"Дмитро не помер". Друзі і колеги Капранових – про їхню українську газету в Москві, навмисні провокації та дітей на фронті

Новина про те, що у вівторок, 16 квітня, не стало відомого публіциста та громадського діяча Дмитра Капранова, шокувала українців. Письменнику було всього 56 років.

У розмові з OBOZ.UA колеги та друзі відомого літератора поділилися особистими спогадами. Казкар Сашко Лірник розповів, що діти Капранових нині перебувають на фронті, а Марія Матіос згадала, як випадково зустріла письменників на початку вторгнення РФ на одному з блокпостів.

Андрій Кокотюха: "Віталій працюватиме за двох"

"Ваш дзвінок застав мене саме в той момент, коли відправляв книжки братів Капранових у бібліотеки. Додрукували новий наклад – люди допомагають мені збирати гроші на поповнення фонду сільських бібліотек. Тому тепер це вже не просто моя невеличка волонтерська діяльність, а й данина пам'яті", – ділиться з нами письменник Андрій Кокотюха.

"Я не розрізняв, хто з них Дмитро, а хто Віталій, і вони не особливо на цьому наполягали. Казали, що немає ніякої різниці, бо вони єдине ціле, – продовжує Кокотюха. – І коли звертався, то казав "брат Капранов". Вони нормально до цього ставилися, навіть вітали таке. Мені здається, що не особливо вдумувалися, хто з них хто, важливіше – чим займалися. А вони започаткували в кінці 90-х дуже корисну справу. Заснували видавництво "Зелений пес", що видавало українську літературу, якої було не так багато на той час".

"Придумали премію "Золотий бабай", я навіть одним із перших її отримав, – продовжує перераховувати Андрій. – І тоді, до речі, з ними і познайомився. Вони видавали газету "Друг читача", я туди дописував. У нас були стосунки більше ділові, я не належав до найближчого кола їхніх друзів. Але це нічого не означає. Тому що ми всі займаємося однією справою, переважно книжковою. Без них важко уявити і Форум видавців (їхній зелений автомобіль-жучок, біля якого продавали свої книжки, було видно здалеку), і всілякі новітні ярмарки. І Дмитро, і Віталій – дуже активні. І тепер, як я розумію, переживши цю втрату, Віталій працюватиме за двох і все одно робитиме справу братів Капранових".

Анжеліка Рудницька: "Пишуть багато провокативного, бо митець не має бути "солодкою ватою"

"Капранови – це енерджайзери, магніти, які завжди притягують до себе неймовірну увагу, – каже співачка та телеведуча Анжеліка Рудницька. – І мають талант віддавати енергію – у них неодмінно були для кожного хороші слова, море жартів, позитиву. І коли відбувалися якісь книжкові події, там, де Капранови, завжди вирував найактивніший рух. Вони не тільки письменники. Це мультижанрові літератори – і публіцистикою займалися, і блог свій вели. До речі, на своїй сторінці у Facebook пишуть багато провокативного. Але це нормально, тому що митець не має бути "солодкою ватою". Мені дуже подобалися ці дописи. Плюс вони ж грають на мандолінах, співають".

"Пам'ятаю, як вони розповідали, що мріяли з дитинства одружитися з дівчатами-близнятами, – продовжує Анжеліка. – І таки знайшли собі таких коханих. І хоча Капранови нероздільні (уявити їх порізно дуже складно), у мене в телефоні записано саме номер Дмитра. Я сьогодні перевірила. Ця смерть – величезна втрата для всього українського мистецтва, тому що в нас не так вже і багато таких людей. Які не перевзувалися, які вміють чинити культурний спротив, знають, як створювати правильні сенси. Знаєте, будь-яка втрата – це завжди дуже боляче, але нестерпно, коли це стається от так раптово. Раз – і немає людини. Таке просто не вкладається в голові", – додає Анжеліка.

Громовиця Бердник: "Були локомотивом українського книговидання та культури"

"Брати Капранови були моїми першими видавцями, – розповідає письменниця Громовиця Бердник. – Вони ризикнули видати мою книгу "Знаки карпатської магії". Інші видавці казали: "Кому цікаві гуцульські забобони?" "Хто знає тих мольфарів?". А вони повірили в мене, хоча теж запитали про мольфарів. Я не знаю, хто з них – Віталій чи Дмитро (бо постійно їх плутала) попросив змінити назву. Моя була "Таємниця старого мольфара", а "Знаки карпатської магії" – це мало стати підзаголовком. Капранов запропонував поміняти місцями ці речення. Тож можна сказати, вони не тільки мої перші видавці, а й хрещені батьки книги, яка стала одним із перших бестселерів. Потім наші шляхи розійшлися. Працюю з іншим видавництвом, але з Капрановими завжди тепло віталися під час зустрічі".

