Я не поїхав з цієї країни, отже, я патріот - Станіслав Боклан

Не раз доводилося чути, що у актора Станіслава Боклана доволі складний характер. Подейкували, він не любить давати інтерв'ю, та й час для спілкування знаходить вкрай рідко, настільки насичений його щоденний графік.

Після декількох малоуспішних спроб запросити актора на розмову, ми таки зустрілися на знімальному майданчику серіалу "Кріпачка", який вийде на телеканалі СТБ навесні 2019 року. Станіслав Боклан грає там одну з ролей.

- Ну і чого ви від мене хочете?, - з награною байдужістю зміряв мене поглядом Боклан, одягнений у фрак, накладні вуса та бороду. - Поспілкуватися? Я вам здаюся цікавим? Ні, я нудний, примхливий і зовсім не цікавий, - з посмішкою продовжив він дорогою до гримерки.

Скориставшись перервою між зйомками, в тісному вагончику на колесах ми перекинулися з актором парою слів про його нелегку професію, вільний час та характер, таємне захоплення віршами та українське кіно.

- Якось ви казали: "все життя граю бандитів, усіляких негідників..." От тільки не ясно було з інтерв'ю, до душі вам це, чи то не дуже. Як вам перевтілюватися на майданчику на негативних персонажів?

- Так і сказав? (сміється). Ні, я можу дурниць усіляких наговорити, але тут важливо розуміти один момент: ми (актори - Ред.) можемо відмовлятися від ролей, але ми їх не вибираємо, в тому сенсі, що нам пропонують той чи інший матеріал. Ну а в цілому виходить так, що я граю багато різного, а разом з цим вже і те вищесказане вами. Якщо це не принижує гідності моєї держави, національного і людського достоїнства, то чому не грати людей різних? Люди й справді є різні, всі по-своєму цікаві, зі своїми долями.

- Чи правда те, що легку, комедійну роль, скажімо, як ваш персонаж в серіалі "Коли ми вдома", зіграти складніше, ніж негідника?

- Ви знаєте (розгладжує накладну бороду і вуса), всі ролі не такі прості, як це може видаватися збоку. Може здатися, що Григорія Бакуліна було грати легко і невимушено, через його таке легке ставлення до всього того, що відбувається, а насправді спочатку була величезна кількість дублів, усілякі незадоволення режисера, тому що цієї легкості потрібно було домогтися в кадрі. А це все дуже складно насправді. Але навіщо глядачеві ця кухня? Він повинен бачити тільки те, що ми видаємо в результаті.

- Так, якось ви згадували, що на відміну від кіно, в театрі не можете відмовитися від ролей...

- Не можу, в театрі я на службі. Там мені кажуть ось це грати, і я граю.

- Чи була серед ролей така, яку вам от зовсім не хотілося грати? Або було неприємно, некомфортно?

- Звичайно, бувають такі ролі. Але я ж працюю в театрі, і це я знаю, що вони мені не подобаються, але я повинен прийти і грати. І в цей вечір ця роль буде найулюбленішою, інакше можна просто збожеволіти. Мені може не подобатися спектакль, у мене такі були, вони мені страшенно не подобалися з різних причин, але потрібно включати себе. У мене є проекти, в яких мені страшенно не подобається партнер, але, думаю, що і я йому не подобаюся, але ми добре працюємо, і глядач цього не помічає.

Читайте: Названо найкращі фільми, які вийшли в прокат у 2018 році

- У вас дуже насичений графік, в який вклинитися непросто. Якось ви розповідали, що кожен день проживаєте умовний "день бабака", але ж трапляються і паузи. Як полюбляєте відпочивати, і що допомагає вам відволіктися?

- Ну, почнемо з того, що я не сильно напружуюся (сміється). Я просто працюю. І що не менш важливо, я займаюся улюбленою справою. Звичайно, фізично втомлююся, стомлюють переїзди, очікування, спілкування з журналістами, я ж повинен мудрувати. Але у мене є якісь вільні дні. Зазвичай, я читаю, дивлюся кіно, яке мені цікаве, треба ж стежити за новинками. Люблю французьке кіно, американське, яке не зачіпає мозок. Ну і дача з онуками.

