''Навколо імені батька багато пліток'': три спогади сина про Володимира Висоцького

25 січня акторові, поетові та співакові Володимиру Висоцькому міг би виповнитися 81 рік. Артист пішов із життя більше 30 років тому, влітку 1980-го, але інтерес до його робіт в театрі й кіно, до концертів і платівок тільки зростає.

Як розповів порталу "Собеседник" син артиста Микита, навколо його батька існує сьогодні багато пліток. Кожен, хто мав можливість бачитися із Висоцьким особисто, вважає боргом у цей день поділитися тим чи іншим епізодом із життя. OBOZREVATEL публікує три спогади Висоцького-молодшого про легендарного батька.

"Не дивлячись на міць, він був незахищеним"

З дитинства у мене залишилося відчуття від нього як від людини сильної і... дуже високої. Пам'ятаю, як я відчув шок, коли переріс його (насправді ж він, це всі знають, був зовсім не високого зросту). Для всіх це було несподівано. Якось у передпокої ми – батько, мама і посередині одинадцятирічний я – виявилися разом перед величезним дзеркалом. Батько здивовано подивився на маму, яка була майже однаковою на зріст із ним: "Дивись, він вже вищим за нас став!" А якось у театрі його запитали, мовляв, хто цей дорослий високий хлопець поряд із ним. Він відповів: "Син мій. Та йому всього лише десять років!" А мені тоді було вже тринадцять і хотілося виглядати ще старшим. Я навіть образився на батька за цей жарт. Він теж міг на мене розлютитися. Одного разу ми їхали разом у авто і він почав запитувати, чому ми так рідко приходимо в гості до діда Семена, який нудьгує без нас. Я тоді різко йому відповів, що, мовляв, нам нецікаво з цим воякою. І ось тут Висоцький вибухнув. Вчепився у кермо, натиснув на педаль газу і закричав: "Твій дід – герой, він воював, у Прагу в'їхав на першому танку!!!" Я тоді страшно розгубився, не знав, що відповісти... Але іноді батько сам губився під натиском чиїхось слів. Мені розповідали, як в театрі під час зборів Висоцький почав висловлюватися щодо обговорюваної справи і раптом одна актриса встала і різко сказала йому: "Ви нас життя не вчіть! Самі ви давно вже зазналися, навіть не вітаєтеся із нами!" Батько відсторонився, повільно сів і більше у цей вечір не сказав ні слова. Сидів і дивився в одну точку. Незважаючи на свою міць і силу, він був людиною незахищеною...

Читайте: Володимиру Висоцькому — 81: слухати кращі пісні

"Автомобіль завис на краю прірви"

Мені часто кажуть про нашу подібність із ним. Насправді ми все ж таки дуже різні, якщо, звичайно, не брати до уваги швидкість, із якою жив він і з якою живу я. Якось підлітком запитав у нього: "Чому ти так рідко спілкуєшся із нами, чому у тебе так мало часу?!" У відповідь він посадив мене в авто і протаскав з собою увесь день. Ми були на репетиції у театрі, на денному концерті, в автосервісі, на студії звукозапису... "Поїдеш зі мною на нічну зйомку фільму?" – запитав він мене після вечірнього спектаклю. Я тоді вже валився із ніг від втоми і відмовився. Ритм життя у нього був шаленим... Пам'ятаю, із одним з автомобільних журналів зі мною робили фотосесію: знімали на фоні авто тих марок, які колись були у батька. Renault, BMW, Mercedes. Він же любив свої автомобілі! Особливо пишався останньою покупкою – спортивним Mercedes. Купив його за два роки до смерті. Казав: "Такого в нашій країні немає ні у кого, навіть у самого Леоніда Брежнєва!" До речі, я любив батька за кермом. Він так ганяв! Одного разу ми гнали по арбатських провулках, раптом він різко загальмував, і наш автомобіль завис на краю величезної ями. Ще трохи – і ми б на повній швидкості в неї звалилися. Мені стало страшно. Але зате потім я із захопленням розповідав про цей епізод. Мама, почувши цю історію, заплакала: "Ти поки нічого не розумієш. Адже від цієї швидкості він помре..."

"В останній рік часто впадав у "зелену тугу"

Він ніколи не показував своїх проблем. Оточуючі Висоцького зовсім не чекали, що все так закінчиться. Хоча вже після його смерті багато хто, в тому числі і я, зрозуміли, що до такого трагічного фіналу все і йшло. В останній рік він часто став впадати у таку "зелену тугу".

"Шел я, брел я, наступал

То с пятки, то с носка,

Чувствую – дышу и хорошею...

Вдруг тоска змеиная,

Зеленая тоска,

Изловчась, мне прыгнула на шею..."

Бували такі різкі перепади настрою, що на нього було страшно дивитися. Він міг жартувати, спілкуватися, а потім в одну мить йшов у себе, замовкав, впадаючи у стан відсутності. Одного разу прийшов до нього в гості, щось почав розповідати про себе. Він лежав на дивані якийсь похмурий, а потім раптом встав, сказав мені: "Не треба" — і вийшов із кімнати.

Але я, як і багато хто навколо, намагався не думати ні про що погане. Та й коли він помер, ніхто в це не вірив ще довго. Пригадую, як, дізнавшись, що його не стало, ми приїхали до батька в квартиру на Малій Грузинській. Він лежав на дивані в кімнаті. Всі навколо ходили якісь розгублені і говорили про нього так, ніби він був ще живий... Це потім, набагато пізніше, всі почали згадувати, що були якісь знаки, за якими можна було зрозуміти, чим усе закінчиться, лікарі попереджали. Але це розумієш уже через деякий час після трагедії.

Усі ці роки, що батька немає поряд, він мені сниться. Не часто, а тільки в ті періоди життя, коли я неспокійний або приймаю якесь важливе рішення. Він приходить до мене і мовчить. У цей момент я хочу йому багато чого сказати, але поговорити нам завжди щось або хтось заважає. Наче щось встає між нами. І всі ці появи батька повертають мене як ніби до себе. У мені прокидається совість, і я приймаю рішення так, щоб мені самому було перед ним не соромно.

Як писав раніше OBOZREVATEL, у липні 2018 року в місті Нижній Тагіл (Росія) померла відома актриса театру і кіно, народна артистка РФ і перша дружина легендарного барда Володимира Висоцького Іза Висоцька.