"У Франції вважають, що Путін поганий, а росіяни хороші". Ірена Карпа про війну в Україні, поїздку на Донбас із Сергієм Жаданом і волонтерство
Наша розмова з Іреною Карпою розпочалася у Кракові, а закінчилась у Харкові, куди вона пoспішала на презентацію нового проєкту з Сергієм Жаданом SKOVORODANCE і не тільки.
Відома українська письменниця, співачка, журналістка, волонтерка, важливий інформаційний голос України у Франції від початку повномасштабної війни в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповіла про справжнє ставлення французів до росіян і кривавих подій у нашій країні, чим її шокувала поїздка на Донбас, і пояснила, чому не варто знецінювати українців, які виїхали за кордон і переймаються звідти долею Батьківщини.
– Ми спілкуємося, коли ви вкотре в дорозі. Як вдається витримувати шалений ритм життя? Чи навпаки – подобається такий лайфстайл?
– Коли я довго сиджу на одному місці, складається враження, що починаю гнити. При тому, що можу бути дуже активна. Тому, думаю, я була дуже нещаслива, коли кілька разів у своєму житті намагалася працювати за контрактом і ходити в одне і те ж місце на роботу. Я зрозуміла, що одноманітність мене вбиває. Тому мені зручно так. Ось зараз я сиджу в якомусь індійському ресторані біля вокзалу в Кракові, чекаю на поїзд до Перемишля, а потім ще довгий шлях до Харкова завдяки русні (росіянам. – Ред.). Так от: поки однією рукою їм, іншою дописую книжку. І така динаміка мені вдається краще і продуктивніше, ніж коли я би сиділа вдома.
– Яка мета вашого візиту в Україну цього разу?
– 13 жовтня ми з Сергієм Жаданом, Юрієм Гуржи і Харківським ЛітМузеєм презентуємо новий проєкт, який називається SKOVORODANCE (інтерв’ю записувалося напередодні. – Ред.). Жадан переклав сучасною українською мовою тексти Григорія Сковороди, Юрій Гуржи та інші професіонали записали музику. Я буду там як співачка. Плануємо також встигнути записати кліп. 16 жовтня о 18:00 відбудеться читання у книгарні Read it у Києві (вхід – донат для "Госпітальєрів"). Крім цього, хочу ще зробити читання в Одесі, Львові, а також креативне письмо для поранених військових в Івано-Франківську.
– Днями вийшло ваше оповідання "Попутниця" в перекладі на англійську мову Кейт Цуркан. Воно увійшло до свіжого видання @fictionableworld. Які ваші відчуття?
– Було дуже цікаво спостерігати за своїми текстами іншою мовою. Таке враження, що це текст іншого автора. Британські редактори дозволяють собі більше свободи, якісь речення переставляють місцями, щоб воно заграло. Дуже класний досвід і вкотре показує нашу близькість із англосаксонським світом, тому що ми розуміємо жарти одне одного, ми на одній хвилі. До речі, українські читачі можуть не тільки прочитати, але й послухати "Попутницю" в проєкті MEGOGO. Там дуже гарне озвучення акторів.
– Розкажіть про проєкт "Ветеранка", в якому ви нещодавно взяли участь?
– З "Ветеранками" працюю не вперше. Дуже захоплююся жінками у війську. Уявляю, як їм носити чоловічу форму і не мати нормального розміру берців. Завдяки активним волонтерам, таким як Марія Берлінська, лише кілька років тому статус жінок в армії почав змінюватися. З часів Другої світової такої кількості у Збройних силах (понад 60 тисяч) не було. Потрібно їм допомагати. Мені дуже боляче слухати від військових, як люди втомилися від війни і як важко ідуть збори. Це довга історія, зараз вирішуються нагальні завдання: дрони, авто, взуття, легкі бронежилети...
– Не так давно ви повернулися з Донбасу. Можете розказати про поїздку?
– У мене був культурний шок. Я була там з Сергієм Жаданом, і дуже багато людей просило з ним селфі, розмовляло українською мовою. По військових частинах ситуація різна. Хтось читав книжки, хтось ні. Один знайомий морський піхотинець сміявся з мене, мовляв, що ти збираєшся їм тут читати? От була б, каже, Надією Дорофєєвою.... Але, для прикладу, серед добровольців "Айдару" вже значно більше людей, які читали мої книжки. Чи принаймні чоловіків тих людей. Вони радісно роблять селфі зі мною і відеопривітання для коханих дружин у тилу. Деякі просили книжку, щоб мати можливість читати українською мовою. Дуже хочу приїхати ще з музичною програмою QARPA і, можливо, з практиками творчого письма – задля розваги і фіксації історій людей, які проживають надзвичайний досвід.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про терапевтичне письмо?
