Де зараз і чим займається яскрава акторка Євгенія М’якенька: чоловік на війні та робота продавчинею в торговому центрі

Українська акторка Євгенія М’якенька ("Юрчишини", "Вир", "Колишня", "Довга дорога до щастя", "Серце матері" та ін.) з початку повномасштабного вторгнення продовжує жити й працювати в Києві. І навіть встигла, поки не було роботи в кіно й театрі, спробувати себе в іншій професії.

OBOZ.UA поспілкувався з артисткою, яка розповіла, як на початку повномасштабної війни два місяці торгувала колготками в столичному торговому центрі. А також відверто зізналася, як непросто спочатку поставилася до рішення чоловіка йти воювати.

"Як живеться під час війни? – перепитує Женя. – Ви знаєте, багато хто з моїх друзів каже: "Якби не психолог, було б дуже важко". Я тримаюся без психолога. Але моментами накриває. Місяць тому мій Олександр пішов на війну".

Чоловік Євгенії М’якенької – український актор, сценарист і гуморист Олександр Зарубей. Він родом із Луганщини – закінчив там виш, кілька років працював в обласному театрі.

"Зараз чоловік на навчанні, – продовжує Женя. – Ще з початку повномасштабної війни рвався. Сам з Алчевська – зараз це тимчасово окупована територія. Батьки там. І всі ці роки в нього серце не на місці. Спочатку я, коли чула від нього, що хоче йти на фронт, починала плакати, а зараз неймовірно ним пишаюся. Коли почалося вторгнення, він подався в тероборону. Патрулював із чоловіками територію. І йому трошки легше стало, відчув себе корисним. Потім ми з ним, як волонтери, пів року працювали на одному YouTube-каналі – в програмі для людей, які виїхали за кордон. Спілкувалися, розпитували, як їм там".

"Але розмови про те, що треба йти на війну – не закінчувалися, – згадує акторка. – Де не ходимо-їздимо, звертав увагу на постери: "Вривайся у Третю штурмову". Казав, що якщо буде непричетним до того, що відбувається, то потім сильно картатиме себе. В підсумку у 39 років пішов на контракт у ЗСУ".

Минулого тижня Євгенія святкувала день народження – 16 червня їй виповнилося 35 років: "І чоловік зробив мені сюрприз: приїхав! Попередньо зателефонував, сказав, що підвезуть його речі, треба забрати біля під’їзду. І от я виходжу до того бусика. Водій віддає речі й каже: "Зараз ще одну сумку". Відчиняє задні двері, а там мій військовий: красивий такий, з бородою. І з великим букетом. Він у мене взагалі романтик у стосунках, я не така. Квіточку зірвати для мене, побачити сердечко з хмаринки на небі й надіслати – це він. Але зовнішньо про нього таке не скажеш – його люди навіть трохи побоюються".

"Що він розповідає про своє теперішнє життя? – продовжує М’якенька. – Ліг спати ввечері на ліжко, а потім каже: "Може, мені на підлогу перелягти? Бо зараз оце звикну до комфорту". Він потрапив, як мріяв, у Третю окрему штурмову бригаду ЗСУ. Місяць проходив підготовку, зараз набуває фах".

Подружжя має сина Марка, йому дев'ять: "Він великий хлопчик, йому все розповідають. Ми з дитинства з ним розмовляємо як із дорослим. От кажуть, що хлопчики розвиваються повільніше, ніж дівчатка. А наш син розмовляє з року. Я дуже люблю археологію, архітектуру. І от усе це в нього вкладаю з дитинства. Чоловік гарно розбирається в історії – теж йому розповідає багато. Тому в нас росте дуже допитливий малий. Він знає, хто такий Путін, знає, як його називають".

На початку вторгнення Євгенія М’якенька ухвалила рішення не залишати Київ і чоловіка: "Може, ми якісь божевільні, не знаю, але не хотілося нікуди їхати. Хоча саме в ці моменти відчула на собі, що таке панічні атаки. І в такі хвилини кіпішувала: "Все, збираємо речі та їдемо". Але потім заспокоювала себе: "Що я буду робити в іншій країні зі своєю акторською професією? Мити підлогу можу й у нас". А я справді не боюся ніякої роботи. Коли не було довгий час зйомок, пішла у торговий центр SkyMall продавати колготи. Не через гроші – конкретних проблем із цим не було, просто вже не могла сидіти вдома".

"Дуже було цікаво спостерігати за реакцією людей, – згадує Євгенія. – Йдуть, розмовляють між собою, бачать мене – замовкають. І мовчки дивляться. А потім пройшли один раз, дивлюсь, повертаються, ще уважніше приглядаються. Підходять: "Вибачте, будь ласка, ви так схожі на одну акторку". Кажу: "Це я. А ви що думали? Актори – такі ж люди. І зараз, як усі, далеко не в шоколаді".

