Орєшкін: Путін програє Заходу, він став нікому не цікавим ізгоєм. Інтерв'ю

Російський президент Володимир Путін програє Заходу в усіх розуміннях, але через образу за себе і свою країну намагається грати мускулами та показувати силу. Робить він це традиційно щодо України, створюючи торговий майданчик для діалогу з іншим цивілізованим світом.

Що в нього вийде цього разу і чи наважиться він знову вторгнутися на територію України, щоб підняти ставки, – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів відомий російський політолог Дмитро Орєшкін.

– Вкотре погіршилися відносини між Росією та Заходом, дійшло навіть до дипломатичних демаршів і взаємного висилання дипломатів. Що далі?

– Ініціатором нинішнього загострення відносин між Росією та Заходом став, звичайно, Путін. Для нього це єдиний варіант спілкування з Заходом більш-менш на рівних, як він вважає. Хоча не дорівнює Заходу як економічний суб'єкт, соціокультурний, і взагалі, як образ і модель життя.

У цивілізаційному сенсі Захід пропонує більш привабливу модель, до чого поступово йдуть багато країн. А Путін програє, і це йому не подобається. Він вважає, що це принижує і його, і його країну, тому намагається якимось чином дати всім відповідь.

Зробити це він може тільки в одному сенсі, якщо змусить говорити з собою за допомогою стилістики держав другого рівня. Тобто створити критичну ситуацію, а за вихід із неї зажадати виконання якихось умов: поступок із боку партнерів. Саме цим пояснюється загострення на Донбасі і навколо України. Він не може відпустити її, бо вважає, що вона має перебувати в зоні його відповідальності й підкорятися йому.

– Але Україна йде...

– Все відбувається не так, як би Путіну хотілося. Україна пішла, і мабуть, ніколи не повернеться. З точки зору російського лідера, це означає, що треба їй створити додаткові труднощі, аби іншим не кортіло. Це передбачувано і неминуче. У Путіна держава не першого сорту. Він прекрасно розуміє, що у прямому зіткненні з Заходом – програє. Тому ніби бореться з ним за своє існування.

Водночас він не оптимізує модель своєї країни, не покращує економіку, не підвищує рівень освіти, охорони здоров'я, демографічну політику... Ні, він залякує Захід, щоб із ним нарешті почали говорити.

У певному сенсі він домігся своєї мети і говорити з Путіним почали, але мовою санкцій. Що ж тепер робити бідному Володимиру Володимировичу? Він назганяв військ, але почати справжню війну з Україною не збирався. Є, звичайно, люди, у яких дах з'їхав до пупка, і вони думають, що можна когось перемогти в сучасному світі за допомогою війни... Але Володимир Путін, здається, до числа таких людей не належить, почуття самозбереження в нього розвинене сильно.

Отож діалог-то він загострив, із ним заговорили, але відповісти на цю мову санкцій Путін не може. Що він зробить? Не пустить американський сенаторів відпочивати на Колиму чи не дозволить їм купувати нерухомість десь у Росії? Симетричних можливостей у нього немає!

– Що ж він може ще зробити – влаштувати чергову капость?

– Може спробувати втрутитися в інформаційні системи, створити кризу легітимності під час виборів... Але отримає тільки ще одні санкції.

Раніше Захід ніби намагався вдавати, що він усього цього не помічає. Але з часом таких справ з'явилося занадто багато. То справа Литвиненка, то Скрипаля, а тепер ще й Навального. Надто вже часто Росія використовує свою заборонену зброю. А є ще кейс України, захоплення Криму – і стало зрозуміліше, що Путін не та людина, яку слід пускати в приміщення з шубами. Пропадуть якісь ще.

Отож Захід намагається тримати його подалі від шуб, щоб, не дай Боже, не сталося нового гріха.

– Але Путін все одно намагається змусити повернути до себе повагу чи щось таке?

– Так, але справи в нього досить безвихідні. Після виключення зі світових організацій він створив свою систему, але радянську. Ну, і пожинає тепер ці радянські плоди. Він уже став вигнанцем, приблизно як Брежнєв, якщо не сказати як Сталін. Він не цікавий. Говорити з ним варто лише мовою дуже жорстких матеріальних обмежень. Сиди, не висовуйся, а якщо висунешся – отримаєш по рукам. Приблизно така риторика зараз у Заходу.

