Необмежена мобілізація, підвищення податків, падіння рубля: що чекає на Росію після виборів Путіна. Інтерв'ю з Курносовою

Після так званих виборів у Росії може суттєво активізуватися мобілізація. Причому фактично вона може бути необмеженою, адже у тематичному указі Путіна, датованому вереснем 2022 року, жодних обмежень немає. Крім того, 1 квітня у Росії стартує традиційний весняний призов строковиків, під час якого також можуть призвати більше ніж зазвичай.

На сьогодні практично єдине обмеження для поповнення російської окупаційної армії – це обмундирування та озброєння солдатів. Якщо ж говорити про глобальні цілі Путіна, то це новий поділ світу на сфери впливу. Диктатор переконаний, що Україна вже перебуває у цій сфері, але його апетити йдуть набагато далі. І найкраще, що може зробити Захід, – це усунути Путіна щонайменше політично. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка Ольга Курносова.

– На вашу думку, на які кроки всередині країни та за її межами може піти Путін після перемоги на своїх так званих виборах, коли вже можна не турбуватися про рейтинги?

– Взагалі він і раніше на них не сильно озирався. Ми чудово розуміємо, що електоральна процедура, яка закінчилася 17 березня, виборами ніяк не може називатися. Та кількість порушень, повна відсутність незалежних кандидатів, незалежних спостерігачів, усіх тих атрибутів, які в нормальній демократичній країні повинні бути присутніми на тій процедурі, яка називається виборами, перетворює це на абсолютну імітацію.

У Радянському Союзі також формально існували вибори, але це була абсолютно імітаційна процедура. І в сучасній Росії це також абсолютно імітаційна процедура. На мій погляд, якщо якісь обмеження у когось і були, то це скоріше адміністрація президента, але не сам Путін.

Однак дещо може ще більше погіршитися, хоча, здавалося б, куди вже гірше. Наприклад, набагато активніше може йти мобілізація. Я нагадую, що той старий вересневий (2022 року) указ Путіна про так звану часткову мобілізацію не було скасовано. Тому і сьогодні під цю мобілізацію можуть підпадати всі ті, кого влада вважає за необхідне туди включити.

Тому збільшення кількості мобілізованих може бути однією з речей, які відбуватимуться найближчим часом. Нагадаю також, що 1 квітня в Росії традиційно розпочинається весняний призов строковиків до збройних сил. Відповідно, там теж можуть бути цифри більші, ніж це було попереднього разу.

Відповідно збільшення живої, або навіть "м'ясної" сили для війни з Україною – це один із можливих наслідків цього електорального заходу.

Ще одна історія, про яку також багато говорять, – це збільшення податків. Грошей на війну не вистачає, з кого брати гроші? Звісно ж, із платників податків. Тому це неприємна річ, яка може чекати на росіян.

Ще один неприємний момент, який може бути, – падіння рубля. Багато хто вважає, що рубль штучно підтримувався до так званих виборів.

– Ви сказали про мобілізацію. Як я розумію, сьогодні не йдеться про загальну мобілізацію у Росії? Путіну достатньо ресурсу, який планується набрати під час так званої часткової мобілізації, щоби вести війну проти України?

– Насправді цей указ Путіна про часткову мобілізацію – брехливий, як і все, що робить сьогоднішня російська влада і насамперед сам Путін. Так, це називається частковою мобілізацією, але насправді там немає жодних обмежень. Там просто немає слів "загальна мобілізація". Ця мобілізація обмежується лише тими плановими показниками, які вони собі ставлять.

Отже, допоки цей указ діятиме, скільки вони захочуть призивати і скільки у них буде можливостей щодо зброї, обмундирування, стільки вони й призвуть. 100 тисяч, 200 тисяч, 300 тисяч...

Що стосується того, щоби призивати мільйони, то у них просто нема чим нагодувати ці мільйони, у що одягнути і що дати їм у руки. І тому вони ці мільйони не призивають.

– За оцінками Інституту вивчення війни, російська окупаційна армія може готувати нову наступальну операцію на літо поточного року. Чи припускаєте ви такий сценарій, зокрема, враховуючи плановий призов та мобілізацію, про які ви сказали?

