Куди зникла і де зараз живе акторка Даша Волга, яка зустріла вторгнення в Москві, куди приїхала за російським паспортом

Популярна українська акторка Даша Волга ("Пізнє каяття", "Лист очікування", "Дівчата мої", "Будинок з чужими таємницями", "Після зими", "Колишня") 20 років тому виїхала з чоловіком у Нову Зеландію. Упродовж багатьох років прилітала додому на зйомки, а у 2018-му здала свій будинок в Окленді в оренду та приїхала з дітьми до Києва.

У розмові з OBOZ.UA акторка приголомшила новиною, що повномасштабне вторгнення росіян в Україну зустріла в Москві. Артистка думала, що приїхала туди лише на кілька днів за документами, але змогла вирватися лише через місяць.

Даша Волга народилася у Києві в червні 1974 року. Мама, Валентина Плотнікова, народна артистка України, була провідною акторкою столичного театру ім. Івана Франка. Батько Володимир Волга – конструктор. Після аварії в Чорнобилі родина переїхала до Москви. Валентину Плотнікову запросили до театру "Современник". Майбутня акторка Даша закінчила там школу та вступила до московського ВДІКу (її наставниками були Армен Джигарханян та Альберт Філозов). Згодом батьки Даші повернулися до Києва.

На початку 2000-х років акторка виїхала з чоловіком до Нової Зеландії. Андрій Франчук, обранець акторки, ІТ-фахівець, але пробував свої сили у кіномистецтві. У його творчій скарбничці ролі в українських фільмах "Поводир", "Незламна", "Будинок із ліліями" та ін. Даша Волга теж активно прилітала на зйомки з Нової Зеландії – знялася в багатьох відомих серіалах та кінофільмах.

А влітку 2018 року здала свій будинок на березі океану в оренду та перебралася із синами до Києва. Причина – важка хвороба тата, але публічно вона про це не розповідала (мами акторки не стало у 2002 році – згоріла від раку).

"Відчула, що мені не просто потрібно привезти онуків до дідуся на якийсь час – хочеться, щоб вони побули разом, – казала в інтерв'ю. – Думаю, ми приносимо в його існування радість. У мене протягом певного часу були думки забрати його до нас у Нову Зеландію. Думала: буде так краще! Але тепер розумію: татові ліпше там, де він укорінений, де має роботу (а він досі працює у свої 78 років). Має безліч проєктів. Один із них – розробка соціального житла для хлопців, які повертаються з АТО".

Акторка думала, що їде в Україну на рік, однак затрималася більш як на чотири. Синів влаштувала в англомовну школу, а сама дуже швидко почала отримували головні ролі в українському кіно. А згодом – і сама знімати. Волга має кілька престижних нагород за режисерство картини "Вода". А згодом зняла фільм "Сурі" з Олесею Жураківською в головній ролі. В її творчій скарбничці – і театральні вистави. Зокрема проєкт, який у 2020 році назвали однією з найгучніших прем'єр року: постановка "Толік-молочар", в якій були задіяні Руслана Писанка, Остап Ступка, телеведучий Олексій Суханов, політик Борислав Береза.

Повномасштабне вторгнення акторка зустріла… в Москві. Даша Волга у деталях розповіла нам, що з нею тоді сталося.

"Коли я приїхала до Києва у 2018 році, у мене було два паспорти – новозеландський та російський, який отримала в юності, живучи з батьками у Москві. І ви не повірите: виявилося, що отримати тимчасові документи на проживання в Україні легше з російським паспортом, – розповідає акторка. – А мені було потрібно дуже терміново: мій тато захворів на рак. Але почувалася так дивно, коли почула: "Новозеландські документи ми розглядатимемо не менше ніж рік. Оформляйтеся за російським паспортом – через місяць буде посвідка". Мені відібрало мову, чути таке, як новозеландському громадянинові, який за Україну, – було дуже прикро. Коли вже було забрано Крим і тривала кривава бійня на Донбасі. Можете собі уявити?"

"Однак я отримую посвідку та забуваю про російські документи, – продовжує Волга. – Живу в Україні, знімаюся у прекрасних проєктах, роблю своє кіно. А в грудні 2021 року лечу до Стамбула та втрачаю там посвідку. Це найстрашніше, що може статися зі мною. Російський паспорт, на який оформлено український документ, прострочений – я не збиралася його відновлювати. Що робити? Я оббила всі пороги українських інстанцій. Зверталася до юристів. Одна з них, дуже професійна спеціалістка, яка захищає політичних біженців із Росії, які втікали від режиму, а потім мали проблеми з документами тут, розповідала мені, що наші органи неповороткі настільки, що досі видають Росії громадян, на яких полюють не тільки ФСБівці, а й чеченці. Тих, кому голову обіцяють відрізати на Батьківщині, звідси віддають".

