У Таїланді мені стало тісно як в бульбашці, яку сама ж і створила — Катерина Терещенко

Українська співачка Катерина Терещенко вже рік як повернулася з Таїланду в Україну, де раніше відкрила свою школу вокалу. Тут вона почала писати свої пісні, і знайшла шлях до себе.

У бесіді з OBOZREVATEL Катерина розповіла про те, як легко пережити карантин і повноцінно використовувати всі можливості стати кращою.

Про те, як співачка поїхала в Таїланд, відкрила там школу вокалу і як побудувала кар'єру успішного музиканта – читайте в першій частині інтерв'ю Катерини Терещенко для OBOZREVATEL.

— Ти створила цілий вокальний світ з учнями і шанувальниками в Таїланді. Чому зважилася повернутися в Україну?

— Коли мені стукнуло 30, з'явилося відчуття, що щось необхідно змінювати. Або ти виходиш за рамки своєї зони комфорту, або залишаєшся на тому ж рівні. Я відчула, що мені стає тісно в бульбашці, яку сама ж і створила. Глибоко всередині я відчувала, що хочу більшого, але не могла зрозуміти, чого саме. В цей же час ми в черговий раз приїхали в Україну відпочивати в Карпатах. Там я вперше відчула, що повертатися назад в Таїланд не хочу.

У цій країні, як виявилося, я втратила себе, перестала розвиватися як артист. На момент, коли я поїхала з України, я бачила в собі педагога, так як втомилася від численних гастролей, хотілося присвятити час собі і своїй родині та майбутній школі по вокалу. На учнів Phuket Wow Voice дійсно йшло багато часу. Я допомагала розвиватися іншим і мені це було приємно, але в якийсь момент, відчула, що хочу і сама розвиватися як артист, прийшов і мій час.

Друзі досі дивуються, як можна виїхати з раю. Таїланд – це дійсно рай, але тільки в тому випадку, коли ти там – турист. Коли ти постійно живеш в раю, він чомусь ховається від тебе і йде на другий план. Ти щодня проїжджаєш уздовж пляжів, а потрапляєш на них не частіше ніж один раз на тиждень, оскільки ти працюєш, вирішуєш домашні справи, у тебе є сім'я і безліч різних дрібних клопотів, які непомітно крадуть весь вільний час.

Таким чином ти потрапляєш в дорогу золоту клітку, де потрібно за все невпинно платити. Дуже багато грошей йшло на вирішення візових питань (візи, документи, виїзди з країни), на оренду будинку і приміщення для школи, навчання дитини в приватному дитячому садку. Життя перетворилося на вічну гонку, де від раю залишалося зовсім небагато. Краще приїжджати туди як турист – так ми вирішили для себе, тим більше пальми вже лізли з вух, хотілося зміни клімату, прохолоди.

— Після переїзду ти не залишила своїх учнів і почала давати уроки вокалу онлайн ще до того, як це стало мейнстрімом. Як ти до цього прийшла і чи допоміг досвід зараз, в період карантину?

— Насправді я викладаю вокал онлайн з 2015 року, хоча до цього я вважала, що це неможливо, так як у вокалі дуже багато нюансів. Але багато моїх учнів залишилися в Таїланді, деякі повернулися до себе на батьківщину, а педагога міняти не захотіли, та й я теж сумувала за ними і переживала за їхні досягнення. Тоді я вирішила спробувати варіант з викладацькою роботою онлайн.

Наша сім'я полетіла в той рік з Таїланду в Україну на тривалі канікули, хотілося побувати на батьківщині, провідати друзів і батьків, але бажання втрачати досягнутий рівень у учнів і робити настільки тривалу перерва не було, тому ми вирішили спробувати проводити уроки по Skype. Спочатку це було неймовірно важко: були великі затримки і спотворення звуку, діти не тримали увагу, відсутність апаратури теж дуже вплинула, але ми впоралися.

Кажуть, що на карантині було мало роботи, але у мене її ще й додалося. Декому я запропонувала знижки, тому що фінансова ситуація важка, але всі учні залишилися зі мною. Виявилося, що це важко, та можна звикнути. Я провела кілька пробних пізнавальних ефірів в Instagram, і географічна карта учнів розширилася.

