Кремль програв Україну. Путін відкусив на прощання Крим, але росіян це не радує. Інтерв'ю з Дмитром Орєшкіним

Президент Росії Володимир Путін програв Україну через свої викривлені амбіції про єдність. Зараз, коли РФ поринула в нову кризу через пандемію коронавірусу і низьку ціну на нафту, у нього немає ресурсів стримувати Київ. Але це не означає, що протистояння завершене.

Що буде з Донбасом, чому Путін зазнав чергової поразки не тільки з Україною – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів відомий політичний аналітик Дмитро Орєшкін.

У першій частині інтерв'ю читайте про жахливу помилку лідера Кремля, яка коштувала йому особистого приниження.

– Виходить, Путін і Росія перестають бути глобальними гравцями, чого так прагнули ще з часів Другої світової?

– Путін перестає бути глобальним гравцем за всіма параметрами. Ще Обама говорив, що Росія – гравець регіональний, загалом так воно і є. Визнають у Кремлі це офіційно чи ні, де-факто їхня риторика вже змінилася. Раніше Радянський Союз поводився як носій прогресивного ладу. Він боровся за зміцнення справедливого соціалістичного суспільства по всьому світу. Але насправді утворилася експансія, зокрема і озброєна. Це підтримка підривних сил, продаж зброї прогресивним повстанцям. Зараз у Путіна стратегія суто оборонна. Так, він намагається вчепитися зубами в Венесуелу, бо там нафта. І то він її програв, бо йому доводиться підтримувати на плаву Мадуро замість того, щоб щось від нього отримувати.

Вся путінська логіка зводиться до скривдженого обурення. Ось "ви забрали у нас Україну". В Кремлі справді думали, що прийшли західні люди і забрали у них Україну. Тепер хтось у них забирає Білорусь. Бацька (Олександр Лукашенко, президент Білорусі. – Ред.) виявляється, зрадник. Хоча все це нормальний природний процес розпаду простору, який ще товариш Сталін склеїв.

Словом, навіть путінські люди розуміють – щось не так. Звісно, вони ніколи цього не скажуть. Але їхня лексика, логіка, ідеологія непомітно для них перебудувалася із переможної експансіоністської, як у радянські часи, на ображено-оборонну. Мовляв, приходять якісь нехороші люди і відкушують шматками ту територію, яку вони вважають своєю. Хоч-не-хоч доводиться визнати, що навіть в їхній системі цінностей Путін Україну програв. Він відкусив на прощання Крим. Хтось у захваті від цього, але зараз це вже не радує російське населення.

В цей Крим треба вкладати приблизно 150 мільярдів рублів щороку. А цих рублів немає. А може, краще їх вкладати у Псковську область – думають люди, що живуть там. Щоправда, до конкретних формулювань вони ще не дійшли. Але те, що "Крим наш" перестав тішити населення, можна сказати точно.

– Сплески популярності Путіна серед російського населення відбуваються саме через військові кампанії?

– Так, у нього їх було три і всі вони були пов'язані з війною – Чеченська, Грузинська і війна з Україною. А зараз у термінології глобальної війни Путін програє. Програє Лукашенку, який був слов'янським витязем, носієм соціалістичних ідей, єдиним вірним колегою, союзником. А тепер його відверто називають майже параноїком і зрадником. Це означає, що програли.

Зараз програють ситуацію в Молдові. Програшна ситуація в "ЛНР-ДНР". Взяти їх до себе Путін не може, у нього ресурсів немає і стратегії теж. Так, він хотів би їх увіпхнути назад до складу України, але на своїх умовах. На це в Україні не підуть, і правильно зроблять.

Путінська Росія перебуває на шляху донизу, щороку на одну сходинку нижче. І в економіці все гірше, і з точки зору нафтової стратегії з цими трубопровідними імперіями, яких набудували, а заповнити нема чим. І з цим "Північним потоком" ситуація кепська. І "Газпром" вже отримав десятимільярдний пролом у платіжному балансі своїх витрат більше, ніж доходу.

Сєчін (Ігор Сєчін, директор "Роснефти". – Ред.), який головний у нафтових справах, приходить і просить допомоги у держави. Це ж до чого треба було дожитись! Загалом – біда.

Так що і для Заходу Путін дійсно перестав бути цікавим. Став тим, хто зморщеним кулачком загрожує, а його ніхто вже не боїться.

– На цьому тлі Росія відпустить Україну?

– Це проблема не намірів, а ресурсів. А ресурсів немає. Ось що Росія може зробити з Придністров'ям? Путін теж програв цей регіон, бо раніше у нього була якщо не дружня Україна, то нейтральна, з якою можна було б мати ділові відносини, давати хабарі, якось домовлятися з Януковичем до історії з Майданом і Кримом. Можна було б ганяти поїзди з військовим складом у Придністров'я через Україну. Принаймні, там не заважали б цьому. А тепер заважатиме. Придністров'я Росія втрачає.