"Мені сказали: нічого не зможете зробити, крім того, що поїхати до Росії – відновити документи, повернутися до України й отримати знову українську посвідку, – каже Даша. – Без посвідки я не можу зайти на жодний проєкт, підписати контракт на зйомки. Я вирішила, що треба їхати. І 20 лютого 2022 року я опинилася в Москві. Днями раніше мені повинні були видати в російському посольстві в Києві тимчасовий документ, за яким могла перебувати в їхній країні якийсь нетривалий час. Пам'ятаю, приходжу до посольства, там сидить дівчина, яка мене впізнала, і приймає за свою: "Ми зробимо все швидко, а ви виїжджайте якомога раніше". Вона мені не каже, що з дня на день почнеться війна, але я зчитую цей меседж. Однак беру квиток і їду".

"А після прильоту мене затримують у московському аеропорту – разом із громадянами з Великої Британії, Литви та Америки. Забирають наші документи й відносять до начальника зміни. Згодом мені якимось дивом віддають документи, а жінку, яка прилетіла з Лондона, ведуть кудись – і я чую, що кажуть: "На жаль, запрошення від вашої сестри недостатньо – ви громадянка недружньої держави". І я розумію, що щось наростає, як снігова куля".

"Мене пропускають у цю Москву, йду подаватися на ср*ні документи, а через кілька днів починається вторгнення. І я розумію, сидячи у квартирі подруги, що в мене в документах написано: народилася в Києві, приїхала з Києва, і в моїй біографії у Вікіпедії вказано, що я засудила вторгнення росіян до Криму та Донбасу". За бажання з мене можна зробити такого гучного шпигуна, що письменники детективів заздритимуть".

"Знаєте, в ті страшні дні мені здавалося, що в мене просто бетонна плита на грудях. До нас із подругою приходила її донька і розповідала, що, мовляв, от зараз їхала в метро – і поліцейські вихоплювали у студентів телефони та перевіряли, які сайти дивляться. Когось хапали, тягли за шкірки. Це реально садистська держава. Її знайомого згодом силоміць тягнули у військкомат, він із куртки вистромив руки і втік. І я опинилася в лігві всього цього жаху. І якби була там одна – збожеволіла би. Подруга дзвонила моїм рідним, моїм дітям (вони вже на той час виїхали з татом до Нової Зеландії) – але я все одно щодня мала істерику. Перебувати всередині гидоти було нестерпно. Діти зі мною говорили лише про одне: "Мамо, а ти зможеш вибратися? Вони тебе випустять?" Можу тільки собі уявити, що вони відчували: коли ми возз'єдналися в березні, старший син, напевно, місяць ходив зі мною за руку. Це при тому, що він дорослий самостійний хлопець".

"З 1986 року росла у Москві, паспорт перший отримала там, тоді ще був Радянський Союз, – пояснює Волга, чому мала російський паспорт. – І потім я зустріла свого майбутнього чоловіка Андрія – він киянин. Батьки згодом повернулися до Києва, мами не стало. Тато змінив паспорт на український. Я закінчила театральний виш, знімалася і в Україні, і в Росії. Але потім дуже чітко почала розуміти, що там відбувається. А згодом трапився Майдан. І я обрала Україну та залишилася в Україні. І це був найдивовижніший період мого життя. Я тут надбала найдорожчих друзів і була з близькими у непростий період їхнього життя. У Києві поховані моя свекруха та мій тато".

Даша згадує, що коли поїхала до Росії, думаючи, що повернеться в Київ за кілька днів, залишила у квартирі свою кішку: "Почалася війна. І я три дні репетувала по всіх соцмережах: врятуйте мого кота. Але ніхто туди не наважувався їхати – житло розташоване неподалік метро Житомирська. Там так бабахало, що наш будинок ходив ходуном. Потім таки знайшлися добрі люди, які забрали моє перелякане звірятко в безпечне місце. А її прихистила приголомшлива жінка Тетяна із заходу України. Її чоловік та молодший син – у ЗСУ. Сама вона волонтерить. Ми з нею стільки вже проговорили, переписуємося. Коли я поїду на захід, знаю, що маю там людину, яку б дуже хотіла обійняти".

