"Висоцький - це на все життя": Олексій Горбунов провів в Києві вечір пісень Володимира Висоцького
"Висоцький - це як перша сигарета, перша платівка The Rolling Stones або The Beatles. Перше і таке, що запам'ятовується на все життя" (О. Горбунов)
Будучи великим шанувальником Володимира Висоцького, навіть не стільки його творчості, скільки його самого як особистості, усілякі тематичні вечори та концерти пам'яті я не дуже сприймав. Все, напевно, тому що кожен другий артист, який виходив на сцену, намагався імітувати поета, його голос і манери, що апріорі неможливо. Подібні кривляння досить скоро викликали бажання покинути зал і взагалі зав'язувати з ідеями слухати Висоцького в чиєму-небудь виконанні.
Отримавши запрошення від Олексія Горбунова відвідати 21 жовтня його вечір пісень Володимира Семеновича у київській галереї "Висоцький" на Воздвиженській, я охоче погодився, так як раніше вже встиг відкрити для себе актора як вправного музиканта з індивідуальним стилем.
З гуртом "Грусть пилота", піснями Висоцького, Окуджави і творами Людвіка Ашкеназі Горбунов виступив у багатьох українських містах і всюди з аншлагами, про що із захопленням розповідав раніше в наших бесідах. Озброївшись камерою і диктофоном, я відправився до центра вечірнього Києва.
Читайте: "Почали забувати": Олексій Горбунов вказав на головну цінність українців
Малий задушливий зал галереї, прикрашений портретними знімками Висоцького, афішами Театру на Таганці, різними фотографіями вистав і цитатами поета, вмістив від сили 50 чоловік. Загальна обстановка нагадала затишний квартирник у напівтемряві, де єдиними джерелами світла були лише сцена і тепла лампа з абажуром.
У центрі уваги Горбунов і його колеги з гурту: ще одна гітара, бас і перкусія. Тема вечора - пісні та вірші Висоцького, Окуджави, читання творів українського письменника Павла Белянського і життєві історії самого актора.
"Я - те покоління, яке виросло у дворі. Покоління, де були бобінні магнітофони, пізніше з'явилися касетники, і Висоцький горлав з кожного вікна. Особливо у вихідні дні", - говорить Горбунов, догравши чергову пісню, і в залі стає ще тихіше, ніж раніше.
"Якщо це була весна або літо, на Русанівці у нас завжди були відкриті вікна. Ми у дворі з пацанами грали в теніс, або в футбол, або в пекаря - була така гра. Хто старший - пам'ятає: палицями збивали банки. На Русанівці ми хвацько в неї грали. Дуже. Травматизм був тотальний: коліна розбиті, руки в саднах..." (сміється).
"Неділя або субота, Висоцький горлає просто з усіх вікон, я добре це пам'ятаю. Всі ж, у кого колонки були, норовили до вікна їх ближче поставити. І в дитинстві цей рик "Идет охота на волков"... Це ось коли ти ще не розумієш, про що це, але серце дитяче ось так от в руку взяли" (стискає кулак).
Актор бере мінорний акорд і за ним слідує нова пісня. Горбунов не намагається бути Висоцьким і всі вони - "Кони привередливые", "Банька по-белому", "На Большом Каретном" - звучать абсолютно по-іншому. Щиро і по-домашньому просто. Музиканти вміло скрашують гітарні мелодії басом і ледь помітним ритмом ударних. Найвідоміші пісні несміливо підспівує зал.
В одній із перерв на бесіди Горбунов згадує епізод зі студентських років:
"Коли я вже став старшим і вчився в інституті, Висоцького вже знали, хтось навіть на "Таганку" потрапляв зі студентів і бачили його живе виконання на сцені. Школи театрального інституту з усього Радянського Союзу приїжджали на зимові канікули до Москви. І по студентському квитку ми могли зайти в будь-який театр, будь-який окрім "Таганки", і всі це знали. Просто неможливо було. і дійсно люди тоді ночували під театром, щоб купити хоч якийсь квиток, я це бачив".
"Пам'ятаю, хтось розповів нам, що на "Таганку" треба приходити не о 18.30, перед спектаклем, а десь о 16.30, тому що іноді там набирали десять студентів, які повинні щось прибрати на сцені. Ми з товаришем приїхали на службовий вхід "Таганки", вийшов адміністратор і з цього натовпу людей, 40-50 чоловік, почав вибирати" (вказує пальцем на глядачів).
"Потрібні були десять людей, які будуть драяти сцену, а потім отримають на гальорку вхідні квитки. І о, диво, ми з товаришем потрапляємо до цієї десятки. Руки трясуться, дихати не можу, це "Таганка" - він вже тоді відрізнявся від усього існуючого".
Читайте: "Ми зачекалися": Горбунов розповів, як молоде покоління очистить Україну
"І як зараз пам'ятаю, йдемо, службовий вхід, далі нас проводять під сценою і ми все це бачимо. Далі піднімають на сцену, а там стоїть великий дерев'яний пандус - йде підготовка до вистави "Пугачов" - легендарна робота Любімова. У Висоцького відома роль Хлопуши - легенди ходили про це виконанні і епізод, де він, роздягнений до пояса, на ланцюгах кричав: "Покажите! Покажите мне этого человека!" (Імітує голос Висоцького).
"Нам дають наждачку і ми починаємо зачищати пандус, щоб не було задирок, скоб, тому що актори грали на ньому босоніж".
"Я не можу передати вам ті відчуття і трепет, коли ми близько години чистили цей пандус і тільки мовчки переглядалися. Ми розуміли, що ми щасливці. Ті, кому дістався цей квиток".
У такому ритмі концерт, який був більше схожий на вечір спілкування, тривав трохи більше години, і за цей час група зіграла з десяток пісень, Горбунов прочитав кілька замальовок Белянського і згадав ще пару-трійку історій, що, судячи з усього, подарувало глядачам масу задоволення. Час від часу вони сміялися, потім затихали і думками відлітали кудись за межі галереї. А коли поверталися, дякували музикантам оплесками.