А чим може Путін їм відповісти? Розмовами, що зараз атакує Україну і всі мають злякатися? Але ж не нападе, бо боїться. Проте має вдавати, що він такий ось готовий грати мускулами і блищати очима. Аби всі тремтіли й говорили: Володимире Володимировичу, тільки, будь ласка, не треба, тільки ні в якому разі!

Я, звичайно, не можу стверджувати, що точно не нападе, тому що в людей всяке в голові може заклинити. Але як чоловік, що добре володіє розвиненим почуттям самозбереження, Путін нападати не збирається. Або точніше так: він вдає щосили, демонстративно, наполегливо, що ось зараз нападу, але це важливий елемент створення торгового майданчика. Мовляв, щоб я не напав, давайте зі мною розмовляти на моїх умовах.

Схоже, Байден не готовий до такого роду політики. Він добре розуміє, як вона робиться, у нього величезний досвід спілкування з Росією ще з часів Радянського Союзу.

– Щодо справи Навального. Днями в Росії заплановані нові мітинги на його підтримку. Путін піде на поступки, відпустить вмирущого російського опозиціонера?

– Путін – не та людина, яка готова йти на поступки під тиском. У всякому разі, він постарається не допустити такого публічного приниження. Це перше.

Друге, він дуже злопам'ятна людина і не може пробачити Навальному так само, як і назвати його на ім'я-по батькові... Навіть те, що Навальний вимагає лікаря, означає, що він сильніший за Путіна і нав'язує свої правила гри. Але "прогинатися" під них Путін не збирається. Як і відпускати Навального на свободу. Принаймні, до виборів у Думу точно.

Навальний дуже ефективний опозиційний політик, уміє використовувати всі слабкі місця влади й завдавати по них істотної шкоди. Тому, думаю, сидітиме до вересня щонайменше. Можливо, потім це рішення і переглянуть. Хоча ідеальне рішення для Путіна, щоб він зник...

Демонстрація 21 квітня – єдино можливий варіант для Навального нагадати про себе. Адже цілком може статися так, що не буде за кого демонструвати.

– Думаєте, з ним може трапитися щось серйозне?

– Якщо людина хворіє і голодує вже два тижні, в неї погані аналізи – це означає, що вона на межі відмови нирок.

У цій ситуації починається гра. Начебто Навальний нічого неприродного не вимагає. Він просить, щоб до нього допустили лікаря. Але Путін вважає, що якщо він поступиться і допустить лікаря, – це буде його політичною поразкою. Між іншим, так і є. Якщо він це зробить, путінський виборець скаже: "А Володя-то у нас слабак виявився! Навальний взяв і домігся собі лікаря". Ось така приблизно логіка.

Путін не в термінах гуманності розглядає це рішення, а в термінах, хто кого обіграв. Він не може допустити, щоб його обіграв Навальний. Логіка приблизно така: якщо він хоче померти, нехай помирає.

– Крім усього іншого Росія примудрилася ще й зіпсувати відносини з дружньою Чехією через вибухи військових складів. До речі, ймовірно, у цю справу вплутані грушники, які могли отруїти Скрипалів.

– Я так розумію, що всю цю зброю мали ввезти в Україну і, відповідно, Кремль мав завдати якийсь політичний, моральний або матеріальний збиток українській стороні. Наприклад, позбавити її зброї. Отож ця акція цілком зрозуміла. Ясно, що вона була незаконною, та ще й на чужій території.

Найімовірніше, чехи не могли вирішити завдання. Зрозуміло, що на складах стався теракт, але не зрозуміло, хто ним займався. Мабуть, у березні їх забезпечили якоюсь додатковою дозою інформації і стало ясно, хто підривав і хто там був. Думаю, це випливло з американської подачі, і невипадково. Мені здається, це та сама форма відповіді з боку Заходу, про яку говорив Байден, інформаційне обслуговування. Та таке, що російському уряду буде боляче.

Американці вже давно знають, хто шпигує і сидить у їхніх комп'ютерах.