Блог | Вразливі місця Росії, на які не звертають увагу

Нещодавно президент Литви Гітанас Науседа заявив, що в арсеналі Європейського союзу ще є невикористані засоби для тиску на Росію. Путінська Росія має чимало вразливих місць, але на це чомусь не завжди звертають увагу. Адже Путін весь час веде себе так, ніби в його діяльності немає жодних пробоїв, і він абсолютно невразливий. Це і є одне з його найуразливіших місць.

Очевидно, що президент Гітанас Науседа, в країні якого добре пам’ятають трагічні наслідки для Литви російської окупації, цілком реалістично оцінює загрозу Російської Федерації для об’єднаної Європи.

Немає жодного сумніву, що поки в Кремлі править Путін, Росія ніколи не буде дотримуватись демократичних норм. Навпаки, слабкі паростки громадянського суспільства там вже майже повністю ліквідовані, і путінський режим на цьому не збирається зупинятися.

Росія вміє знаходити і використовувати слабкі місця у своїх опонентів. Часто діючи просто безрозсудно, провокуючи цим чергові дошкульні відповіді. І мова може йти не тільки про енергетичне ембарго, чи відключення від SWIFT.

Нинішня Росія – це відстала технологічно країна, що є Ахіллесовою п’ятою Москви. РФ гостро потребує тих високотехнологічних товарів, які виробляти сама не здатна.

В першу чергу, це високотехнологічні комплектуючі для комп’ютерів, космічного обладнання та вироби електронної промисловості. А також сучасне обладнання для видобування газу і нафти.

На застарілих комп’ютерах і допотопному обладнанні Росія технологічно далеко просунутися не зможе. Водночас, відсутність спроможності провести модернізацію електронної техніки, потягне за собою унеможливлення оновлення технологічної бази матеріального виробництва.

Електронна промисловість, як і машинобудівний сектор, сьогодні є одними із факторів конкурентоспроможності держави в глобальному масштабі, інструмент забезпечення розвитку її економіки та двигун економічного зростання для інших галузей промисловості. Проте тут у Кремля великі проблеми.

Тому якщо Сполучені Штати і Європа перестануть торгувати з Росією товарами електронного та механічного хай-теку, то це завдасть по Москві значно більшого удару, ніж навіть відключення від SWIFT. Економіка Російської Федерації і без торгівельного ембарго не є конкурентоспроможною, а після такого ймовірного нововведення американців і європейців, ні про яку конкурентоздатність Росії на світовому ринку мови йти взагалі не може.

Звісно, що не всі країни Європейського союзу дотримуються такої принципової позиції щодо РФ, як Литва, але в разі чергового загострення відносин з Росією, Європа могла б наважитися на радикальні кроки впливу на Москву.

Хоча, очевидно, що такі держави, як Франція, Німеччина чи Угорщина, а ще, можливо, і Італія та Австрія спробують утримувати Євросоюз від занадто різких кроків щодо Росії, в котрий раз наголошуючи на тому, що ЄС мусить дати шанс Кремлю порозумітися з ним.

Для обмеження російської геополітичної сваволі європейці мали б вдатися до наступних кроків: накласти арешти на фінансові активи і нерухоме майно в країнах Заходу найближчого кола Путіна, російських олігархів та представників вищої російської номенклатури; різко збільшити санкції не лише проти Росії та путінського оточення, а й членів їхніх сімей.

Одним із дієвих методів такого тиску могло б стати призупинення для російської вищої і середньої ланки чиновників з путінської бюрократичної обойми та членів їхніх родин можливості отримувати візи для виїзду до країн Європейського Союзу. А також заборона діяльності на території Євросоюзу російських банків та будь-яких інших фінансових установ.

Російська Федерація має низький індекс стабільності. Санкції щодо РФ наносять непоправну шкоду не тільки російській економіці. Вони, перенапружуючи Росію економічно, обмежують можливість уряду модернізувати російську армію. Це означатиме, що Путін не зможе кинути достатньо ресурсів на чергові військові дії в Україні, Сирії чи ще деінде. А також втратить фінансову здатність оплачувати свої подальші авантюри з участю армії і провокувати нові геополітичні конфлікти.

Наразі санкції несуть ще одне дуже важливе смислове навантаження, вони мають очистити Росію від ілюзій, що у неї є шанс стати наддержавою. Відсутність в російських еліт початкових геополітичних знань стало причиною того, що в Кремлі вирішили, що вся світова політика крутиться навколо Москви, і що вона є столицею світу.

Від самого початку було очевидно, що Москва відступить тільки під наростаючим міжнародним тиском, вагу якого вона витримати буде не здатна. Якщо Путін не відмовиться від своїх намірів стосовно України, то потрібно без зволікань запроваджувати наступні санкції, які перекриють Росії можливість вести далі зовнішню торгівлю.

Також потрібно бути готовими до того, що Кремль може піти на конфіскацію іноземних активів в Російській Федерації, тому Європа вже зараз мала б підготуватися до замороження російських фінансових вкладів у західних банках і російської нерухомості за кордоном.

При цьому санкції не мусять залишати путінському режиму жодної шпаринки щоб вислизнути. Дозволяючи водночас економікам західних держав мінімізувати втрати від розриву фінансових та господарчих зв’язків із Росією.

Путінський режим сьогодні тримається на “перевагобесії” росіян над усіма іншими. Багато жителів Російської Федерації задля цього навіть згодні на падіння рівня життя і економічні негаразди.

Для них важливішим є сумнівне почуття переваги над іншими, бо їм обов’язково потрібно пишатися “величчю” Росії. Тільки ці імперські амбіції здатні задовольнити, в масовій психології пересічних жителів РФ, цю невгамовну спрагу пишатися своєю “обранністю”.

Путін вважає, що грошами від продажу нафти і газу до Європи він може закрити будь-які проблеми і небезпеки. Та це може бути тільки до певного часу.

Коли грошей не стане, почнеться неминуча дезінтеграція сучасних російських регіонів. Коли Москва зіткнеться з небажанням Чечні, Татарстану, Башкортостану, Інгушетії, Бурятії, Якутії, Сибіру і Далекого Сходу далі перебувати у складі Російської Федерації.

Бо занадто різні ці народи і народності, щоб мати щось спільне між собою, що б могло їх об’єднувати під керівництвом Кремля.

Розпад Росії на окремі національні територіальні утворення є неминучим. Питання лише у тому, коли і як це може статися.