Блог | Шість помилок Путіна, що призведуть до розпаду Росії

Що довше Володимир Путін залишається при владі, то більш ймовірним стає заслужений крах його режиму та ганебний розпад країни. Силовий діяч РФ завів націю в глухий кут, з якого, можливо, не буде виходу, публікує Gazeta.ua переклад статті Олександра Мотиля для The Hill.

За іронією долі, Путін і його товариші наполягають, що крах Росія – мета Заходу. Це не так, звичайно. США, ЄС та їхні союзники-однодумці в решті світу відчайдушно бояться можливого зникнення російської держави. Не дивно, що їх хвилює найгірший сценарій: "вільні ядерні боєприпаси", громадянська війна, величезна нестабільність і хвилі біженців, які можуть кумулятивно "перекинутися" на сусідні з Росією держави. Оскільки Росія така величезна, це означає практично всі країни Євразії.

Цей сценарій, мабуть, набагато менш вірогідний, ніж хаотичний, хоча здебільшого мирний демонтаж політичних та економічних інститутів Росії в її численних регіональних одиницях і підрозділах із громадянською війною, обмеженою столицею Москвою. Але можна легко зрозуміти, чому західні політики воліють хвилюватися про найгірший випадок, яким би малоймовірним він не був.

Насправді, саме Путін довів Росію до краху. Всупереч образу нібито мудрого диктатора, який він пропагує вдома та за кордоном, насправді він серійний невдаха, який припустився безлічі помилок, штовхаючи Росію до слизького шляху.

Його першою помилкою було те, що він мав нахабство думати, що другосортний кадровий офіцер КДБ може керувати такою складною країною, як Росія. Як і його протеже Євген Пригожин, Путін мав би шукати щастя в нестабільних африканських державах.

Його друга помилка полягала в тому, що він вірив, що захмарний ріст цін на енергоносії в 1999-2000 роках, саме в той час, коли він обійняв посаду, дозволить йому встановити стабільну диктатуру і знову зробити Росію великою. Він мав знати, що легкі гроші йдуть так само легко, як і приходять, і не можуть замінити досвіду.

Його третя помилка в тому, що побудував авторитарну систему, основою якої став він сам, як і об'єктом поклоніння. Такі високоцентралізовані системи, які справедливо можна назвати фашистськими, працюють до тих пір, поки їхні верховні лідери не допускають серйозних помилок і здатні підтримувати імідж енергійності та мудрості. Такі системи також найбільш схильні до стратегічних помилок, бо їхні самозаглиблені лідери страждають від зарозумілості, а підлеглі говорять те, що ті хочуть почути. Тим самим вони позбавляють їх точної інформації. Путін мав знати, що він постаріє, стане роздутий і в'ялий, і що рано чи пізно його удача закінчиться.

Четвертою його помилкою було фатальне неправильне розуміння суті та реальності української ідентичності. Переконуючи, що Україна – штучна країна, а українців не існує, Путін уявляв, що відновити російський контроль над "малоросійським" сусідом буде легко. Путін мав знати, чи його шпигуни мали йому сказати, що Україна та українці – справжні.

Його п'ятою помилкою було вторгнення до України в 2014 році та продовження повномасштабної війни проти всієї країни в 2022 році. Характерно, що він недооцінив українців обидва рази, вважаючи, що вони не чинитимуть опору. Війна 2014-2015 років мала навчити його, що українці воюватимуть у 2022 році. Натомість Путін безглуздо розв'язав війну, і ніхто не зміг сказати йому, що її неможливо виграти.

Шоста помилка Путіна полягає в тому, що він продовжує війну, незважаючи на величезні витрати, які вона завдала його власній країні. Українські втрати для нього та його колег-військових злочинців, звичайно, не мають значення. Війна активізувала українців, європейців, США та НАТО. Це спустошило російську економіку. Вбита величезна кількість росіян. Це перетворило Росію на Північну Корею. І, що найважливіше з точки зору Путіна, це налаштувало більшість політичних і економічних еліт проти нього.

Справа Пригожина показала слабкість і вразливість Путіна. Армія та таємна поліція нічого не зробили, щоб зупинити спробу путчу, залишивши його збентеженим і безмовним майже на тиждень. Російські опозиційні аналітики пророкують йому швидкий кінець, можливо фізичний, неодмінно політичний. Перетворивши Росію на дедалі біднішу та немодернізовану країну-ізгоя, Путін заслуговує не більше, ніж на осуд еліт, які впізнають корабель, що тоне, коли бачать його.

Коли Путін піде, політична система, стрижнем якої він є, впаде серед жорстокої боротьби за владу. А коли система впаде і запанує хаос, стимул для чеченців, башкирів, дагестанців, татар, якутів і багатьох інших рятувати свою шкуру шляхом відокремлення виявиться величезним. Їм не потрібно йти одночасно. Достатньо, щоб один з них запустив м'яч, як це зробила радянська Литва в 1989 році.

І оскільки системно недієздатна РФ все більше нагадує системно недієздатний СРСР 1991 року, розпад Росії стає неминучим завдяки Путіну.