Блог | За зверненням медійних персон до глави Кремля криється не що інше, як моделювання подальших сценаріїв РФ

Інформаційний простір знову качнуло – цього разу через звернення Вікторії Боні. Якщо відкинути емоції і подивитися на факти, картина виходить досить кумедна.

У зверненні звучить підтримка чинної влади, підкреслюється, що Володимир Путін – сильний політик, наводиться маса констатацій проблем без згадки причин. Риторика повністю вкладається у вже звичну офіційну лінію. Сама по собі позиція Боні не викликає подиву: публічні люди часто підтримують владу, особливо якщо це збігається з їхніми інтересами або образом. Ба більше, у цьому випадку важливий не стільки зміст сказаного, скільки сам носій – медійна фігура з уже готовою увагою аудиторії.

Але інше питання: чому "беззубе" звернення, що не несе нічого принципово нового, так активно розганяється опозиційними медіа? Тут працює проста медіалогіка. Будь-яке висловлювання впізнаваного персонажа автоматично стає інфоприводом – не через глибину думки, а через охоплення. А якщо в цьому висловлюванні наявна підтримка влади з елементами критики окремих недоліків, це перетворюється на зручний тригер для поляризованої аудиторії: роздратування, обговорення, репости. У Росії це звернення можна обговорювати, тому що не порушено тему війни і ролі головного "геостратега" в цьому контексті.

Для опозиційної аудиторії подібні висловлювання виконують ще одну функцію – вони сприймаються як маркер середовища. Але не тільки як холодний індикатор допустимої риторики, а й як привід видати бажане за дійсне: побачити в них натяки на "прозріння", на зрушення, що нібито починається, навіть там, де його, по суті, немає. Тобто йдеться вже не стільки про зміст звернення, скільки про його символічне і багато в чому проективне значення. Фактично ми маємо справу не з самим змістом, а з реакцією на нього. Нам пропонують обговорювати заяву прихильника Путіна, нехай і в незвичайній обгортці світської левиці з "прекрасного далека". І ось тут, здається, криється причина: це безпечна мішень. Критикувати подібне висловлювання простіше, ніж розбирати системні речі, – і водночас воно викликає набагато більше емоцій. Якщо про проблеми говорив би притомний політик, це було б банально і, найімовірніше, пройшло б непоміченим.

А ось якщо десь "розкопають" персонажа поза політичним контекстом – увагу гарантовано. Спрацьовує ефект інфотейнменту: незвичайне джерело робить саме повідомлення подією. І в цьому проявляється ще один вимір того, що відбувається. Навіть без звернення до теорій змови видно, що подібні заяви – від агресивного блогера на кшталт "божевільного" Ремесло (жорстка критика персонально Путіна) до світської медійної фігури, матері одиначки Боні ("за все хороше, проти поганих бояр") – формують зручну політтехнологічну вилку. Це класичний інструмент, що дає змогу працювати одразу у двох напрямках, але в прийнятних межах: з одного боку, підтримувати й посилювати образ чинної влади через лоялістські висловлювання; з іншого – акуратно тестувати реакції аудиторії на альтернативні точки зору в потрібному фарватері, що можуть стати в пригоді в майбутньому. У цьому сенсі важливі не самі персонажі, а те, як їх використовують: по суті, це керовані медіатригери, які дають змогу політтехнологам моделювати поле сприйняття і готувати ґрунт для подальших сценаріїв.