Коля Серга: ми навчилися жити без презерватива. Бо не знаємо, чи буде завтра!

15 хвилин
61,7 т.
Коля Серга: ми навчилися жити без презерватива. Бо не знаємо, чи буде завтра!

Колишній ведучий "Орла і решки" Коля Серга, який прийшов до ЗСУ добровольцем на другий день війни, розповів, чому ходить з єфрейторськими погонами, де зараз служить і що змінила війна у його світогляді. Він також поділився думкою, що "жити потрібно без презерватива".

На такі думки його спонукала щоденна загроза смертельної небезпеки, яка навчила ведучого насолоджуватися кожним днем. Відповідний коментар було озвучено в ексклюзивному інтерв'ю для авторського проєкту "Орестократія" шеф-редактора OBOZREVATEL Ореста Сохара.

Коли я прийшов до ЗСУ, у мене із собою були тільки водійське посвідчення і техпаспорт

– Колю, привіт! Ти військовий! Яке у тебе звання?

– (Усміхається). Це дуже складне запитання. Взагалі я пройшов військову кафедру і випустився звідти у званні молодшого лейтенанта. Але коли я прийшов до лав Збройних сил України, до мого командира, у мене із собою не було військового квитка. У мене взагалі із собою були тільки водійське посвідчення і техпаспорт. Тож мене взяли звичайним солдатом. Зараз я єфрейтор (сміється), старший солдат.

Відео дня

Чекай, але ж ти можеш квиток відновити чи ні?

– Так, я приніс, і зараз цим займаються.

Як ти взагалі потрапив у ЗСУ?

– Війна почалась.

– А детальніше? З водійським посвідченням, без військового квитка…

– Я їхав на концерт у Миколаїв. У мене мав бути концерт 24 лютого, але я заночував в Одесі, бо дуже пізно виїхав, і вранці 24-го дізнався, що почалась війна. Звісно, нікуди не поїхав. Вирушив до своїх батьків, вони живуть в Одесі. Перший день я займався пошуком справи, в якій зможу бути максимально корисним. Спочатку навіть не міг подумати, що піду до Збройних сил. І я створив ПсихБатальйон. Це чат першої психологічної підтримки у Telegram. Я зібрав команду людей, які навчаються разом зі мною аналітичній психології, мої одногрупники. Це був кістяк. А потім ми почали залучати ще психологів і працювали в цьому психологічному батальйоні. Десь півтора дня я сам був "на дроті", дзвонив людям, заспокоював, бо у багатьох був дуже великий стрес, дуже багато людей у той час не розуміли, що робити, і в цій паніці могли натворити дурниць. Тож я займався цим.

На другий день ввечері зрозумів, що хочу йти захищати Батьківщину. Спочатку хотів вступити до ТРО, але там не склалося, і я подзвонив моєму другу Руслану, який сказав мені "приїжджай". Я приїхав, того ж вечора мій майбутній командир призвав мене.

– Тобто з документів маючи лише водійське посвідчення, ти став військовим?

– Так.

– Де ти зараз служиш?

– У ЗСУ.

– А конкретніше?

– В Одесі. Це все, що я можу сказати.

– Чим ти там займаєшся? Це який рід військ?

– Не можу сказати заради безпеки моєї та хлопців, які зі мною служать. Не можу поширювати цю інформацію у зв’язку з інформаційною війною, в якій я беру участь. Я бажана мішень (усміхається).

– Скажи, будь ласка, що ти зрозумів за ці три місяці війни?

– Насамперед, що я готовий віддати життя за свою країну, за ті цінності, які я бачу в ній, за українців, людей, бо це і є одна з цінностей – великих, дуже важливих для мене.

Дуже багато часу я мандрував із проєктом "Орел і решка", після цього багато переїжджав із міста до міста й не міг знайти, де я хочу жити, щоб залишитись там назавжди. І це рішення почало з’являтися, проходити через супротив кілька років тому. Спочатку в мене були перспективи залишитись в Лос-Анджелесі, де я вчився на актора, і я тоді вперше зрозумів, що хочу повернутися до України. Я повернувся сюди, якраз почався локдаун. Дедалі більше було переваг на користь думки залишитись в Україні назавжди. Зараз, коли почалась війна, я зрозумів, що навіть ніколи нікуди не хочу мандрувати, навіть у відпустку їхати, хочу проводити її тут, в Україні. Тож я вважаю, що це найголовніше, що я знайшов за цей час.