- Як вам останні касові новинки кіно? Американське кіно, яке не зачіпає мозок, це щось на зразок екшенів Marvel?

- Ні-ні, ви ж питаєте про відпочинок. Так, є щось на зразок "Теорії хаосу", але є ж і справжнє кіно, картини, які вражають. Скажімо, "Три білборда на кордоні Еббінга Міссурі". Це велике кіно великого режисера, драматурга Мартіна Макдони. Це, як на мене, те, до чого потрібно прагнути, рівнятися в плані кіно.

- Якщо вже торкнулися цієї теми, наскільки ви згодні з тим, що Оскар цього року дістався "Формі води"?

- Не дивився його. Якось мене історія про людину-амфібію не сильно зачіпає. Я люблю фільми про мені зрозуміле: любов, ненависть, зраду. Не дуже люблю фантастику.

- На майданчику "Кріпачки" ви сьогодні згадали, що у вас зараз чотири проекти. Я так розумію, відповідний графік складається через велику кількість пропозицій...

- Я не знаю, які мені надходять пропозиції, мені ніхто не дзвонить. Дзвонять агентові.

- Але варіанти ролей ви ж переглядаєте, якось затверджуєте їх, відхиляєте.

- Я переглядаю сценарій. Якщо він є і він готовий, якщо є синопсис або щось схоже, я завжди читаю. Якось одна знімальна група пропонувала дуже пристойний гонорар, не буду називати прізвищ, скажу лише, що з дуже пристойним автомобілем я б міг тоді з'явитися на вулицях міста (посміхається). Але сценарій мені не сподобався, я відмовився.

- Є якась роль, яку погодилися б зіграти навіть безкоштовно?

- Ні, швидше є такі режисери або продюсери, з якими я міг би попрацювати, не думаючи про гонорари. Теж не буду називати прізвищ, щоб нікого не образити, але вони є. Коли з'являється можливість, я виручаю студентів, я не веду з ними розмов про гроші, знаю, що їх немає. А допомогти потрібно, свого часу мені хотілося, щоб мене теж хтось виручив.

- У ЗМІ вас нещодавно назвали "наступним Богданом Ступкою". Як вам це порівняння?

- Зауважте, не я це придумав, і мені навіть не хочеться це обговорювати. Не знаю, у нас завжди навішують якісь бірки, цінники, мені це не дуже подобається. Не можна бути тим, хто вже був. Потрібно бути самим собою.

- Ви, напевно, були знайомі з Богданом Сильвестровичем.

- Так, я з ним працював, щоправда, в одному тільки проекті. Репетирував з ним в одній виставі, але потім пішов з неї, і був ще такий серіал "Вчора закінчилася війна". Я мав задоволення не стільки бути з ним в кадрі, хоча ми й були, скільки спілкуватися у хвилини спокою, відпочинку.

Він був приголомшливим оповідачем, було безліч до нього питань, але дуже складно сказати, що я знав його таким, яким він був насправді. Все ж він був на роботі, а не в побуті. Але він був Богданом Ступкою, як не крути. А ось ці розмови, що хтось зайняв чиєсь місце... Незамінних немає, але є ж неповторні. Повторити їх неможливо.

Читайте: Прилетів таємно: в Україну приїхав легендарний актор з США

- Завжди цікаво було запитати з приводу ролі у фільмі "Поводир". Часто її називають кращою серед ваших робіт. Як самі вважаєте?

- Не думаю, що це найкраща моя роль. Кращі ще попереду (посміхається). У мене є пара-трійка ролей, фільмів, за які мені соромно перед дорослими онуками не буде. Вони є, і слава Богу. Не думаю, що "Поводир" - найкраща роль. Це одна з ролей, які мені з нагоди випало зіграти.

- Багато було розмов про складнощі під час знімального процесу...

- Ага (сміється). І найбільше мені сподобалося, як на одному з українських телеканалів в якійсь "зірковій" програмі сказали, що я зіпсував собі зір на цьому фільмі (граючи сліпого кобзаря Івана Кочергу у фільмі "Поводир", Станіслав Боклан використовував спеціальні лінзи, крізь які майже нічого не бачив - Ред.)

