Dakh Daughters – про Євробачення, концерт до 30-річчя Незалежності України та найнезвичніший корпоратив. Інтерв’ю
З учасницями екстравагантного українського фрік-кабаре Dakh Daughters зустрічаємося в затишному ресторані неподалік Одеської опери в рамках 12-го ОМКФ. Артистки жартують, що вирішили прийти на зустріч усім складом, і просять в офіціанта принести додаткові стільці.
В ексклюзивному інтерв’ю для OBOZREVATEL вони розповідають про можливість участі у відборі на Євробачення, грандіозний концерт до Дня Незалежності, мовні квоти, російських гастролерів та найнезвичайніший корпоратив у кар'єрі.
– Як ставитесь до українських артистів, які виступають у Росії під час війни?
Ганна Нікітіна: Розумієте, ми нікого не засуджуємо, але у нас інший шлях. Неможливо засуджувати людей, які були сформовані в такому світі. Це люди совєтського часу, совєтської ментальності. І вони зробили свій вибір.
Наталка Галаневич: Я не хочу, щоб російські війська стояли на території моєї держави. Мені це боляче, важко і неприйнятно. Звісно, хочеться, щоб така громадянська позиція в нашій країні була одностайна, але я не маю іншої змоги, окрім як своїм прикладом показувати і переконувати інших. Не можу подзвонити Ані Лорак і пояснити їй.
– Але має бути регуляція шоу-бізнесу. Бо ж вони там беруть касу, а потім приїжджають сюди і тут беруть касу.
Соломія Мельник: Мине час, і ця залежність від російського ринку зникне. Останні два президенти йдуть в одному напрямі. Я не кажу, хто з них хороший, хто поганий, але напрям єдиний – у ЄС. І це добре. Якщо вся країна почне інакше мислити, все зміниться.
Руслана Хазіпова: Коли ми обсмоктуємо все російське, то ми погрузаємо в болото. Нам треба рухатися вперед, не звертати на це уваги. Ми витрачаємо на це стільки ресурсів та емоцій. Друзі, нам є куди спрямувати енергію.
– Чому не їдете на Євробачення?
Р. Х.: Спочатку наші колеги "ДахаБраха" були спеціальними гостями, згодом "ЦеШо" брали учать у Нацвідборі (керівником гуртів DakhaBrakha, Dakh Daughters, "ЦеШо" є режисер Влад Троїцький. – Ред.). А тепер ніхто не знає, побачимо, як карта ляже.
С.М.: Ми – андеграундне мистецтво, а "Євробачення" – це все-таки конкурс для мас. Наша особливість у тому, що ми працюємо наживо. На конкурсі свої умови, і це може вбити нашу енергію.
– Часто кажуть, що "Євробачення" є недостатньо чесним конкурсом. Наприклад, солістка Go_А розповідала мені, що реакція глядачів на їхній виступ була навіть сильнішою, ніж на італійців, але їм не могли дати перше місце. Чи погоджується ви з цим?
С. М.: Так, такий ризик є.
Р. Х.: Хоча голосують не тільки судді, а й уся Європа.
– Я би дуже хотів, щоб ви поїхали.
Р. Х.: Ха-ха, ну добре. Ви запропонували, ми почули.
– Концерт до 30-річчя Незалежності України став скандальним ще до свого початку. Одні артисти образилися, що їх не запросили, інші навпаки відмовлялися співати. Як ви ставитеся до ідеї організації таких заходів і чи запрошували вас?
Г. Н.: На щастя, 24 серпня ми грали в Польщі в рамках святкування Дня Незалежності України.
Н. Г.: Тобто нас запросили – ми не ображені! Також виступали на державному рівні.
– Раніше таких концертів не було, правда?
Р. Х.: У такому форматі ні, бо це як "95 Квартал" трошечки.
С. М.: Взагалі дуже важливо відзначити цю дату. Проблема в іншому, що залишилися ось ці стереотипи, традиції совєтських помпезних святкувань. У нас немає поки естетики робити це зі смаком.
Р. Х.: Наскільки я зрозуміла, цим концертом хотіли провести якусь лінію, визначити музику, яку створили упродовж цих 30 років. Ось вона така... Але знову ж таки, вони брали не андеграунд, а те, що було масовіше і медійніше – такий своєрідний борщ. Але водночас там є багато артистів з "Території А". Мені це вселило надію.
"Завдяки квотам з’явилася різноманітніша українська музика"
– Підтримуєте мовні квоти? Це ефективно?
Н. Г.: На мою думку, так. Це дієво. Завдяки квотам з’явилася різноманітніша українська музика. Дехто вважає, що це надто жорсткі вимоги, бо в нас є багато російськомовного населення і, власне, творців російськомовного контенту. Але, як нам мене, це єдиний шлях, щоб розвивати національну музику, аби вона була багатогранною.
Р. Х.: Так склалося, що якраз у цей час ми народили українське кіно та музику такого рівня, про який говорять у світі. Виявилося, що це самобутній продукт. Він не схожий ні на що інше, ані стилем, ані емоційно, ані контекстом.
– Чому в Європі такий попит на все українське?
Г. Н.: Бо там є індустрія. Певна система, в якій ти твориш. Якщо говорити про Францію, то ми там виступаємо майже завжди на національних сценах у театрах.
Г. Н.: Коротше, в них немає грошей на те, щоб утримувати 650 осіб у театрі, які нічого не роблять. Вони запрошують окремо взятий проєкт або колектив.
Р. Х.: І кожні декілька років змінюється режисер у театрі. Немає такого, що одна людина зайшла і померла (займав посаду, поки не помер. – Ред.).
– У жанрі фрік-кабаре хтось працює ще в Європі?
Р. Х.: Більше ніхто. Бо це ж ідея Влада Троїцького.
Г. Н.: У схожій естетиці працюють The Tiger Lillies та The Dresden Dolls. Колись давно, коли ми тільки починали, The Tiger Lillies став для нас своєрідним референсом.
Н. Г.: А для мене був кумиром "Федот" (Андрій Федотов, до 2013 року був фронтменом гурту "Перкалаба", пізніше – солістом гурту "Gogodzy Gański". – Ред.), царство небесне. Коли я його вперше побачила, у 2005 чи 2006 році, здається, то для мене це стало взірцем того, як артист має виступати на сцені.
Р. Х.: Я навіть із ними в тур їздила і виступала.
Н. Г.: Я розчулилась, коли побачила фрагмент нашого фільму "Рози. Фільм-кабаре" (реж. Ірена Стеценко), коли ми востаннє бачилися з Федотом.
– На корпоративи вас запрошують – на весілля, наприклад?
Р. Х.: Дуже рідко. Рік тому в нас був цікавий корпоратив в Одесі – святкування дня народження. Запросили виконати в музеї частину нашої інтелектуальної вистави з текстами. Імениннику показували Національний художній музей в Одесі й от раптом – "Dakh Daughters" репетирує в одному із залів.
– Це був сюрприз?
Р. Х.: Так, для якихось київських хлопців. Але загалом такі замовлення в нас бувають рідко – це не та музика, під яку можна відриватися. Люди навіть відкладають їжу, бо йде обмін енергією, хочеш ти цього, чи ні.
Раніше OBOZREVATEL писав, що Dakh Daughters ще раз показали всьому світу, що "Крим – це Україна". Під час виступу в Парижі вони виконали пісню "То моє море", чим викликали бурхливі оплески глядачів.