– Це залежатиме, з одного боку, від тієї кількості зброї, яка в них на той час накопичиться, і тієї зброї, яку на той час поставлять в Україну, з іншого боку. Тому що стагнація на фронтах передусім пов'язана з показниками зброї.

Зрозуміло, що багато у чому промисловість Росії вже переведена на військові рейки, вони досить багато випускають, але ми не знаємо точних цифр і не розуміємо до кінця, що ще вони можуть робити. Оскільки постачання з-за кордону у них також обмежені, не всі країни постачають те, чого вони хотіли б. Наразі намагаються максимально перекрити постачання товарів подвійного призначення. Ми бачимо, що багато країн вже бояться постачати до Росії товари подвійного призначення і припиняють такі поставки.

Тому зараз важко оцінити, скільки зброї вони зможуть випускати. А від цього залежить навіть більше, ніж від кількості військовослужбовців, яких вони поставлять під рушницю.

– Але щодо волі Путіна на подібні дії, то, звісно ж, вона є?

– Не забуваймо, що Путін, як і раніше, сподівається на американські вибори. Він сподівається, що йому вдасться повернутися до часів Ялтинської угоди, поділу світу на зони впливу. Головне, на що він весь час тисне, – це те, що Україна перебуває в зоні російського впливу – і, відповідно, всі мають дозволити йому робити там усе. Він вважає, що може ставити в Україні уряд, який хоче, та повністю контролювати ці території.

Тобто він просто живе часами середини ХХ століття, коли країни антигітлерівської коаліції, хоч як це парадоксально не було, домовилися про повоєнний поділ світу. Йому здається, що він правонаступник Сталіна і має право на все те, на що мав право Сталін.

Мені здається, таке його бачення світу не зміниться. Єдиний спосіб забезпечити безпеку – це позбавити світ від Путіна. Принаймні у політичному сенсі.

– Видання Bild оприлюднило один із можливих сценаріїв дій Путіна щодо країн НАТО. Зокрема, там припускають, що він може ввести війська до країн Балтії з Білорусі, вимагаючи від Альянсу визнати новий статус-кво, щоб уникнути ядерної війни. Це може починатися з посилення ворожнечі між громадянами цих країн та російськомовною меншістю, що вже відбувається. Далі у Білорусі, поблизу кордонів із Польщею та Литвою, можуть бути проведені навчання. Далі буде зроблено спробу захопити Сувалкський коридор або безпосередньо напасти на одну з країн Балтії. Чи припускаєте ви такий варіант?

– Цілком припускаю. Але мені здається, що ця підготовка у вигляді гібридної війни буде більш тривалою та глибшою. Крім наступу з Білорусі, я звернула б увагу на те, що є схід Естонії, в якому живе досить багато російськомовного населення.

З економічної точки зору це досить депресивні регіони, які безпосередньо межують з Росією. І якась конструкція на кшталт Донбасу – мовляв, там утискають російськомовне населення – цілком може розвиватися.

– А Захід просто спостерігатиме, як це відбуватиметься? Чи бачите ви ознаки того, що такий сценарій намагаються не допустити?

– Єдиний спосіб не допустити такий сценарій – це ухвалити політичне рішення про те, що Путін є найбільшою загрозою для світової безпеки. Таке рішення має бути насамперед у Вашингтоні, хоча, як на мене, Європа починає це усвідомлювати. Не тільки у Лондоні, але, як бачимо, й у Парижі. Подивіться, який великий шлях пройшов Еммануель Макрон від тієї людини, яка телефонувала Путіну на початку повномасштабного вторгнення, до президента, який говорить про можливість введення французьких військ на територію України для захисту.

Я вже не кажу про прийняття Швеції до НАТО. Є розуміння, що Європі потрібні власні збройні сили, розуміння, що необхідно розвивати європейський військово-промисловий комплекс. Тому є надії на те, що Європа рухається у напрямі зміцнення власної безпеки. Головне, щоб вони рухалися досить швидко й розуміли, наскільки важливо максимально дати бій Путіну на території України, зміцнюючи її зброєю.