Те ж саме з часом буде з "ЛНР-ДНР". Поки Путін не може їх віддати, бо це поразка і "втрата обличчя". Нічого позитивного він зробити теж не може. Так, як і в Придністров'ї, на окупованому Донбасі дають людям російське громадянство, вони радіють, їдуть або в Україну, або в Росію.

Причому у виграші опиняються ті, хто виїхав в Україну, тому що там є перспектива. А Росія, як я вже казав, іде "під гірку". Але, з точки зору середнього "днрівця", то, звісно, в Росії набагато краще, ніж у "ДНР-ЛНР". Тому люди отримують паспорти, і у них відчуття, що це на краще. Це вони вже потім разом із Росією страждатимуть від того, що Росія зараз переживає. Це безробіття, падіння, закінчення нафтових грошей.

Ці хлопці через п'ять років раптом зрозуміють, що їхні друзі та знайомі, які виїхали до Одеси, Харкова чи Дніпро, влаштувалися краще. У них є робота, вони машину собі купили. І всі ці крики про те, що "Україна – це Європа", глузування про "кастрюлеголових" і так далі, будуть так само забуті, як свого часу забули волання щодо пшеків (поляки. – Ред.), про яких років 20 говорили, що ось вони пішли в Європейський Союз і тепер митимуть туалети в Лондоні. Тепер так кажуть про українців. Але через 20 років люди з того ж самого "ДНР" їздитимуть до Києва мити туалети, а ми їх обзиватимемо цими самими зрадниками.

Європейські системи націлені на те, щоб економіка розвивалася, щоб у людей були якісь права і вони могли себе реалізувати. А путінська модель розрахована на зміцнення держави, а люди тільки ресурс для цього.

– Стратегічного майбутнього у Путіна немає?

– Ні, відповідно я не бачу його у "ДНР-ЛНР". Точніше, бачу приблизно таким самим, як у Придністров'ї. Це буде третьосортна територія без будь-яких міжнародних прав, без економіки, звідки народ розбігається, бо там нема чого чекати. Мертва зона.

Але ніякий український політик ніколи не скаже, що треба плюнути на цю саму територію і займатися своїми справами. Українські політики досить розумні, не воювати ж їм з Росією. Це був би для неї дуже великий подарунок, бо єдина сфера, де Путіну є що сказати Києву – це військова.

Провокувати військовий конфлікт – це прямо контрпродуктивно. Набагато грамотніша ситуація – створити телебачення, розповідати російською мовою "днрівцям" і "лнрівцям" про те, як іде життя в Україні. Нехай слухають, дивляться. Через п'ять років збагнуть. Території, можливо, і залишаться під половинчастим контролем Росії, але люди будуть ближчими до України.

Власне кажучи, путінська Росія – це таке дуже велике Придністров'я, у якого немає ніякого майбутнього, другосортна країна на узбіччі світових процесів. Нас обганяє Корея, Канада, Австралія. Про що мова? А Путін все ще пальці гне і вдає із себе глобального лідера. Та з ним ніхто за стіл поруч не сяде зараз.

– Тобто найближчими роками Путін Україні не дасть спокою, але нападати теж не збирається. Зате провокуватиме млявий конфлікт на Донбасі?

– Ні, він не нападатиме, у нього немає на це ресурсів. Лякати, провокувати – із задоволенням. Це якраз те, що коштує недорого. Підтримувати якусь напруженість, звісно, буде. Будуть спецслужбисти якісь, можливо, навіть диверсійні групи закидатимуть. Я вже не кажу про ідеологічне пресування частини населення. Все це триватиме. Куди ж подітися? Але прямої військової фази Путін собі дозволити не може і ніхто на його місці цього робити не буде.

Якщо Путін спробує щось таке зробити, Україні буде надано летальну зброю, туди приїдуть добровольці. Та й сама вже Україна може постояти за себе. Воюватиме серйозно, мало не здасться. Але українці – братній народ, там живуть наші друзі, родичі тощо. Воювати з ними, як не крути – братовбивча війна. Як би у нас українців не демонізували по телевізору, все ж таки росіяни не зовсім ідіоти. Відповідно, війна – це буде самогубство для Путіна. І він це, здається, розуміє.

Так що можна чекати будь-якого свинства з боку Кремля, але не військової історії. Інша річ, що в Україні є люди, яким вигідно, і які, можливо, справді щиро вірять, що війна має бути – це те, що називається посттравматичний синдром. Люди, які воювали, дуже важко відходять від воєнного сприйняття дійсності. Є ті, хто хоче воювати силою, повернути назад Крим і "ДНР-ЛНР". Але Україна – нормальна країна, і люди нормальні там, покричать і заспокояться. Війни не буде.

Треба виходити з того, що у Путіна немає ресурсів навіть для того, щоб економічно задушити Україну. Нафта подешевшала, і вся ця кранова стратегія – "будете погано поводитися – ми вам вентиль газовий перекриємо" – закінчилася. В України буде скраплений газ зі США або норвезький. Скоро все буде навпаки – "Газпром" приходитиме до українців і казатиме: "Купіть, будь ласка, у нас газу трошки". Це і смішно, і сумно. Взагалі, це все було досить передбачуване, але, мабуть, не для всіх.