Коля Серга готовий віддати життя за Україну

Поясни, чому. Зараз якась кількість людей, умовно "чоловіків у жіночих сукнях", мріють виїхати за кордон, аби тільки бути подалі від війни. Ти в один день пішов буквально в одну з гарячих точок, бо Одеса була тоді в зоні ризику, в зоні потенційного захоплення орками. Розкажи, як ти з актора став громадянином? "Орел і решка" та подібні проєкти – це про розвагу, про атракцію. І вони вимагають лише вміння розважати. А те, що я бачу в твоїй творчості, ти заявляєш про себе як Українець, та ще й військовий Українець. Як відбувся цей перелом?

– Перелому не було. Це завжди було зі мною. Просто коли я працював у передачі "Орел і решка", я мав грати за правилами проєкту, це цілком розважальний формат, тому я давав цю розвагу.

Одночасно з тим я займався іншою творчістю – писав пісні, вірші, тож воно завжди десь було поруч. Просто зараз своїми віршами і піснями я більше зміг зачепити глибину. Коли ми жили у суспільстві з великим достатком, то крізь цю броню не кожен хотів впускати. Коли ти починаєш ворушити щось всередині, твоє життя змінюється. А далеко не кожен хотів змін. Зараз же кожен без шкіри, без броні, ми дуже вразливі, моя творчість значно швидше знаходить свого глядача, свого слухача, свого "відчувача". Я створив нове (усміхається), воно мені подобається.

– Як селебриті жити у війську? Тебе часто впізнають?

– Впізнають. Але справа в тому, що в нас це якось так: "Коля – Коля". І спочатку так було, бо ті хлопці, котрі пішли у військо разом зі мною, не дуже дивилися розважальні шоу. У мене більш жіноча аудиторія була. Тому спочатку не дуже впізнавали. У всіх війна, ти по-іншому відчуваєш навіть комунікаційні зв’язки.

– Але піар працює, і під час війни він нікуди не дівся.

– Так, звісно. Але спочатку це як було у нашій частині: Коля і Коля. Коля, Руслан, Костя – усі разом і усі на одній хвилі, тож такого відчуття "селебриті" не було. Зараз, коли приїжджаємо до інших військових частин – так. Там (сміється) знаєш, що коїться – двосторонній фанатизм. Вони – хлопці, дівчата, наші герої, наші військові, лікарі, люди з гуманітарних штабів – дивляться на мене, як на артиста, і для них я герой цього жанру, а я на них дивлюсь, як на героїв свого жанру, бо вони зараз роблять надлюдські речі, вони так виходять із зони комфорту, що я на них дивлюсь, як на великих героїв. Тож у нас двостороннє обожнювання.

– Слухай, але на тебе теж зараз будуть дивитися з якимось обожнюванням. Ти ось приїхав з автоматом, бронежилетом і пістолетом. А в тебе були якісь складні бойові ситуації? Для багатьох людей ти вже легенда. Людина, яка могла десь відсидітись, але ти пішов у військо.

– Зараз війна. Такі речі не можна розповідати. Коли ми переб’ємо орків, у нас буде ще одне інтерв’ю, я тобі обіцяю.

– Наскільки армія важлива в житті чоловіка?

– Я вважаю, що дуже важлива. Здорова армія, бо зараз ті зміни, які в нас "происходят"… як сказати?

– Відбуваються. Це, до речі, твоє перше інтерв’ю українською?

– Так, це моє перше інтерв’ю українською.

Тож ті зміни, які відбуваються зараз загалом в армії, вони дуже позитивні та сильні. Я вважаю, що армія, яка зараз у нас формується, це та армія, до якої має потрапити кожен хлопчик, щоб стати чоловіком. А він буде цього хотіти, бо зараз ми бачимо дітей, які виходять із палками на умовні дитячі блокпости, адже хочуть бути схожими на героїв, на військових, на воїнів. Тому я вважаю, що в нас буде дуже красива армія. І загалом цей обряд ініціації, який відбувається в армії, це один із найдавніших обрядів. Старійшини в усі часи брали хлопчиків, і ті спілкувалися суто з чоловіками. Їх навчали полювати, чоловічій справі. Тож армія в цьому дуже допомагає. Це і є в нашому сучасному часі цей обряд.

Емансипація? Зараз з’явились нормальні чоловіки, з’являються і справжні жінки

– Я би зайшов до цієї теми з іншого боку. Мені здається, що сьогодні армія формує націю. Бо ще рік тому в нас були якісь економічні цінності, моральні. Хтось розмовляв українською, хтось російською, комусь подобалося русофільство, комусь не давали спокою європейські цінності. Але зараз у людей кристалізуються єдині інтереси – берегти Україну, вигнати орків… Який найголовніший урок за ці два місяці ти здобув?