Насправді немає фільмів, де немає проблем під час зйомок. Всі вони виникають з ряду суб'єктивних і об'єктивних причин, і цей процес складний. Він не радісний, він не сумний, це просто робота, і це нормально. Було спекотно, а сьогодні холодно - артист терпить, працює за гроші. Іноді йому навіть дорікають цим (посміхається).

- Цитата на тему "Поводиря", ви розповіли ось про що: "Реакція людей на картину мене вразила. Думаю, у той момент вони як ніколи розуміли значення слів "патріотизм", "гідність", і що насправді для них означає Україна".

- Так, але розумієте як, буває щаслива доля. У людини, у книги, у картини... Я вважаю, що фільму "Поводир" пощастило з'явитися на екранах саме тоді, коли такі події відбувалися в країні. З'явися він роком раніше, його б показали десь на задвірках парою сеансів і цим би все скінчилося.

Але події в Україні на людей з оскарівської комісії не впливали, і вони дивилися на те, як зроблений цей фільм. Напевно, у них виникли якісь претензії, тому він не потрапив до шорт-листа. Напевно, він не вразив так людей поза цією емоційною хвилею. Якісь призи він там отримав, але...

Що ще радує в нашій країні, так це те, що призи, які отримують артисти, ніяк не впливають на їхнє життя (посміхається). Можна, наприклад, отримати "Дзиґу", але вона ніяк не змінить твоє життя, ти просто поставиш її на поличку. Є у мене така, зветься "Поличка безглуздих нагород". Там стоїть "Золотий Дюк", "Телетріумф", ще щось. Справа в тому, що всім на все начхати, ці забави люди влаштовують для себе.

- Чому ще записав собі цю цитату. Ви підкреслили, що глядачі як ніколи розуміли значення слів "патріотизм", "гідність", значення України. Як ви для себе розумієте ці речі?

- Навіщо ви ставите це питання? Чесно вам скажу, я не люблю цих питань, вони ніби вимагають в наш час якоїсь спеціального відповіді, щоб ніхто нічого не запідозрив.

- Та ні, в тому то й справа, що не вимагають. Так чомусь почали думати, але ж це прості речі. Ваш погляд, ваша особиста думка про них, не більше.

- Ні, не люблю цих питань. Послухайте, я живу в цій країні, я працюю в цій країні, тут живе моя мама, тут поховані мій батько, моя бабуся, мій дід і так далі. Це моя країна, і якщо я ще не поїхав з цієї країни, отже, я патріот.

Читайте: Фільм "Поводир" адаптують для незрячих глядачів

- Якось в театрі доводилося спостерігати, як грає ваш брат Микола. У фільмах зустрічаю його рідше. Розкажіть про ваші стосунки. Чи не було між вами конкуренції, можливо, вам, як старшому братові, доводилося радити щось молодшому. Можливо, навпаки.

- Ні, ми з братом дві абсолютно автономних творчих людини. Ми не обговорюємо творче життя один одного, радіємо успіхам один одного, засмучуємося, але питання обговорень і захоплень або спільних "печальок" ніколи не стоїть. У родинах у нас про це немає розмов, ми займаємося роботою. Вона може складатися, може не складатися, а нашу з братом роботу в театрі або кінематографі нехай оцінюють інші.

Я радий, що брат не помилився у виборі професії, думаю, і він не сумнівається в правильності мого вибору, і це найголовніше. Тому що помилитися у виборі професії та вибрати актора - це велика проблема для людини, якщо ти в ній не відбувся. Крім божевілля, внутрішнього розриву і депресії, відчуття непотрібності нічого не залишається, і це страшно.

- Ви не раз згадували, що у вас складний характер. Чи є риси, які, можливо, вам не подобаються самому?

- Я дуже мила і добра людина поза своєю роботою. Але я нетерпимий до непідготовленості, до незнання професії, до байдужого ставлення до професії і так далі. Тут я дуже важкий і незручний.

- Перелічене ніби й не назвеш поганими рисами.

- Ні, ну чому ж. Можна було б бути більш байдужим до всього, але мене це зачіпає. Я вважаю, що у нас дуже непроста професія, яка вимагає величезних емоційних витрат і здоров'я, тому я нетерпимий до людей, які вважають, що ми займаємося дурницями.

