Навіщо в СРСР фотографували похорон. Історія дивного звичаю

В СРСР існувала дивна традиція фотографувати покійників та їхню родину на похоронах. Вона започаткувалася ще в 1975 році після смерті імператора Петра Великого, портрет якого було написано одразу двома художниками.

Після цього в будинках почали вішати на стіни фотографії імператорів у трунах, наприклад Олександра II. Про те, як далі розвивався моторошний звичай і чому його перестали практикувати пише Rambler (щоб подивитися фото, доскрольте до кінця сторінки).

Традиція отримала своє продовження на початку XX століття, коли знімати почали похоронні процесії відомих людей. Перед сеансами в кінотеатрі показували документальні кадри з прощальних церемоній художника Архіпа Куїнджі, державного діяча Петра Столипіна, історика Василя Ключевського та інших.

З початком війн почали фотографувати не лише знаменитостей, а й тіла покійних жертв, які широко використовувалися в журналістиці. Багато некрологів супроводжувалися знімками мерців.

Пік поширення припав на сімдесяті-вісімдесяті роки, коли у продажу з'явилися напівавтоматичні фотокамери. Майже в кожному фотоальбомі були фотографії померлих родичів.

Етнографи пояснювали, що такі кадри робилися для того, щоб не забути, хто прийшов проститися з покійним. "Фотосесія" починалася вдома, продовжувалася в дорозі і закінчувалася на кладовищі.

Обов'язковими були кадри, на яких мрець зображений крупним планом і ті, де родичі стоять над труною. Цікаво, що для траурних знімків людей не наряджали і не відкривали їм очі, як в Європі, адже в СРСР це вважалося висміюванням смерті.

Вчені вважають, що в кінці XX століття люди почали "витискати" з життя згадки про похорони, бажаючи запам'ятати рідних живими та щасливими. Така поведінка характерна для постхристиянського суспільства, яке боїться смерті, пояснюють експерти.

Раніше OBOZREVATEL розповідав про 7 продуктів харчування, яких не існувало в СРСР. Простим громадянам ці товари стали доступні лише після розвалу Радянського Союзу.