"Вимкнення світла, по чотири повітряні тривоги на день – багато чого довелося пережити на новому робочому місці, – каже акторка М’якенька. – Але мені подобалося. З роботою допомогла подруга – ми сусіди. Вона – одна з керівниць цієї мережі. Я до цього дуже хотіла попрацювати баристою, але не брали, може, через вік – хотіли студентів, не знаю. А подруга каже: "У нас на одному з торгових "острівців" у ТРЦ зараз немає людини". А я: "То піду".

"І якраз, коли я почала працювати "на колготках", мене запросили в театр, – продовжує артистка. – Стояла за прилавком і вчила текст. Якщо хтось у той час спостерігав за мною на камерах, точно думав, що міська божевільна. Сама з собою розмовляє, руками розмахує. Я і самопроби там записувала. Весело було".

Нині Євгенія М’якенька має вистави у двох столичних театрах і роботу в кіно: "Зйомок не було довго, але тим часом запросили знятися в кліпі співачки ROXOLANA. Вийшла на майданчик і розплакалася від радості, що знову в професії. А потім пішли ролі. Я зараз багато дивлюся українського кіно – такі круті фільми роблять. "Лишайся онлайн", "Я, "Побєда" і Берлін", "Крашанка" – була на прем’єрних показах, дуже сподобалося".

Свого часу, як і багато інших колег, Євгенія М’якенька працювала на знімальному майданчику разом із російськими акторами. Каже, все, що зараз розповідають про ті часи наші актори, – правда: "Справді всяке бувало: їм – гримвагени, а ти – на стільчику чекаєш сцени. Звичайно, це бісило. Але давайте будемо відвертими, проблема була передусім у наших продюсерах, які їх запрошували. Створювали от такі умови. І я не можу сказати, що всі російські актори були нестерпними. Хоча працювала з такими артистами, що просто не хотілося виходити на майданчик. Наприклад, Анна Легчилова, з якою знімалася в серіалі "Вир", грала в картині її помічницю".

"В Анни був окремий трейлер, куди на примірку приносили костюми, – згадує Євгенія. – Вона не приходила в костюмерну – ні-ні. Кличуть на майданчик проходити сцену, приходить у капцях, із кавою: "А чого мене покликали? Взагалі не розумію. Давайте, коли буде все готово, прийду". Режисер: "Анечко, ну, давайте почитаємо сцену". – "А що ми будемо тут читати? От що, мені цікаво? Я ж сказала: буде все готово, покличте". А я стою така в повній готовності – на каблуках, у гримі й думаю: "Оце да…"

"Але повторюся: це українські продюсери створювали такі їм умови, – додає акторка. – Росіянам – усі гроші світу, окремі машини, ресторани, готелі. А нам – що залишиться, бо, мовляв, маленький бюджет. Ну, звичайно, коли все віддали, то що залишається? Потім ти приїжджаєш на майданчик, і бачиш, як люблять там, і не люблять – тут. А у нас дуже талановиті актори, хороші, класні".

Євгенія з задоволенням згадує роботу в україномовному серіалі "Юрчишини": "Георгій Делієв – я ж у дитинстві передивилася всі випуски його "Маски-шоу". Розпатлане волосся, такий собі панк. І от ми знайомимося на знімальному майданчику – і виявляється, що це неймовірно ввічлива, делікатна людина, з усіма на "ви": "Добрий ранок, Женічко! Як вам спалося?" А в тебе в голові отой його герой, який запросто хрясь собі пляшкою по голові. Щоправда, у нас він грав персонажа під стать "Маскам" – зека Нік-Ніка, який "відкинувся", з в’язниці".

"У кадрі кидає направо та наліво жаргонні словечка, а потім режисеру: "Олежику, в мене маленьке запитання. Скажіть, а якщо ми тут трошки змінимо? Мені здається, тут не може бути такої сцени". Ну просто блискавичне перевтілення, дуже крутий. А Оля Сумська, яка грала його ексдружину? То ж вогонь! З нею небезпечно грати в комедіях, тому що вона любить "розколювати" колег – смішить перед камерою так спритно, що не розсміятися неможливо. Мене, як поведе, доводиться довго заспокоюватися, перезнімати. Оля теж дуже крута, з нею неймовірно комфортно працювати".