– Я не знаю, у мене щодня різні уроки. Я не можу сказати, який більш головний, а який менш. Так, я згоден із тобою, що завдяки армії зараз з’являється цей стержень, навколо якого формується наша нація. Але не тільки завдяки армії, бо ця єдність, це співвідчуття формується в різних категорій людей. Армія – це опорна стіна.

– Ти встигаєш займатись ще й інформаційним волонтерством. Історія з Миколою Стеценком, таким собі "блохером", який опублікував військовий квиток колишнього АТОвця Дмитра Ярового, нині чинного офіцера ЗСУ, назвавши його ДРГівцем. Цей репост набрав близько 11 тисяч поширень. І ти втрутився. Розкажи, як ти потрапив у цю історію.

– Річ у тім, що я знаю Дмитра Ярового.

– Ти служиш із ним?

– Не зовсім. Не служу з ним. Але я його знаю. Почув цю історію, побачив, як це на нього впливає, і вирішив допомогти. Допоміг знайти ту людину, яка виклала інформацію, потім допоміг розмотати весь цей інформаційний ланцюжок…

– Тобто той, хто виклав інформацію, послався на свого приятеля. Ви знайшли приятеля, так?

– Так.

– А як це відбувалось?

– Ми залучили спецслужби, вони допомогли знайти всіх учасників цього ланцюжка.

– В одному з інтерв’ю ти сказав, що війна змушує почати життя начисто. Що ти маєш на увазі?

– Багато бізнес-тренерів кажуть нам, що потрібно жити в моменті, в потоці. І навіть пропонують якісь уроки, вправи, як це робити. А коли почалась війна, ми всі почали жити в потоці та в моменті. Бо ми розуміємо, що за цим моментом може більше нічого не бути. Це може бути наш останній момент. Ми починаємо по-іншому цінувати все, що його наповнює. Це може бути навіть ковток кави, обійми, дзвінок когось із близьких для тебе людей. Ти цінуєш усе зовсім інакше. Це і є жити начисто, бо ми нічого не відкладаємо на потім.

– І не знаємо, що буде завтра.

– Ми не знаємо, чи буде завтра! Ось тому. І ми навчилися жити без презерватива.

Серга порадив українцям навчитися "жити без презерватива"

– До речі, про презервативи і про те, що в тебе жіноча аудиторія. У тебе є дівчина?

– Немає. Я холостяк. Не в сенсі СТБ, а холостяк у нормальному сенсі.

– Чому ти так, це ж популярний проєкт.

– Це не мій проєкт, однозначно. Мені здається, це неприродно, коли за тебе починають битися стільки дівчат. Чоловіки мають битися за дівчат.

– Емансипацію куди діти?

– Емансипація розвинулась тому, що не було нормальних чоловіків. Зараз з’явились нормальні чоловіки, з’являються і справжні жінки. Вони можуть бути жіночними, бо бачать, що все чоловіче можна віддати чоловікам. Усе. Це буде виконано у найвищому ґатунку.

Коли приїжджаєш із виступом, варто повернути людям їхні цінності, переспрямувати фокус їхньої уваги на важливе

– Ти сказав, що навчаєшся на аналітичного психолога. Що це таке?

– Це напрям у психології, який заснував Карл Густав Юнг. Це робота з асоціаціями. Дуже багато чого складається з роботи з підсвідомим, зі снами, з архетипом.

– Тобто коли у мене в голові якісь таргани будуть повзати та малювати олівцем, я можу прийти до тебе – і ти відпустиш їх?

– А навіщо? Я вважаю, що це велика помилка, коли в тебе таргани починають буянити, танцювати і малювати різні штуки, йти і виганяти їх звідти. У жодному разі!

– Їх треба перевчити чи як?

– Швидше вони тебе зараз будуть перевчати. Мабуть, потрібно в цей момент почати записувати, що вони кажуть, аналізувати їхні малюнки. І це стане твоїм кроком до нового себе, до нової свідомості. Через це ти можеш розширити свій діапазон і мислення, і відчуття. Це те, чим займається аналітична психологія.

– Це психоаналіз? Бо в мене є друзі, які займаються психоаналізом. Є друзі, які є психологами. Я вже мовчу про психіатрів. І вони одне одного не визнають. Всі вважають, що інше – це псевдонаука. Ти до якої течії належиш?

– Це взагалі психологія. Психолог вміщує в себе все. Просто почали видавати дипломи якихось напрямів без наявності академічного диплома психолога. Щоб отримати академічний диплом психолога, потрібно провчитися 5 років. А ті, хто вчилися пів року, теж мають дипломи, їм якось "западло". І щоб дистанціюватися від тих, хто може променем чистоти їх вилучити, вони також починають щось розказувати. Бо як кажуть, найкращий захист – це напад.

