Українці ніколи не будуть такими, як раніше - Віктор Бронюк, "ТіК"

Іноді все трапляється вперше - це і про інтерв'ю з Віктором Бронюком. Ще ніколи до цього мені не доводилося брати інтерв'ю у чорному мінівені. Ще ніколи до цього чорний тонований бус, особисто для мене, не був наповнений теплом і щирістю. Вперше я з легкістю залізла до такого автомобілю і сама зачинила його важкі двері, але не відразу зрозуміла, де, власне, Віктор - він дуже схуд. Однак вогонь в очах і знайомий голос допомогли мені швидко зорієнтуватися.

З Віктором Бронюком, лідером гурту "ТіК" і автором хіта "Олені", ми поговорили про творчість, шоу-бізнес і політиці, зміни в українському суспільстві, а також про гриби.

- Судячи з усього, у вас дуже насичений графік - наш журналіст вже не раз намагався взяти у вас інтерв'ю, але все ніяк. Чим займаєтеся?

- Ховаємося від вашого журналіста (сміється). Насправді ж ні. Ми ж в Вінниці живемо, і, коли у нас збирається пара гарячих тем для інтерв'ю, або просто багато людей хочуть з нами зустрітися і поспілкуватися, наша піар-служба формує прес-дні, коли ми приїжджаємо до Києва і повністю віддаємося пресі. А так працюємо, робимо ремонт на репетиційній базі ...

- А що з приводу творчості?

- Само собою! Паралельно пишуться нові пісні, вже починається робота над різними новорічними проектами. Живемо повноцінним і насиченим життям.

- В одному з інтерв'ю ви говорили, що хочете знімати кіно. Як успіхи, щось почали?

- Ну, ми зняли короткометражку про гриби, яка набрала дуже багато переглядів ...

- Чому, на ваш погляд, вона мала такий успіх?

- Просто тому, що кожен хоче виростити у себе вдома гриби, але ні в кого не виходить (сміється).

- А щось більш глобальне?

- Що може бути восени глобальніше, коли кожен другий пост в Facebook або з грибами, або "ми зібралися по гриби". Насправді це жарти ... Думки є, але якось поки часу не вистачає, а може, ми просто ще не доросли. Ось почекаємо, дамо можливість реалізуватися всім кінорежисерам, а потім вже і самі зіпсуємо плівку!

- Сьогодні шоубіз часто переплітається з політикою. Як ви думаєте, чи повинен артист бути поза політикою?

- Це, напевно, більше до депутатів відноситься - вони не повинні бути артистами. Те, що шоубіз зараз твориться в органах влади, - це, звичайно, неприпустимо. Це люди, які приходять писати закони, виконувати державні обов'язки, але вони, скоріше, артисти розмовного, комедійного жанрів.

Там також є свої гонорари, свої піар-служби, менеджери, продюсери, інвестори, які вкладають гроші в політичні проекти. Якщо подивитися глобально, то політика нічим не відрізняється від шоу-бізнесу.

Читайте: "Повинні нести свій генокод": Вакарчук зробив заяву про взаємини України з Європою

- Також в одному з інтерв'ю читала, що вам часто пропонують піти в політику, але ви не бачите команди, до якої хотіли б приєднатися. Може, у вас є плани зібрати свою команду, яка змогла б змінити країну на краще?

- Знаєте, команда, яка могла б щось змінити, - це розмова про все і ні про що. Добре працювати в команді, яка має чітке розуміння, що вона хотіла б змінити в державі. Не просто - "ми хочемо прийти до влади!".

Повинні бути відповідальність, ясне бачення і програма дій, розроблена професіоналами. Не тими, у кого три класи освіти, але на революційній хвилі прорвався до парламенту, у них навіть немає необхідних знань...

Піти в політику, щоб потусуватися не хочеться. А, якщо приєднатися до якогось хорошого проекту, то чому б і ні.

- Ви ж працювали з Володимиром Гройсманом. Чи не хочете знову приєднатися до його команди?

- Я знайомий з більшістю діючих українських політиків. І це чи не єдина людина, на результат якої можна показати пальцем.

