Тієї Росії, яку я покинув, вже немає

На думку експертів Російська Федерація змінилася за час президентства Володимира Путіна

Мене часто запитують: чи не сумую я за Росією? Оскільки знають, що я не був в Росії вже більше семи років.

Тим, хто живе в Росії в це важко повірити, але для мене це питання з того ж розряду що і питання: чи не сумую я за батьком? Якщо при цьому знатиму, що мій батько помер в 2006 році...

По-перше, це відчуття не повністю описується словом "сумувати". А по-друге, навіть якщо використовувати це слово, то так, сумую, і що?

Що це змінить? Тої країни, яку я покинув, вже немає, як і мого батька, а в ту, що сьогодні – я не хочу.

Відео дня

Мало того, що буду в ній чужий, але я не зможу в ній прожити ні дня: мене якщо не заарештують за старі діяння, я миттю натворю нові. Причому, швидше за все, навіть не зрозумівши, що я їх накоїв...

Ну, це, приблизно, як пропонувати людині, котра виїхала з Росії навесні 1914 року повернутися в Росію навесні 1921...

Та Росія, за якою я сумую, залишилася лише в моєму серці. Але ті люди, що продовжують в ній жити, всього цього не помічають. Для них все як і раніше, нічого особливо не змінилося.

Це як кожен день дивитися на себе в дзеркало і не бачити як ти старієш... А потім, через багато років прийти на зустріч з однокласниками і все зрозуміти... І більше ніколи не хотіти побачитися знову.

Чужие люди, чужие судьбы, чужие лица...

Ну может, если я и сгущаю краски, то совсем чуть-чуть...

По несчастью или к счастью,

Истина проста:

Никогда не возвращайся

В прежние места.

Даже если пепелище

Выглядит вполне,

Не найти того, что ищешь,

Ни тебе, ни мне.

Путешествие в обратно

Я бы запретил

И прошу тебя, как брата,

Душу не мути.

А не то рвану по следу

Кто меня вернёт?

И на валенках уеду

В сорок пятый год.

В сорок пятом угадаю

Там, где — боже мой,

Будет мама молодая

И отец живой.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.