Я вважаю, що навчаюсь на аналітичного психолога, але для того, щоб назватись психологом, піду потім навчатися ще на класичного. Бо це як навчитися керувати автівкою, але не знати, з чого вона складається. Коли ти навчаєшся на психолога, спершу починаєш розуміти, як усе це працює. Бо якщо в тебе щось не буде виходити з управлінням або зламається, ти повинен знати, що з цим робити. Психолог – це, на мій погляд, академічна база. Але я можу помилятися.

– У тебе медична освіта?

– Ні, не зовсім. Психіатр – це медична освіта. А психолог – це інше.

– Де ти навчаєшся?

– В Одесі.

– Не в Ківалова випадково?

– (Сміється). Ні.

– Для чого тобі це? Ти професійний актор, навчався в США. Ти відбувся як ведучий крутого проєкту. Ти можеш іти в будь-якому напрямку. Для чого тобі повертатися вниз до якогось базового рівня?

– Я не згоден, що це повернення до базового рівня. Це доповнення. Кожна наука і знання, яке те вивчаєш, тебе доповнює. Аналітична психологія та інші напрямки, котрі я вивчаю, доповнюють мою творчість, мої спроможності працювати з аудиторією. Ти починаєш краще розуміти її. Зараз мені це дуже допомагає, коли я приїжджаю у військові частини чи в шпиталь. Ти бачиш різні аудиторії, іноді в тебе немає можливості довго налаштовуватися. Тоді ти починаєш співвідносити раціональні фактори, і вже бачиш аудиторію як формулу. Потрібно дуже швидко зловити настрій і дати людям те, що їм зараз потрібно.

У мирний час, коли ти артист, ти приїжджаєш як зірка, на тебе приходять чи тебе замовляють на корпоративи. А коли ти приїжджаєш зараз до дуже різних аудиторій, тебе можуть не знати. Або знати за іншими напрямами. І коли ти приїжджаєш до них, перед тобою стоїть дуже важливе завдання. Ти повинен їх зараз взяти з точки А і перенести в точку Б, де вони відчуватимуть – таке модне зараз слово – ресурс, де вони відчуватимуть себе асоційованими.

Часто, коли ми відчуваємо страх, депресію, це робота нашої уяви. Вона дає нам відчуття перебування в іншому місці, бо тут і заразу тебе може все бути – поїсти, попити, комфорт, ніхто не стріляє. Але коли ти уявою там, то ти постійно відчуваєш стрес. А коли твоя психіка в стресі, вона стагнує. Це як гіпертрофований м’яз, який постійно у напруженні та не може скоротитися. Тому він не працює на 100%. І що більше наша психіка перебуває в цьому стані, то на менше відсотків вона працює. Тому важливо, коли ти приїжджаєш із виступом, зробити цей "масаж" – повернути людей, повернути їм їхні цінності, переспрямувати фокус їхньої уваги на те, що важливо зараз. Це робота психолога.

– Тобто ця освіта потрібна тобі насамперед для творчого розвитку? Не для того, щоб препарувати майбутніх аналізантів і спілкуватися з ними?

– Мені це потрібно для творчості. І для підтримки моєї основної професії.

– Який найбільший стрес ти переживав за останні два місяці?

– Коли наді мною пролітали ракети. Зараз у психіці сформувався такий захисний механізм: те, що надходить у мозок, проходить якусь митницю в голові. І тому той стрес десь усередині спрацьовує, але я його так не відчуваю. А коли відбувається щось таке, як ракета над головою, то вмикається не в голові стрес, а тілесний. Ти відчуваєш це як тваринний інстинкт. Ось нещодавно над нами пролітали ракети. Я стрибнув на землю і поповз до окопів.

Ведучий два роки жив у Москві
Я навіть жив два роки в Москві

– Поговорімо про твоїх колишніх колег з "Орла і решки" й узагалі про артистів. Ми розуміємо, що "Орел і решка" – це був такий русофільський проєкт із погляду ринку, в Росії грошей разів у 5, а може й у 10 більше, ніж в Україні. І більшість ведучих мріяло потім дрейфувати до Росії. Багато хто туди поїхав, потім повернувся. Пам’ятаю 14-й рік, коли багато артистів пробували туди-сюди їздити, хтось поїхав. Ти для себе однозначно ухвалив рішення, що будеш тут?

– У 14-му році – ні. Я до 18-го року їздив у Москву. Я навіть жив два роки в Москві.