"Важко уявити, що Капранов тепер буде вже один, – продовжує літераторка. – Брати Капранови – це вже український бренд. Думаю, багато хто відзначить, з тих, хто згадуватиме Дмитра, що важко переоцінити їхню роль у тому, що українське книговидання стало трендом. Вони це робили ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Були локомотивом українського книговидання, культури, літератури ще з початку незалежності. І до останнього часу залишалися двигуном цього всього. Сьогодні хтось згадував, що ще до 1991 року вони в Москві видавали українську газету "Тинди-ринди" та часопис української фантастики "Брати".

"Смерть Дмитра – це велика втрата для культури загалом. Україні пощастило, що такі митці в неї були в найскладніші часи – на початку незалежності. А потім вони вже зустріли з однодумцями час, коли українське видання стало не лише справою ентузіастів. Виходять масово нові книги, відкриваються книгарні, з’являються видавництва. А біля витоків цього всього стоять брати Капранови. За останні роки з’явилася потужна когорта молодих авторів – це теж їхня заслуга. Хтось братами вихований, хтось читав перші видання українською, які вони запускали. Їх завжди будуть згадувати як батьків – засновників українського книговидавничого процесу. Я впевнена, що Віталій ще багато чого зробить. Тепер йому за двох жити та працювати".

Сашко Лірник: "Серед ночі зателефонуєш – приїдуть"

"Ми були знайомі, ще коли я жив у Мурманську, а вони – в Москві, де навчалися. Вже більше як три десятки років разом, виходить, ціле життя. Брати Капранови – це частина мого Всесвіту, – каже письменник та сценарист Сашко Лірник. – Мені настільки гірко, що не годен зараз навіть говорити… Для мене Україна – це вони. Дмитро мав проблеми з серцем, хворів. Ми всі переживали, але лікарі казали, що все нормально. А тут стало погано зранку – і все. Позавчора ще бачився з ним – він так жартував".

"Вони обидва – і Дмитро, і Віталій – дуже рідні мені люди, – продовжує Лірник. – Часто знайомі казали, що навіть не можуть їх розрізнити – настільки схожі. Я можу їх розрізнити, але спеціально цього не робив, бо вони – одне ціле. Я завжди звертався "братик", і вони мене так називали. Вони і письменники, і сценаристи, і музиканти, і співаки – дуже талановиті. В кіно в мене знімалися. Але бачите, яка біда сталася".

"Я активно співпрацював з їхнім видавництвом "Зелений пес" – одна книжка вийшла, друга планується. Ерудовані, розумні, геніальні хлопці – таких не знайти! Я по-доброму заздрив їхньому тандему. Можна звернутися в будь-який час – завжди мені допомагали. Серед ночі зателефонуєш – підірвуться і приїдуть. Дуже веселі, неймовірно чуйні, я не знаю, що казати… Разом із Дмитром йде частина моєї душі".

"Дуже радів, коли їх бачив. Я не знаю людей, які б їх не любили, – продовжує Лірник. – У нас скільки з ними пригод було в житті – дуже легкі на підйом. Я, чесно кажучи, сподівався, що в них близнята народяться. Їхні діти нині воюють – значить, правильно виховали. Ці люди – найкраща еліта України. Деякі як живуть? Накрали і втекли. А вони творили і творять для України. Для мене Дмитро не помер, бо справами вони стільки всього заклали, що всі напрацювання й надалі з успіхом розвиватимуться".

Марія Матіос: "Про історію України копають глибоко"

"Я їх ніколи не розрізняла, коли зустрічалися, казала "брати", – згадує письменниця Марія Матіос. – Вони дуже творчі хлопці, навіть не знаю, хто в письменницькому середовищі креативніший за них. У звичайному житті – доброзичливі. А для мене важливо, щоб творче реноме відповідало людським якостям. Погодьтеся, є доволі багато талановитих людей, які в житті прикрі, навіть паскудні. Настільки, що з ними не хочеться спілкуватися. А Капранови дуже завжди вирізнялися. Гарне почуття гумору, вигадливі такі, харизматичні – для письменника це важливо. Вели дуже популярний канал на YouTube про історію України. Можна було з чимось погоджуватися, а з чимось – ні, але копають глибоко".

"Вони дуже великий приклад подали на початку повномасштабного вторгнення – обидва стали на захист Києва у лавах тероборони, – продовжує Марія. – Якось я на одному з блокпостів, до речі, бачила їх з машини. Але не змогла зупинитися, бо дуже швидкий рух був на цій ділянці. Для мене як для письменниці, мешканки Києва вони стали одними з тих, хто подавав приклад громадянської позиції. Багато письменників поїхали за кордон і залишаються там. А такі, як Капранови, хто не просто лишився тут, а ще і взяв зброю до рук, хто морально, психологічно, фінансово підтримував і підтримує нашу армію, – дуже цінні люди. Знаєте, війна висвітлила різницю між тими, що багато кажуть, і тими, хто робить. Особливо серед публічних людей".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!