– Терапевтичне письмо – це практика, що вже існує в психології. Aле я вирішила підмішати зовсім трохи літературного компонента і покликала на допомогу психолога. Ми обговорювали невеликий курс онлайн з практичними творчими завданнями. Це інструмент для всіх тих, хто загубив себе під час війни. Бо немає жодної нормальної людини, яка б не відреагувала на війну, і не кожен завжди звернеться до психолога. A це такий інструмент, який доступний тобі тут і тепер, і коштує він аж листок і ручку. Я даю там різні вправи, наприклад, звертайся до того, на кого ти злишся, ображаєшся, маєш невиказаний гнів… Зазвичай це невеликі групи. Потім ми читаємо, хто що написав. Узагалі не так просто ділитися назагал особистим. Aле тема стала наскільки популярною, що переросла в художнє письмо, і ми навіть видаємо книжку на основі цих історій.
– Як реагуєте на негативні відгуки у ваш бік? В одному із недавніх ваших інтерв’ю натрапила на ось такий коментар: "Ніколи не розумію людей, які звалили і приїжджають в Україну розказувати свої премудрості. Тому це просто гниле хизування і неспроможність. Побудуй тут, виховай дітей тут і щоб вони стали українцями і продовжили жити в цій країні". Що порадите українцям, які за кордоном, яким боляче те, що відбувається в Україні, а їм прилітає: "Ти з-за кордону повчаєш, кому і як переживати війну?"
– Я не думаю, що це написав військовий. Найімовірніше, це токсична людина, яка думає, що має право диктувати, що нам робити i де нам бути з нашими дітьми. Tут не словом, а ділом. І я до таких коментарів досить спокійно ставлюсь. Я людина, яка живе на дві країни. Я не змогла бути відірваною від ситуації в Україні, працювати в звичайній французькій компанії і казати дітям, що "ви – французи". Я розмовляю з ними українською мовою, ми їмо українські страви. Щодо того, що українцям за кордoном радять не повчати, кому і як переживати війну, то насправді це небезпечно, коли люди діляться на "а ви тут сиділи, а ми там". Просто я вважаю, якщо людина за кордоном, вона працює і донатить, то це краще, ніж диванний експерт, який по суті нічого не робить і лише дорікає іншим своїм становищем жертви. Всі ті, кого я знаю в Україні, хто активний і зайнятий, просто не мають часу на хейт будь-кого іншого, крім росіян. Кожен робить свій вибір. Але треба завжди пам’ятати, що будь-який розділ – на руку ворогу.
– Кого з українських зірок – акторів, музикантів, письменників, а також, звичайно, волонтерів – ви могли би виділити?
– Думаю, що всі нормальні митці щось роблять. Мені важко вибудовувати якісь рейтинги, тому що в когось більша популярність, у когось менша, але це не означає, що та людина менше вкладається. Якщо ти не гівно, якщо ти щось робиш для України, для перемоги, то це вже класний привід поцьомати себе в плече і сказати: "Я з усіма нормальними людьми".
– Нещодавно зірка Playboy, американська порноакторка ліванського походження Мія Халіфа втрапила в скандал через підтримку ХАМАС і порівняла Україну з Палестиною. Чи можна, на вашу думку, проводити взагалі якісь паралелі?
– Як можна порівняти Україну з Палестиною? Це просто відверта маніпуляція. Жодні паралелі не коректні. Ми бачимо, що великим другом Палестини є Росія, бо Іран поставляє зброю і туди, і туди. Tому якщо ці варварські методи i порівнювати, то з Бучею, Ірпенем. Консорціум людожерства запустився, і ми, українці, попереджали ще з початку повномасштабної війни, що треба зупиняти Росію, тому що вони всі підтягуються, вони терористи. Це ті люди, яким відверте задоволення приносить вбивати дітей на очах у їхніх батьків. Те, що робилося в Україні, – це те, що робиться зараз в Ізраїлі. Тому якщо порівнювати ХАМАС, то точно не з Україною. Це методи, властиві путінському режиму. Геноцид, знищення людей за національною ознакою.
– Як взагалі сприймають Україну у Франції?