Я знайшла новий формат. Коли кажу учневі, що він заспівав невірно, він може не вірити або не розуміти. Треба, щоб він сам себе почув. Тому він записує своє виконання, і ми разом його аналізуємо. Коли я чую помилку, то вказую на тайм код, після чого учень переслуховує, сам розуміє, в чому справа. Таким чином учні не сліпо вірять мені, а слухають себе. Технології в дії. Що важливо, я розспівую їх, наживо граючи на міді-клавіатурі, підштовхую до написання своїх пісень. Плюс – додала навчання в програмі Garage band, що б вони самі могли писати аранжування до своїх пісень.

— Коли ти відчула, що готова писати пісні, яка копозиція була першою?

— Через рік після смерті мами я написала першу пісню. Вона весь час мене питала, чому я не розвиваюся, як артист. Чому не використовую свій талант, чому не виправдовую їхніх надій? Тоді я не була готова. Я вважаю, щоб розвиватися як артист, потрібно писати свої пісні, а для цього потрібно дозріти як автору. Щоб написати хорошу пісню, а вже тим більше заспівати її, потрібно пройти якийсь конкретний досвід, випробувати переживання, дорости. Неможливо співати про любов, не пізнавши її по-справжньому.

Після мого переїзду до Таїланду мама ніяк не могла звикнути до того, що я не поруч, що тепер у мене є своя сім'я. Мама багато хворіла, але коля я поїхала – все стало гірше. Іноді вона маніпулювала мною, щоб я скоріше приїхала, все це було на рівні психосоматики. Казала, що їй стає гірше. У нас були важкі стосунки. Вона хотіла, щоб все було, як вона того хоче, що означало – я повинна бути поруч. А я хотіла жити власним життям. Таїланд був демонстрацією того, що я можу приймати свої рішення.

Я написала пісню про неї. Там є слова: "Ти злишся, не відповідаєш, але, на жаль, потім так сумуєш... Ну а зараз, зателефонуй мамі, поговори з нею, або з гудками". Я впевнена, що багатьом це буде знайомл. Я співаю, щоб ті, у кого мама ще є, трохи більше приділили їй уваги. Нехай і на кілька хвилин телефонного дзвінка. Ми хотіли випустити цю пісню до дня матері, але, за моїми відчуттями, вона більш підходить для холодного осіннього вечора.

— Але це не єдина твоя пісня. Розкажи, про що ти пишеш і хочеш розповісти?

— У мене дуже різнопланові пісні. Є пісня про сміливу, впевнену в собі дівчину, до якої боїться підійти хлопець, хоча вона йому дуже подобається. Тому вона його приваблює, каже: "Давай підходь, я не кусаюсь". Пісня легка, фанкова, літня.

Ще одна пісня – про важливість вчасно відпустити і поступитися, щоб здобути перемогу. Вона з досвіду життя моїх знайомих. Тільки відпустивши один одного, вони починали жити.

Хочеться, щоб пісні стосувалися кожного зсередини, змушували переживати кожен відтінок настрою автора. Коли чуєш пісню, яка близька твоїм власним переживанням, з'являється відчуття, що ти не один, що завжди є вихід. Стає легше. Саме про це я говорила, коли робила акцент на переживанні і зрілості людини як артиста.

Зараз у мене п'ять готових пісень, ще вісім в роботі. Деякі з них україномовні, також з часом планую писати англійською. Легше писати російською мовою, бо я за час проживання в Таїланді я використовувала її як основну, але є такі емоції, які повноцінно передати можу тільки українською мовою – чуттєвою і прекрасною. Одна з таких – пісня про доньку. Мама чекає на свою першу дитину, і дуже хоче доньку. Уявляє, як заплітає їй волосся, і чекає найбільшого подарунку долі. Це близьке для мене почуття, бо теж хочу дочку. Хлопчики вже є.

— Ти мама, дружина, співачка, педагог. Звідки береш сили на все?