Нині Волга мешкає в новозеландському Окленді: "Старшому – 20 років, він вступив до університету, молодшому – 9. Діти відлетіли з України напередодні війни – сьомого лютого, дуже допоміг їхній тато. З моїм чоловіком Андрієм ми на той момент розлучилися. Але залишилися прекрасними друзями та батьками для своїх дітей. Зараз він теж живе в Новій Зеландії – з новою дружиною та маленькою донькою. Усі ми в гарних стосунках".

Даша Волга ще до приїзду в Україну закінчила в Новій Зеландії університет, здобула спеціальність магістра мистецтв. Вивчала педагогіку, дитячу психологію, отримала право викладати: "Думала так: якщо не буде в якийсь момент акторських проєктів, завжди можу заробити на життя. А зараз мене запрошено до кращого коледжу Окленда – з наступного року викладатиму в них. Крім того, є пропозиції ще від кількох навчальних закладів. Один із них вважають найкращим у Новій Зеландії. Як артистка, я реалізована, обожнюю свою справу, але зараз мені подобається відкривати дорогу в цей світ іншим людям".

"Знаєте, я намагаюся не дуже розповідати про своє теперішнє життя в соцмережах, бо виходить, що начебто в шоколаді, коли іншим українцям так непросто. Так сталося, що 20 років тому я поїхала з Києва, народила тут дітей, і тепер вони повернулися додому. Але те, що вони за ці роки полюбили Україну, прикипіли душею і зараз кожен день стежать за київським життям, – це факт. Переглядаємо з Ілаєм фотографії: "Мамо, як там було добре, стільки друзів. У Києві у нас було таке насичене та цікаве життя, що мало хто так живе у Новій Зеландії. Культура в нас приголомшлива".

"Старший Антоша весь час моніторить новини, зі всіма спілкується тут на тему війни, нескінченно постить українські історії, – додає Даша. – Підробляє в університеті – шле донати. Допомагає мені організовувати івенти на підтримку України. Почав активно вивчати українську мову, у Києві навчався в іноземній школі, українську на достатньому рівні не встиг опанувати".

Даша Волга з болем зізнається, що про війну в Україні за кордоном пишуть уже не так часто, як раніше: "Ми пішли з перших шпальт. Перший рік, коли я приїхала, активно влаштовували заходи. Ми організували навіть кілька кінофестивалів. Люди приходили, активно долучалися, донатили. Нас кликали на інтерв'ю на ТБ та радіо. Я ходила коледжами, розповідала дітям про те, що відбувається в Україні. Нині все стихло".

"Мені здається, що потрібна інша стратегія. Нам треба припинити розповідати про себе виключно з погляду жертв цієї війни. Тому що війна триває, люди втомлюються співчувати. І марно ображатися на світ, який перебуває в іншій ситуації. Примушувати жити їх нашими травмами – теж даремно. Приміром, коли ми показували тут фільм "Погані дороги" Наталки Ворожбит, новозеландці виходили із зали та зізнавалися, що психіка не витримує, мовляв, важко дивитися. Вони годину не можуть витримати. Хочуть жити своїм життям і бути щасливими. Тому нам потрібні інші методи, щоб залучати їх на свій бік".

"Треба сказати, у цьому сенсі Росія дуже винахідлива, – продовжує Волга. – Нам треба також змінюватися. Грубо кажучи, потрібно себе "продавати" світові. Так, щоб ми були цікаві, конкурентні та привабливі. Щоб людям хотілося бути з українською культурою та з українськими людьми. Так, ми жертви, але маємо зціпити зуби і запропонувати світові те, чого в нього немає. Тому що росіяни продовжують агресивно нав'язувати свою культуру – і ніхто її тут скасовувати не збирається, скажу чесно. Ми повинні голосно заявляти про свою глибину, унікальний простір, красу".

"Ваші читачі зараз мені можуть закинути, що не пережила і частини того жаху, який пережили люди. Я згодна, але зараз транслюю настрої людей за кордоном, які можуть допомогти нам фінансово. Роблять це, але їхній ентузіазм поступово згасає – я бачу, куди справа рухається. Ми повинні бути винахідливішими, гнучкішими, розумнішими, ніж просто жертви війни, яким необхідна допомога. Ось такий меседж звідси. І ще хочу додати: підтримка України в Новій Зеландії досі є достатньо сильною. Мене постійно запрошують на благодійні заходи, де збирають кошти. Багаті новозеландці хочуть залишити про себе добрий слід. Вони розуміють, на чиїй стороні правда".

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю телеведучого Олексія Суханова про "хороших росіян" і родичів, яких не хоче знати.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!