– Коли вже було тут…?

– До 18-го року.

– Проєкт робився в Москві?

– Проєкт знімався у різних країнах, але весь продакшн відбувався в Києві, в продакшн-компанії Teen Spirit.

– А чому ти в Москві жив?

– Тому що жив у Москві. Поїхав туди.

– Що змінилося?

– Я зрозумів, що не можу там жити. Я задихався. Не було повітря. Творчого повітря, не було цієї свободи. Тому я поїхав знову з передачею "Орел і решка" кататися, і після цього повернувся до Києва. Зрозумів, що все, я хочу жити в Києві. Але потім поїхав навчатися в Америку. Були реальні перспективи там залишитися, але я зрозумів, що не хочу.

Це був дуже складний вибір. Але в мене завжди було відчуття, як у тому прислів’ї – усюди гість, і ніде не хазяїн. І в той час, коли перед від’їздом в Америку я жив у Києві, я так обріс різними друзями. Коли вони мене проводжали, це було дуже красиво і зворушливо. Тому коли мені потрібно було зробити цей вибір, я думав про них. Розумів, що якщо зараз залишусь в Америці, то, звісно, ніхто одразу не скаже "Все, бувай", але з часом ми втратимо одне одного.

– Коли, на твою думку, настав момент, що люди, які залишились в Росії, стали зрадниками? Ти записав декілька емоційних постів, де називаєш зрадниками і колишню колегу Регіну Тодоренко, і Ані Лорак, і багатьох інших.

– Коли ти бачиш, що є чорне і є біле, зараз війна, і немає часу для сірості. Карти відкриті, і треба робити свій вибір. Ти з нами чи ти проти нас. Іншого бути не може.

– Розумієш, питання значно складніше, ніж тільки твоє ставлення до Регіни Тодоренко. Хтось, наприклад, послідовно з 91-го чи 2014-го закликає відмовитися від російської культури, бо в його розумінні російська мова – це не мова Толстого, Достоєвського чи Булгакова, це мова Путіна і російського телевізора. Але більшість людей слухають російське телебачення і зомбуються. Ти в одному з постів теж говориш, що російську культуру не можна викидати разом із Путіним, що це зовсім різні речі. Не думаєш, що сьогодні, можливо, треба рубанути шаблею і сказати, що нам потрібно встановити мовний бар’єр? Бо якщо його не встановити, далі буде ця асиміляція, "попытка освободить русскоязычных".

– У мене трохи змінилися думка з моменту тієї публікації. Я вважаю, що зараз дійсно потрібна жорстка сепарація.

– І мовна, і культурна? Що ти маєш на увазі?

– Нам потрібно зараз якомога більше вивчати свою культуру і свою рідну мову. Цей мій пост був скоріше не про протест у потребі в українській мові для народу, а про те, як це зробити. Коли тобі хтось наказує зверху, хто б це не був, що ти маєш розмовляти тільки українською, те й те робити, то сприймається не зміст, а форма, і перша реакція – це протест. На мій погляд, зараз усім людям, які є носіями української мови і культури, потрібно зробити вольове зусилля і змінити риторику. Закохувати максимально в українську мову, в культуру. Я вважаю, що коли ти показуєш свою любов до мови й культури, із задоволенням і захопленням ділишся книжками улюблених авторів і даєш лайфхаки, через яку призму їх правильно читати, це закохує. І люди почнуть вивчати українську мову, розмовляти нею. Треба знаходити якісь "пасхалки" у розмові українською, тоді люди почнуть йти за цим, бо йтимуть за створенням, а не за деструкцією.

– А як би ти зараз рекомендував дистанціюватися від російської культури і мови?

– Я зараз не можу дати якісь конкретні рекомендації, бо для цього потрібен час. У мене зараз його немає. В мене є мої основні обов’язки на цей час.

– Тоді про Бандеру запитання. Хто такий Степан Бандера?

– Для мене це насамперед художній образ цього супротиву, генетичного українського повстання. Це такий провідник генетичної української культури. Я вважаю, що він так органічно вплівся у сучасну культуру, що Бандера – це вже ім’я збірне.

– Тобто в тебе в репертуарі може з’явитися щось на кшталт пісні "Батько наш Бандера"?

– У мене вже була фраза, що ми бандерівці. "Бо ми одесити – ми бендеровці. Остапа Бендера кенти".

Як повідомляв OBOZREVATEL, Коля Серга написав вірш про крейсер "Москва", який пішов на дно 13 квітня 2022 року. Він змінив твір російського поета Михайла Лермонтова на сучасний лад.