Я працював в команді, яка його привела на посаду мера, я працював з ним в міськраді Вінниці, працював радником на громадських засадах, коли вже займався творчою діяльністю. Ця людина завжди була націлена на результат, а не на процес.

Наприклад, чому за 20 років не можна було зробити нормальні дороги? Так, під Євро-2012 зробили дві дороги: від Харкова до Чопа (і то не всі ділянки) і Варшавське шосе до польського кордону, все інше - периферія. А зараз, подорожуючи по Україні, бачиш, що в кожному куточку ведеться капітальний ремонт якоїсь ділянки. Це те, про що я говорив: результат, на який можна показати пальцем.

До того ж, не потрібно забувати, що, з одного боку, в Україні йде війна, з іншого - за кожним міністерством стоїть свій "дядя" з тієї чи іншої політичної сили. Це може змінитися тільки тоді, коли прийде дійсно згуртована команда однодумців, націлених на комплексні зміни.

- Повертаючись до теми ситуації в країні, зараз дуже популярно писати, співати, знімати фільми про війну, що не дивно. Як ви вважаєте, чи правильно це?

- У наших північних "братів", які знімали патріотичні бойовики, були сучасні герої, історії, а у нас тривалий час не було тем для кіно. Тепер в Україні з'явилося багато своїх історій і героїв, про яких можна і потрібно знімати.

Так само і з книгами. Мій кум, відомий громадський діяч Юрій Тіра, раніше був блогером в круїзної компанії. Але війна змусила його зайнятися волонтерською діяльністю, їздити на фронт. Нещодавно він випустив книгу "Дорога до Щастя". Мається на увазі місто Щастя в Луганській області. Там розповідаються реальні життєві історії людей.

Це дуже важливо. Тому що зараз дуже багато різної інформації. Якщо не виходиш з дому, не спілкуєшся з живими людьми, то можна просто звихнутися. Інформаційне сміття настільки загиджує мозок, що ми вже не можемо вловити підміну понять.

Читайте: "Розвесела зустріч": Притула дав інтерв'ю Степану Бандері

- Багато українських артистів продовжують давати концерти в Росії. Як ви до цього ставитеся?

- Я до цього ніяк не ставлюся. Ми не їздимо, а вони всі дорослі люди. Я не можу їх судити або не судити.

- Але чому деякі артисти можуть виступати і там, і там, а ось, наприклад, концерти Сергія Бабкіна бойкотували, поки він не визнав Росію агресором?

- Якщо говорити відверто, то так бути не повинно. Є кілька антигероїв, які переїхали до Росії, які живуть там, працюють... Але ж є багато моїх колег, які працюють і там, і там. Дивна ситуація: чому одним можна, а іншим ні? Йде війна, на нашу країну напав північний псевдо-брат. Все і так зрозуміло, про що ще тут можна говорити?

У росЗМІ зовсім інша картина. Але, на жаль, в Україні, в якій вже четвертий рік йде війна, все одно можна зайти на російські ресурси, соціальні мережі, де інформація подається під викривленим кутом. І тому часто відбувається підміна понять.

Відразу після анексії Криму, ми скасували концерт у Санкт-Петербурзі, запланований на квітень 2014 року. До сих пір періодично телефонують з Криму, з Росії щодо виступів. Нещодавно телефонували з Москви. Але, поки не закінчиться війна, ми для себе вирішили, що їхати туди неправильно.

- Ви згадали про інший кут освітлення в російських ЗМІ. Зараз частина українських журналістів і громадських діячів наполягають на тому, що потрібно посилювати пропаганду в українських ЗМІ для того, щоб вести гібридну війну на "належному" рівні. Що ви думаєте з цього приводу?

- На жаль, зараз ми не можемо на багато речей дивитися об'єктивно, тому що ми є суб'єктивними учасниками процесу. Ми не все знаємо, і одночасно є багато незручної правди, про яку говорити не хочеться.

Зараз деякі новинні ресурси дійсно починають працювати в стилі російських ЗМІ. Але все ж має бути об'єктивне висвітлення подій для того, щоб дати можливість суспільству приймати зважені рішення.