— До чого б не вело мене життя, я хочу залишатися собою, тому що нічого більш унікального в мені немає. Але і цей ресурс є вичерпним. Нещодавно я потрапила на марафон подруги-психолога. Раніше вона до мене приходила на вокальну терапію, тепер лікування знадобилося мені. Називався марафон "Мамина радість", але сенс його був не в материнстві, а в пошуку себе.

У якийсь момент посеред курсу уявилася картина/бачення: я стою на горі, вітер розвіває волосся і біла сукня, а попереду видніється світанок, я відчуваю, що зараз полечу.

Психологиня сказала, що сенс мого бачення відкриється пізніше. І ось одного разу я їду і розумію, що в голові крутяться слова про втрату себе і новий пошук, а ключ треба шукати в всередині, просто глянувши в дзеркало. Про всяк випадок вирішила записати це на диктофон. Коли закінчила і прослухала, зрозуміла – це пісня. Відчуття, ніби хтось вклав слова тобі в голову. Це те, що змушує дихати глибше.

Я як буддист підходжу до питання сил і натхнення, я відкрита до нових вершин, до нових знань, тому всесвіт дає мені ресурс на реалізацію всіх моїх задумів і планів. Якщо мені потрібно буде робити більше, я не стану чимось жертвувати, мене самої побільшає. Це як любов до дітей: любов не ділиться на двох або трьох, її стає в кілька разів більше.

— Після трьох місяців карантину ти все ще в фантастичній формі. Як тобі це вдається?

— Коли ми переїхали в Таїланд, ми з часом сильно погладшали, так як тайці практично у всю їжу додають цукор, навіть у фруктові шейки і чай. Плюс з моїм графіком роботи, було важко підтримувати правильне і здорове харчування. У якийсь момент я зрозуміла, що важу 80 кг. Як можна було собі відмовити в порції тайської локшини "пад тай?" Це дуже смачно. Це не здорово, але дає дуже багато енергії. Я зрозуміла, що, якщо зараз щось не зроблю – буде тільки гірше, я припиню себе любити. Я схильна набирати зайву рідину. Досить порції квашеної капусти ввечері, щоб вранці в дзеркалі з'явився колобок.

Ми спробували з чоловіком "екадаші" (піст) – це повне утримання від їжі і пиття на 36 годин. Звучить шалено. Три дні до цього не вживали м'ясо, птицю та молочні продукти, за день до початку їли тільки фрукти, далі – голодування. Після голодування починали додавати продукти в зворотному напрямку: фрукти, овочі і крупи, молочка та м'ясо.

Результат відчувся відразу. Почувала себе краще і почала висипатися за 4-5 годин. Потім відчула, що готова відмовитися від м'яса і птиці зовсім, з'явилося ще більше сил. Залишилася тільки риба і молочка, але молочка відпала відразу, так як з'ясувалося, що вона затримує воду в моєму організмі. Я не хотіла бути веганом, я хотіла бути здоровою, все почалося саме з цього.

Стало легше займатися спортом, прокидатися для пробіжки. У Таїланді, до речі, це важко, в Україні – одне задоволення. Відкат – це нормально. У мене було 67. А на карантині стало 77. Я дуже добре готую десерти, хлопцям то за радість, а мені – ні. Зараз вже встигла повернутися до попередньої ваги.

Люблю йогу, але мені її замало. Зараз роблю трохи кардіо, потім силові тренування з невеликою вагою і потім – розтяжка. Люблю бігати, але це залежить від настрою.

— На завершення нашої розмови: чого чекати від тебе найближчим часом, чим плануєш займатися в 2020 році?

— Я зараз активно займаюся накопиченням, пишу і записую пісні. Буду записувати свій перший альбом авторських пісень. Хочу, щоб його почули в Україні, а потім і за її межами. Буду готуватися до концертної діяльності, але, на мій погляд, музика дедалі більше починає розвиватися в напрямку стримінгових сервісів, таких як Spotify, Apple Music, YouTube Music. У слухача з'явилася і росте культура споживання якісного творчого продукту в форматі онлайн, в зв'язку з цим буду записувати кліп, можливо, кілька.

Так само в зв'язку з останніми подіями в світі буду розширювати межі своєї школи з вокальної майстерності в онлайн-форматі, будемо записувати онлайн-курси за власною методикою.