Україна може розвалити РФ, але війна не закінчиться 2025-го. Інтерв'ю з антиросійським активістом Обуховим

Україна може розвалити РФ, але війна не закінчиться 2025-го. Інтерв'ю з антиросійським активістом Обуховим

За останні тижні кремлівський режим зазнав низки втрат – іміджевих, репутаційних, геополітичних. Саміт БРІКС не приніс посилення країні-агресору Росії, попри сильний проросійський вплив Молдова обрала шлях до Європи, а не майбутнє в ролі сателіту Росії. Незважаючи на проросійську керівну верхівку в Грузії, ця країна ніколи не опиниться у фарватері РФ, оскільки цього не бажає більшість громадян. Чи це означає, що пострадянська "імперія" Володимира Путіна почала руйнуватися?

Поки що це надто оптимістичні оцінки. Режим у Москві все ще може спиратися на союзників, зокрема й на Білорусь, де чергові президентські вибори напевно знову виграє диктатор Олександр Лукашенко. Проте є ефективний механізм прискорення розвалу РФ, першу скрипку в якому має зіграти Україна.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив антиросійський активіст, голова фонду "Стоп Російський Терор" (США) Герман Обухов.

– Ми стали свідками, що на саміті БРІКС геополітичного посилення Росії не відбулося. Той самий індійський прем'єр Моді заявив про те, що ця організація не повинна перетворюватися на антизахідну тощо. Ключові члени БРІКС не підтримали війну Путіна проти України. Також знаковими стали вибори у Молдові. Незважаючи на колосальні ресурси, які були використані для втручання у вибори, на всю пропаганду, лідирує проєвропейська президентка Мая Санду, а більшість громадян Молдови обирають європейський шлях розвитку. На вашу думку, чи свідчить це про те, що Путін зазнає репутаційних втрат і його пострадянська "імперія" починає руйнуватися?

– Щодо того, що його "імперія" починає руйнуватися, це надто оптимістичні оцінки. Такий результат саміту БРІКС був значною мірою передбачуваним, якщо розуміти позицію країн, які брали участь у ньому. Справді, мрії Путіна на саміті випарувалися. Зокрема, мрія про те, щоби замінити долар іншою валютою. Можливо, тому самому Китаю було б приємно і вигідно, щоб це сталося, але люди в Пекіні розуміють, що цього в найближчому майбутньому не може бути.

Тож мріяти можна, але реалії далекі від мрій.

– І все-таки ви вважаєте, що про репутаційний провал Путіна не можна говорити?

– Ні, загалом це можна назвати провалом, у тому числі репутаційним, але до якихось кардинальних змін це не призведе, бо нічого не змінилося. Як йшло до того, до чого йде – до розвалу Росії, – так і продовжує йти.

Але скажу більше. Щодо закінчення війни у 2025 році – у Києві про це говорять великі оптимісти. Думаю, найімовірніше, 2025 року війна не завершиться – вона завершиться 2026 року. Чому? Є низка причин.

Насамперед не можна недооцінювати той факт, що Росія консолідувала всі сили на війну. І навіть підтримка таких невеликих країн, як КНДР чи Ірану, теж відіграє свою роль. Китайські зусилля перетворитися на наддержаву поки що теж залишаються у сфері мрій. Але насправді Китай зацікавлений у тому, щоб його товари продавалися насамперед у США та в Західній Європі, оскільки Африка та Росія – бідні країни. У цьому Індія – свого роду конкурент Китаю. Отже, картина виглядає досить прозаїчно і очевидно.

Таким чином, при тому, що саміт БРІКС зібрав країни різного калібру, протиріччя між Індією та Китаєм нікуди не поділися, тому тій самій Індії небажано посилення БРІКС. Моді знає про те, що в США та Британії індійські менеджери обіймають дуже високі посади в цілій низці корпорацій. І ці індуси не хочуть, щоб Китай виграв у конкурентній боротьбі з Індією.

Герман Обухов. Джерело: Радіо Свобода

– Наприкінці січня в Білорусі відбудуться президентські вибори, а найближчими вихідними – парламентські вибори в Грузії. Чи припускаєте ви, що і тут Кремль може зазнати поразки, як це сталося в Молдові? Зокрема, чи може Лукашенко програти на виборах?

– Це надто оптимістичний сценарій – щоб у Білорусі щось змінилося. Найімовірніше, тут нічого не станеться.

Щодо того, що сталося в Молдові, то ця країна відіграє не дуже велику роль у Європі. Але особисто я не сумнівався, що Санду виграє, бо об'єктивно більшість молдаван хоче бути в Євросоюзі, а не з Росією. Переконаний, якщо зробити об'єктивне, чесне опитування, виявиться, що 60% і більше молдаван хочуть бути в ЄС.

У Грузії є верхівка, яка хотіла б дружити з Росією, але ця верхівка дуже нечисленна. При цьому очевидно, що більшість грузинів на дух не переносять Росію. Не знаю, хто захоче дружити з країною, яка відтяла у них шматок території – Абхазію та Південну Осетію. Це очевидно. Так само, як і у випадку з Україною. Тому я переконаний, що і в Грузії не буде ніякого розвороту у бік Росії, як би верхівка, яка має гроші, не підкуповувала виборців. По-перше, купити всіх грузинів неможливо – не вистачить жодних грошей. По-друге, багато хто не захоче продавати свою думку.

– Ви виступаєте за розвал РФ. На що ви сьогодні робите головну ставку? Що саме має статися, щоб це відбулося якнайшвидше?

– Я побажав би керівництву України, щоб воно трохи прислухалося до людей, які мають певний досвід, і робило б правильні кроки.

– Тобто ви вважаєте, що саме Україна може і має зіграти першу скрипку у справі розвалу РФ? Що для цього потрібно?

– Так, Україна за допомогою західного альянсу. Є речі, які досі не афішуються, про які не говорять вголос, але для мене це абсолютно очевидні речі.

Насамперед необхідно розповісти світові про те, хто такий Путін. Він крім того, що воєнний злочинець, ще й конкретний бандит, який був пов'язаний з кримінальним Петербургом. Про це точно знають усі західні розвідки, ЦРУ, MI6 та низка західних політиків, але про це чомусь ніхто не говорить.

Друге – в Україні наполегливо хочуть, щоб увесь світ говорив тільки про рашизм, а не про неонацизм у Росії. Але це все репутаційні моменти. Уявіть, що лідеру Китаю на стіл кладуть газету, де на першій шпальті написано, що Путін пов'язаний з бандитами і що Росія – неофашистська держава. Не можу уявити, що мільйони китайців про це дізнаються, а керівництво країни це проігнорує. Звичайно ж, ці репутаційні моменти відіграватимуть свою роль.

На жаль, західні політики не поширюють цієї інформації і мало на цю тему говорять. Це має робити Київ. Саме над цим треба працювати керівництву України.