"На знімальному майданчику "Юрчишиних" я зустріла близьку подругу, – продовжує Женя. – Акторку Валентину Вовченко, яка грає одну з головних ролей. Ми вподобали одна одну з першого дня і до цього часу дуже дружимо. З Володимиром Канівцем, який грав її брата, теж у дуже гарних стосунках. Він уже давно воює. В другому сезоні з’явилися Андрій Ісаєнко, Анна Кошмал, моя кума Катерина Варченко. Я хрестила її малого, а вона – хрещена нашого сина. На жаль, так сталося, що її затримали на зйомках, і вона не змогла приїхати вчасно на самі хрестини, але ми вважаємо її хрещеною Марка".

– Женю, шкодували хоч колись, що обрали саме цю професію?

– Ой, постійно. Один день немає зйомок – усе. Тато хотів, щоб я була військовою, як він. Мама бачила мене лікаркою. Але я мріяла про свою професію з дитинства. В нашому сімейному архіві є відео, де п’ятирічною представляюся на камеру: "М’якенька Женя – майбутня акторка". Мені часто кажуть, що в мене такий типаж, що відразу запам’ятовується глядачу. Мовляв, дуже яскравий. Але, знаєте, саме через це я часто опиняюся зовсім не у виграші, тому що у нас головні героїні – попелюшки, сірі мишки, які протягом серій стають принцесами. А моя постійна роль – це подруга оцієї героїні. Зрозуміло, що я також переграла всіх повій, наркоманок (сміється). Але насправді, це дуже цікаво!

Коли ти просто красиво заходиш у кадр – ненавиджу таке просто. Мені подобається треш. Дуже мрію зіграти якусь вбивцю чи маніячку, тому що там треба напружити акторське нутро. Якийсь час мріяла зіграти у військовому кіно – і потрапила до Ахтема Саітаблаєва. Була щаслива. Коли треба виходити із зони комфорту – це круто. Я дуже заздрю чоловікам, не нашим – голлівудським. Як зіграв Кілліан Мерфі в "Гострих картузах"! А Хокіан Фенікс у "Джокері"? Я дивилася три рази. У нас дуже талановиті сценаристи. Мій чоловік теж пише, але часто в стіл. А ми тим часом купуємо франшизи, адаптуємо корейські серіали. Ну, серйозно? Наші сценаристи можуть вам такі роботи поприносити, що сльозами обіллєтеся. Але наші продюсери нерідко продовжують штампувати однакове, за одним форматом".

– А що ваш чоловік розповідає про родичів, які перебувають в окупації?

– Якийсь час батьки до нас приїздили в гості – раз у рік старалися обов’язково провідувати. Востаннє мама планувала приїхати до нас сюрпризом – у березні 2022 року на день народження Марка. Взяла квиток, не сказавши нам. А вже 25 лютого зізналася про свої плани й додала: "Я квиточки таки віддавати поки не буду". Ну, а потім довелося здати. З того часу, як росте онук, вони бачаться лише по фото. Виїжджати надовго, полишати дім – не хочуть. Прив'язані до землі, мають житло, на яке працювали все життя, колег, друзів. Коли Олександр ухвалював рішення йти в ЗСУ, не радився з ними, розповів уже постфактум – сліз було, не передати. Ну, як у будь-якої нашої мами. Це російські – інші. Коли слухаю їхні розмови з синами, шокована: "Синку, ну в сенсі все не так? Путін же сказав".

Знаєте, коли Олександр пішов, я якось по-іншому почала дивитися на інших чоловіків, на їхні вчинки. Особливо, коли потрапила якось на Хрещатик увечері. Скільки здорових мужиків веселяться по ресторанах – мене прямо це конкретно вибісило. Я не кажу, що всі зараз повинні встати й піти воювати – ні, мова не про це. Навіть військові кажуть, що їм потрібні поряд люди, для яких це свідомий вибір. Бо треба воювати, а не переживати за того, хто морально не готовий. Але коли хтось під час війни поводиться відверто похабно – це боляче. Люди в окопах сидять, життям ризикують. За що? Щоб ти в ресторані веселився? Не треба так напоказ. У багатьох українців розбомбили будинки, повбивали родичів. Ну навіщо їм таке бачити? Я вже кілька разів чула: "Нехай інші йдуть воювати. Я не дурний". А що ти будеш потім розповідати своїм дітям? Синок, я був ухилянтом, дома сидів, боявся вийти? На кого вони повинні рівнятися? Ким виростуть?

Також читайте, як живе в Нью-Йорку зірка серіалу "Будиночок на щастя" Світлана Косолапова: почала не з нуля, а великого мінуса.

А ще на OBOZ.UA історія про те, як живе найуспішніша колись дитина-кінозірка Анастасія Зюркалова: переїзд до Канади та робота офіціанткою.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!