Можливі наступники Путіна – "партія війни" і "партія миру"

Щоразу після публічних появ, виступів або візитів президента Росії Володимира Путіна в інформаційному просторі з’являється безліч чуток про стан його здоров’я та можливий транзит влади в Росії.

Як показує історичний досвід, у російській історії може реалізуватися сценарій переходу влади на будь-який смак – палацовий переворот і фізична ліквідація імператора Павла І у 1801, більшовицький заколот і демонтаж монархії в 1917, смерть Сталіна в 1953, арешт Михайла Горбачова у Форосі в 1991 або легендарне самоусунення Єльцина з поста президента в 1999.

Останніми тижнями в пресі з’являється дедалі більше інформації про т.зв. "вежі або башти Кремля" – дві умовні фракції в російській політичній верхівці, або простіше кажучи – "партія війни" і "партія миру". До "партії війни" зазвичай відносять представників силового блоку і спецслужб, які зміцнили свої ресурси, авторитет і вплив за час воєнних дій в Україні і наполягають на їх продовженні, а до "партії миру" – відповідно представників економічного блоку і великого бізнесу, які в умовах санкційного тиску зазнають величезних, часто фатальних втрат і прагнуть припинення бойових дій.

Тому цілком логічно, що в Україні і в світі продовжується обговорення ймовірних наступників Путіна, зважаючи на те, що вибрана ним стратегія стає все більш провальною.

Транзит влади в РФ – основні сценарії

Попри те, що путінський режим демонструє всі ознаки стабільності, в його середині накопичується дедалі більше протиріч, які будь-якого моменту можуть призвести до неочікуваних трансформацій і можливого транзиту влади. Тут потрібно зауважити, що є два основних сценарії зміни влади в РФ – це владні пертурбації всередині самих еліт, адже варіант "народного повстання" і зміни влади "знизу" поки що малоймовірний у силу абсолютно рабського, зазомбованого і заляканого стану свідомості пересічних росіян.

Отже, в першому варіанті Путін добровільно передає владу умовному спадкоємцю – тобто тому, кому він хоче і може довірити місію лідерства (нагадаємо, що сам Путін і є таким спадкоємцем Єльцина), в другому ж варіанті до влади приходить не спадкоємець, а наступник, який займе місце чинного президента, який "раптово" помер/занедужав/втомився (потрібне підкреслити).

Необхідно зазначити, що немає залежності у способі передачі влади від того, до яких "веж Кремля" належатиме наступник. Путін як і сам може передати владу комусь із силовиків або "економістів", так і бути усунутий силовиками чи олігархами. Отже, розглянемо основні персоналії, які входять до списку можливих наступників російського президента і почнемо з представників "партії війни".

"Яструби війни" – як з ними боротися

Однією з перших кандидатур вважається 70-річний секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, який активно просуває ідеї продовження і розширення т.зв. спецоперації в Україні. Другим кандидатом часто називають реанімованого із політичного забуття експрезидента Дмитра Медведєва, який успішно взяв на себе роль покійного Жириновського, публічно озвучуючи найагресивніші і найбезглуздіші меседжі Кремля, особливо щодо України і Заходу. До цих персонажів можна додати і спікера російської Держдуми В’ячеслава Володіна, який не відстає від Медведєва за безглуздістю публічних висловлювань і є активним прихильником воєнних дій в Україні. Раніше серед цього списку фігурував і чинний міністр оборони РФ Сергій Шойгу, але подальші військові провали в Україні роблять його скоріше "цапом-відбувайлом", ніж претендентом на якісь реальні політичні посади. У схожій ситуації опинився і чинний очільник ФСБ Олександр Бортников, який також багато в чому втратив довіру після невдач в Україні. Також до цього списку можна віднести міністра сільського господарства РФ Дмитра Патрушева, який є випускником академії ФСБ, а головне – сином лідера "партії війни" Миколи Патрушева.

Усі ці фігури в силу свого віку, менталітету, мислення та освіти є небезпечними ідеологами продовження силового протистояння з Україною і Заходом, адже в цих умовах вони отримують практично необмежені владні повноваження всередині країни, а всі проблеми і прорахунки можна списати на зовнішніх ворогів. "Партія війни" є надзвичайно небезпечною для України, але достатньо передбачуваною в своїх діях, тому тільки нарощування військових зусиль, переозброєння ЗСУ, завдання максимальних втрат і зрив основних планів супротивника є найкращою стратегією боротьби з нею.

"Голуби миру" – в чому головна небезпека для України

Більш прийнятною для України і світу, але лише на перший погляд, є т. зв. "партія миру" або економічний блок, який складається із "крєпкіх хозяйствєнніков", які практично не помічені в агресивній риториці, максимально віддалені від силовиків і створюють враження цивілізованих політичних фігур на західні країни, з якими можна домовлятися. До них можна віднести насамперед заступника голови адміністрації президента Росії Сергія Кирієнка, відомого ще з 90-х років, коли він встиг побувати головою уряду. Останнім часом Кирієнко вважається свого роду "сірим кардиналом" в оточенні Путіна і куратором територій т. зв. "Л/ДНР".

Також до цього списку входять чинний прем’єр-міністр Михайло Мішустін, мер Москви Сергій Собянін, з меншою долею вірогідності міністр фінансів Антон Сілуанов, а також знову-таки син Патрушева Дмитро, який може діяти і серед умовних "прихильників миру". Інколи обговорюється постать доньки президента РФ Катерини Тихонової, але це більш схоже на чутки, з огляду на те, що сам Путін досі не підтверджує факт родинних відносин із нею.

Усі ці політичні фігури є не менш небезпечними для України, адже Кремль робитиме ставку на них, коли ситуація для Росії складатиметься ще гірше, ніж зараз. "Голуби миру" можуть вийти на авансцену, щоб намагатися переговорами зупинити контрнаступ українських військ і закріпити російську присутність на окупованих територіях України, пропонуючи Заходу економічні та енергетичні преференції. Головним лейтмотивом вимог російської "партії миру" буде скасування західних санкцій і легітимація статусу Криму і "Л/ДНР".

На жаль, для багатьох країн Заходу це може бути варіантом, до якого Україну будуть підштовхувати, тому ми маємо максимально забезпечити власну територіальну цілісність військовим шляхом. Є велика вірогідність того, що "партія миру" – це добре спланована вистава ФСБ, яку буде запущено в свій час, щоб послабити санкції і за декілька років відновити військові ресурси РФ для нового нападу на Україну. Тому саме зараз світ має об’єднати зусилля для створення нової архітектури безпеки для України і Європи, в якій ми маємо чітко сформулювати свої вимоги і захищати власні інтереси.