– Щодня неприємні ситуації на ефірах, тому що потрібно доводити очевидні речі начебто розумним людям, які будуть вкотре повторювати завчені пропагандистські штуки на кшталт "Азов" – це нацистське формування" або "не все так однозначно". І хочеться їм сказати: "Як же ви дістали! У нас флота немає, в нас авіації немає, а ми їх нищимо! Хто з вас послав би у контрнаступ війська, не маючи цього всього? А ми робимо безпрецедентні речі. Хто з вас буде казати, що в нас повільно йде контрнаступ? Відносно чого? Жодна з ваших країн таку війну не вела. Колись в історії буде все переписуватися і порівнюватися з темпами України з мінімумом технічних ресурсів та з дуже великою мотивацією і хоробрістю наших воїнів. Дає відсіч країні-монстру. Просто подивіться ще раз на карту, порівняйте розміри цих двох країн". Але, попри це, звичайно, я дякую і кажу, що без їхньої зброї ми би не вижили, що також є правдою. Тут важливо тримати баланс.
– А як тоді сприймають там Росію?
– У них найживіший наратив, що Путін – поганий, люди – хороші, і їх треба розбудити і визволити. Дуже сильно вкорінена вся ця русофілія. Це алгоритм французького мислення. Але серед думаючих людей, звичайно, все змінилося. Влітку в Провансі бачила картину, як маленькі діти гралися у якісь войнушки і кричали: "Це Путін, це армія Путіна, зараз я вб’ю, тебе, Путін!" Але не звучало: "Ти росіянин і ти поганий". Ще, наприклад, на роковини повномасштабної війна був в ефірі сюжет про Бучу, про психологічну допомогу людям, які пережили насильство або були свідками, і я думала, що будемо говорити про реабілітацію і т. д., а ведучий запитав мене: "Але ж росіяни – також жертви? Їм теж потрібно допомагати, адже вони – жертви пропаганди". Я ще той бультер’єр. Як відкрила рот… Сказала все, що думаю про "нещасних" росіян, які зазомбовані телебаченням. Посмів прирівнювати до людей, що зазнали російського варварства! Але є і класні експерти, які кажуть, що з часом росіяни будуть для нас лише як фашисти. І що не потрібно їх відбілювати, мовляв, просто у них варто забрати Путіна – і все налагодиться у такий спосіб.
– Яке ставлення вашої французької родини до війни в Україні?
– Моя свекруха підключилася ще від початку війни, допомагала з житлом, контактами. Але решта родини особливо не допомагала. На Різдво з острахом спитали, як там, але видно, бояться, що грошей попрошу. В мене подруга казала всім, хто хвилюється: "Ось вам волонтерський рахунок – хвилюйтеся на нього". Я ніколи нічого у них не просила, все сама, своїми силами, здебільшого українськими, але, звичайно, було дивно й образливо, що не писали, бо не знали, як правильно сформулювати запитання, щоб воно не виглядало недолугим.
– Що знають про війну ваші діти? Чи обговорюєте події, трагедії, що відбуваються в Україні, чи намагаєтесь інформаційно дистанціювати, щоб уберегти, так би мовити, від негативних емоцій?
– Тут неможливо дистанціювати дітей, тому що, по-перше, війна в новинах, по-друге, багато родин в Україні, і діти дуже переживають за дідуся і бабусю, хоч і виїхали у Францію 8 років тому. Їхній батько – американець і дуже за Україну. Наприклад, хрещений моєї старшої доньки під Бахмутом, то вона вперше в житті написала листа українською мовою, і він носить цей лист на робочі виїзди. Це і для неї дуже важливо. Українські діти завжди будуть травмовані війною, де б вони не були. Зрозуміло, що це не порівняти з дітьми, які переживають війну в Україні, але, так чи інакше, у нас 8 місяців жили переселенці, і мої діти дуже потоваришували з ними. Я не бачу сенсу обмежувати дітей від інформації. Треба просто дітям пояснювати доступними для них способами, що відбувається, бо так чи інакше зараз формується свідомість і ставлення до життя.
– Будучи часто у роз’їздах, мабуть, доводилось пересікатись із росіянами?
– Була історія з деградуючим громадянином Росії, якого в результаті заарештували. Він кричав, що українці заслуговують на смерть, що "палимо вас і будемо палити", сидів і слухав гімн Росії. Але ми не розгубились і викликали поліцію. Право отримало верховенство своє.
– От що для вас як для українки є особливим, чого не вистачає у Франції?
– Хот-догів на заправках, обліпихового чаю. Не вистачає б’юті-сфери, динамічних людей, рідної мови, розуміння без слів.
Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з українським актором Сергієм Калантаєм: про артистів-росіян, які прославляють Путіна, і Байрак, що брала московські гроші.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!