Росія готувалася до гібридної війни 20 років. Вона підходила з різних сторін. Наприклад, говорили про дискримінацію російської мови в Криму або на Донбасі. Однак в Криму було всього дві україномовні школи - ніхто нікого не дискримінував. Що стосується Донбасу, у мене є друг, який народився в Донецьку, до шести років жив у бабусі, а потім переїхав до Москви до батьків, не знаючи жодного російського слова. Це я веду до того, що "Донбас завжди був російським".

На мовному питанні завжди можна було зіграти. Коли не вистачало аргументів, відразу піднімалося мовне питання. Однак проблеми ніколи не було. Якщо є бажання один одного зрозуміти, то люди зрозуміють. Звичайно, громадяни України повинні знати державну мову, але спілкуватися можна на будь-якій мові.

Наприклад, ситуація з законом "Про освіту" показує, що є ряд питань, які потрібно вирішувати комплексно. Якби це зробили 25 років тому, ми б не мали те, що маємо зараз. Чому це роздули в таку політичну бучу? Думаю, не без участі Росії. Ситуація в Іспанії, непорозуміння з Угорщиною, процеси на Закарпатті - все це не просто так робиться. Ведеться політична гра.

Згадайте, в Криму так само все починалося. Європа не вивчає український досвід. Але на це не можна закривати очі, тому що одного разу вони прокинуться і зрозуміють, що їх байдужість призвело до сумних наслідків. У нас було так само.

Читайте: "Смокчіть сало!" Українська зірка грубо відповіла на критику матірного кліпу

- Чи зможе творчість на тему війни відкрити очі Європи на ситуацію в Україні?

- Якщо чесно, то в Європі тільки нещодавно почали розрізняти Україну і Росію. Колись був свідком, як в Стамбулі один з гідів запитує: "Руські, Інгліш, Дойч?". Я кажу: "Українською". Він не зрозумів. Моя знайома переклала. Він каже: "Української мови немає". Вона каже: "Як немає?". Він: "Ну, всі українці розмовляють російською". І він почасти правий, адже ми люди комунікабельні, толерантні.

Тому до недавнього часу в світі українців гребли в один кут з росіянами. Але люди потроху починають нас розрізняти. І це теж, на жаль, через війну. Однак в Європі до всієї цієї ситуації ставляться відсторонено. Поклавши руку на серце, ми ж і самі так сприймали конфлікти в Грузії і в Придністров'ї.

- Чи бачите ви зміни в українському суспільстві, які відбулися за останні три роки? Можливо, в спілкуванні, підвищенні соціальної відповідальності?

- Ми ніколи не будемо такими як раніше. Ми не будемо настільки байдужими, настільки невизначеними. Простий приклад: кілька тижнів тому під Вінницею почали вибухати склади з боєприпасами. Це дійсно дуже страшно. Люди вже звикли до новин з фронту, а тут за вікном починає гупати, а небо осяює вогняна заграва...

Проте досвід волонтерських комунікацій, знання, отримані хлопцями на фронті, дуже допомогли. На жаль, у нас досі немає чіткої комунікації в сфері цивільної оборони, але, не дивлячись на це, туди відразу поїхали, і відразу почалася евакуація. Не було жодної жертви. Це найважливіше.

- Давайте наостанок повернемося до вашої творчої діяльності. Розкажіть про цікаві та приємні моменти, які відбувалися на репетиціях, концертах. Щось запам'яталося?

- У нас все запам'ятовується! Колектив активно гастролює, крім того, кожного вдома чекають діти: хтось йде в школу, хтось в дитячий сад.

Хочеться, щоб ми більше робили якихось позитивних вчинків. Адже ми не тільки займаємося музикою, а ще й зареєстровані як громадська організація. Разом з Благодійним фондом "Подільська громада", наглядову раду якої я очолюю, ми створили "Корпоративний фонд гурту "ТіК". Ми запустили стипендіальну програму: щороку щось вигадуємо для творчої молоді.

Якщо ми не будемо чекати допомоги, а самі мобілізуємося, все вийде. Як говорив Кеннеді: "Потрібно прокидатися не з думкою, що країна зробила для тебе, а з думкою, що ти зробив для держави". Разом ми здолаємо будь-якого ворога: і внутрішнього, і зовнішнього.