Ескобара вбили в моєму районі - суддя "МастерШеф" про роки колумбійського наркобарона

Навряд чи когось з українських телеглядачів здивує той факт, що Ектор Хіменес-Браво, кулінар, ресторатор, суддя шоу "МастерШеф" на каналі СТБ - колумбієць. І все ж дещо цікаве з цього приводу вдалося відшукати.

2 грудня 1993 року в Медельїні після декількох років переслідувань поліцією був убитий відомий наркобарон Колумбії Пабло Ескобар. OBOZREVATEL звернувся до ресторатора з питанням про юність і його роки навчання в Медельїні, поцікавившись, чи не став він свідком війни королів наркотрафіку та полювання на одного з найбільш видатних злочинців ХХ століття. Як виявилося, зірка українського ТБ проживав в тому ж районі, де Ескобару належало померти, однак до цього втратив близького друга і ледь не загинув сам.

Ектор Ізмаель Хіменес-Браво народився 1972 року в колумбійському містечку Букараманга на північному сході від Боготи. Зацікавленість у кулінарії, прищеплена мамою, ще в шкільні роки, привела його до столичної Кулінарної академії, де студент жив і навчався аж до свого 20-річчя, до 1992 року.

Наступні кілька років Ектор отримував досвід у декількох готелях Колумбії, пізніше став і сам викладати в Національній Кулінарній Академії Медельіна - одного з найбільших міст країни, яке здобуло також славу як полігон, на якому в цей час розгорнулася справжня війна кокаїнових картелів, поліції та військових , одержимих головною фігурою цих подій - Пабло Еміліо Ескобаром Гавірією.

Для ексклюзивного матеріалу суддя "МастерШеф" охоче поділився спогадами і декількома фото з молодості, розповів про похмурі будні Колумбії 80-90-х, смерть товариша, нескінченні рейди поліції і смерть колумбійського наркобарона.

"У той час я жив в місті Медельїн, і тоді у Ескобара вже були проблеми з владою. Але у той же час його дуже поважали жителі міста. Тоді вся влада була жахливо корумпована, вони абсолютно не захищали населення, було жахливо високе безробіття. А Ескобар став таким собі Робіном Гудом".

За словами Ектора, багато іноземців досі не усвідомлюють, за що жителі Колумбії поважали Пабло Ескобара і були готові прийти йому на допомогу. Для цього необхідно бути колумбійцем.

"Навіть незважаючи на те, що він заробляв нелегально, він допомагав нам. Багато людей з інших країн щиро не розуміють, чому Ескобара любили. Подумайте: якщо держава не забезпечує вас їжею, якщо держава не забезпечує вас роботою, не забезпечує безпеку і захист, але приходить одна людина і виконує це все замість держави... Далі потрібно продовжувати? Він навіть будував дитячі майданчики в спальних районах, звичайно, люди поважали і любили його за це. Але я хочу підкреслити, що його любили за те, що він робив для країни, а не за його наркобізнес. Ніхто не підтримував його підпільну роботу, всі підтримували тільки хороші справи".

"Ескобар не був тією людиною, яку запросто побачиш на вулиці. У той час саме почалася війна двох картелів - Медельїну і Калі, війна поліції, військових та групи guerillas ("партизани", часто таємно озброєні групи серед пересічних жителів країни, які боролися зі злочинною владою - Ред.). Медельїн став справжнім хабом наркотрафіку, нелегального бізнесу. Війна йшла справжня, з вибухами і перестрілками..."

При цьому, як зауважив Ектор, події в Медельїні поступово стали буденністю. Жителям доводилося як і раніше вранці виходити на вулиці, що правда, не було ніякої гарантії, що всі вони повернуться назад додому. Так ресторатор згадав і про вуличну перестрілку, в якій загинув його близький друг.

"Було вже цілком звично: "Ти чув бомбу сьогодні?", "А, так, чув...", "А скільки людей загинуло?", "Так ось стільки загинуло". Найстрашніше, що це все стало нашим звичайним життям. Так, спочатку ми боялися виходити з дому. Але що ти можеш зробити? Працювати потрібно, і потрібно виходити на вулицю. В той час ми кожен день не знали, чи повернемося ми назад додому".

"У Медельїні є район, де все облаштовано для спорту. Люди їздять на велосипедах, бігають, тренуються... У мене був близький друг, і тієї неділі він катався на велосипеді. Повз хтось проїжджав на машині, опустив скло і застрелив його. Такі речі відбувалися часто-густо. Але що можна було зробити? Не сидіти ж безвилазно вдома".

Ранок одного з робочих днів міг закінчитися вельми трагічно і для самого Ектора, тоді ще студента.

"Одного разу я вийшов о 6 ранку з дому на навчання, тоді навчався кулінарному мистецтву в університеті. Перейшов дорогу, там був кіоск з газетами, і в одній з них дуже критикували Ескобара. Я чекав на свій автобус, але той ніяк не приходив. Врешті зловив таксі, їхав у машині вже близько п'яти хвилин, як мені зателефонував мій колега з питанням, чи все зі мною гаразд. Виявилося, той кіоск з газетами тільки що підірвали. Я встиг на п'ять хвилин раніше виїхати звідти... Скажу чесно, люди поступово звикали до всіх цих подій. І це була одна з найбільших проблем Колумбії: люди задовольнялися тим, що мали".

"Кожного дня ми бачили у новинах, як шукають будинок Ескобара, як проводяться рейди в різних будівлях. Самого Ескобара не знаходили, але знаходили мільйони доларів. На наступний день був новий рейд, наступного дня - ще один. І ось, одного разу, його убили. Це було в тому ж районі, де тоді жив я. Виявилося, він ховався в будинку своєї матері. Люди не могли повірити, що його нарешті спіймали та вбили".

Всупереч наївним очікуванням влади і правоохоронних органів, смерть наркобарона не принесла швидких змін. Як зауважив Ектор, слідом за Ескобаром прийшли інші.

"Після смерті Ескобара життя в Колумбії не змінилася. Потрібно бути колумбійцем, щоб зрозуміти. Проблема не полягала тільки в Ескобарі, в Колумбії тоді процвітали три групи guerillas, вони боролися з державою - вона було страшно корумпованою. Крім того, було два картелі наркобізнесу. І всі ці угруповання вели війну між собою. А прості люди опинилися посеред цієї перепалки. Коли Ескобар помер, хтось просто прибрав до своїх рук його бізнес".

"Знаєте, коли колумбійські "партизани" тільки з'явилися, у них були дуже добрі наміри. Але, врешті-решт, вони теж загрузли в наркотрафіку, а первинна мета була забута. Вони навіть крали людей заради викупів. Як бачите, в Колумбії був цілий комплекс проблем, а не одна людина".

Під кінець нашої недовгої бесіди ресторатор згадав про Україну. Ектор впевнений, що світлі дні українців ще попереду.

"На щастя, сьогодні багато речей змінилися. Звичайно, ще належить працювати і працювати, щоб система стала на сто відсотків прозорою. До речі, нещодавно я розмовляв зі своїм колегою про Україну. І знаєте, що я відповів йому про тутешні проблеми? У Колумбії вони були куди гіршими, ніж тут і зараз. І якщо Колумбії вдалося вибратися, то й Україні теж вдасться".