоді успішною стане і держава. Саме цей фундаментальний принцип ми і відстоюємо.