- Можливо, залишилися в пам'яті ситуації зі знімального майданчика або за його межами, про які через характер вам доводилося пошкодувати?

- Ні, ну це у всіх буває. Розлютився, потім думаєш, що треба було спокійніше якось вести себе, але це нормально. Не думаю, що ви знайдете людину, яка скаже, що я її образив або принизив. Я можу пожартувати іноді жорстко, але якщо я розумію, що перегинаю палицю, я вибачусь. Правда. Щиро вибачусь, все буває, ми всі живі люди. Тому я завжди намагаюся проаналізувати, вибачитися і так так далі. Ну а є речі, які я не пробачаю.

- Наприклад?

- Ні-ні, навіщо вам це? Я, буває, багато людям не пробачаю, і теж страждаю від цього. Пробачати все ж таки потрібно.

- Факт чи міф про вас: чи правда те, що в моменти депресій ви пишете вірші?

- Та ні, депресій у мене не буває (посміхається), я дуже життєлюбна людина. Буває сумний настрій, але вірші я і просто так іноді пишу.

- Про що зазвичай пишете?

- Про різне. Слава Богу, їх мало хто знає. Іноді читаю друзям, знають ті, кому потрібно знати. Ось багато колег не знають епіграм на них написаних, деякі люди самі просили, щоб я на них написав. І я писав, але не завжди це виходило добре.

Тому я вам так скажу: до літератури як до виду діяльності, я ставлюся серйозно, але сам до неї в даний момент не належу професійно. А в силу цього я вважаю її не стільки своїм хобі, скільки певним способом виразити настрій, і не виношу на загальний суд те, що пишу.

- Тобто ексклюзивно чотири рядки для інтерв'ю...

- Ні (хитає головою).

Читайте: Автори "Кіборгів" повідомили про викрадення стрічки

- Ну спробувати я повинен був. Ми згадували сьогодні фільми, але про українське кіно говорили мало. Що думаєте про сучасний вітчизняний кінематограф? Кажуть, переживаємо підйом, добре показав себе 2017-й...

- Ось у тих, хто говорить, і варто було б запитати про підйом. Я поки нічого не бачу. Мені здається, для того, щоб був підйом, повинна бути дуже серйозна державна програма. Ви її бачите?

- Вона ніби є, але ніби й ні.

- Ну от. На цьому й досить.

- Ну а якщо говорити про те, як зняті останні українські фільми? Які їх сюжети і постановка?

- Я не даю подібних оцінок. У мені немає такого. Я не кінокритик. Єдине, що можу сказати - у нас є дуже талановиті люди, і при нормальній фінансовій підтримці вони могли б створювати, не викручуватися, а знімати гідне кіно. А сьогодні це великі фінансові витрати.

Якщо держава настільки добра, що може допомогти у фінансуванні, то 20-30% вартості знімального процесу - це дуже хороша допомога? 30%, а решту знаходите самі, робіть, що хочете. Я вважаю, що на сьогоднішній день державі це питання байдуже. Але нехай це буде єдине питання, яке їй байдуже.

- Український глядач, на вашу думку, в достатній мірі підтримує вітчизняний продукт? Згадаймо фільм-рекордсмен "Кіборги". Триста з гаком тисяч глядачів. Рекорд, проте цифра ж смішна в масштабі країни.

- А "Свінгерів" скільки подивилося?

- Не стежив, якщо чесно.

- Ну от. Дивіться, книга, картина, кіно... нічого з цього не можна зробити, якщо людям це не цікаво. Я бачив "Свінгерів" . Подивився, і дійшов висновку, що можна закривати театральні інститути. Вони не потрібні. Будь-хто може зніматися в кіно. Навіщо ці ВНЗ, університети, якщо можна просто знімати "DZIDZIO Контрабас"?

Але на цей продукт йдуть люди і дивляться. Людина не піде на те, що їй не цікаво, тобто такі інтереси наших людей. Мільйони йдуть дивитися "Свінгерів", і невелика кількість йде на "Кіборгів". Отже, їм це потрібно.

- Як вважаєте, чому так відбувається?

- Тому що ми все це заслужили.