Фантастичні звірі Марії Примаченко: важка хвороба сформувала геніальну художницю, а СРСР залишив її помирати в скруті

Рівно 113 років тому народилася відома українська художниця Марія Примаченко. Жанр, у якому вона творила, називають "наївним мистецтвом", а саму Примаченко – однією з найбільш самобутніх художниць України.

За своє життя вона створила понад 650 робіт, на яких зображені чарівні тварини, квіти та сюжети із сільського побуту. Примаченко – лауреатка премії Тараса Шевченка, заслужена діячка мистецтв УРСР та народна художниця України. Проте доля її була непростою. Докладніше – далі в матеріалі OBOZREVATEL.

Народилася Марія Приймаченко 1909 року в селі Болотня на Київщині, де й прожила все життя. Її батько був теслярем-віртуозом, перетворював дворові огорожі на стилізовані зображення; мати була майстринею-вишивальницею.

Як згадував Лесь Танюк, художниця казала, що її прізвищем було Приймаченко, а Примаченко – зросійщений варіант. Водночас, за її розповідями, в їхньому селі казали "примак" (прийнятий син, чоловік), тому Примаченко – коректна версія. Свої картини вона завжди підписувала саме так.

У семирічному віці Марія перехворіла на поліомієліт. Усю решту життя її переслідували сильні болі; художниця перенесла не одну операцію. Майже на всіх фото вона закарбована з милицями. Саме неможливість повноцінно працювати в полі із сім'єю подарувала дівчинці вільний час, який вона використала для малювання.

Перші малюнки Марії з'явилися на стінах її побіленої хати. Вони були виконані синюватим глеєм, який дівчинка випадково знайшла на річці. Робота художниця сподобалася односельцям, і вони стали просити її розмалювати і їхні хати.

1936 року на талановиту дівчину звернула увагу майстриня-ткаля і вишивальниця з Києва Тетяна Флору. Тоді Марію Приймаченко запросили до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва.

На заняттях художниця чи не вперше в житті побачила білий папір та справжні фарби. Примітно, що малювала Примаченко і правою, і лівою рукою, але жодної різниці помітно не було.

Майже одразу роботи художниці відібрали на Українську республіканську виставку народного мистецтва, де її відзначили дипломом 1-го ступеня. Потім її картини показали на всесоюзних виставках в Москві та Ленінграді.

А 1937 року фантастичні птахи та звірі Марії потрапили на Першу міжнародну виставку в Парижі та були нагороджені золотою медаллю. За розповідями, Пікассо називав її твори "прекрасними роботами геніальної жінки". Далі були виставки в Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

При цьому преса СРСР називала художницю "Марусею Примаченко, молодою колгоспною художницею із сонячно-радісної України", нівелюючи глибокий сенс та дуальність її робіт. Разом із сином Примаченко завжди жила в скруті, все життя будували будинок на своєму подвір'ї, бо старий батьківський сильно занепав.

Вона ніколи не брала грошей за картини, а лише дарувала їх. Кіносценарист Олександр Рожен згадував в інтерв'ю, що "Марію, здається, залякала влада". За його словами, якось художниця виграла престижну премію, але нагороду за неї передали до фонду миру.

В особистому житті Марія Примаченко була щасливою недовго. Її обранцем був її односелець, лейтенант піхоти Василь Маринчук, з яким вона познайомилася під час навчання в Києві. Закохані не встигли побратися – хлопець пішов на війну. Він встиг отримати звістку про народження сина Федора та написати відповідь, після чого зв'язок з ним обірвався. Художниця так і не дізналася, де поховано коханого.

Примітно, що, крім картин, Примаченко малювала ілюстрації до книг. Її малюнки можна знайти в творах "Ой коники-сиваші" (1968), "Товче баба мак" (1970), "Журавель" (1970), "Чорногуз приймає душ" (1971). Син Федір та онуки Петро та Іван також стали художниками.

Марія Примаченко померла 1997 року в рідному селі. 2008 року помер її син – його поховали поряд з матір'ю.