Блог | Кремлівський режим втрачає позиції в Африці – це позначиться на нашому театрі воєнних дій

Африканська ганьба путіна. 

Протягом повномасштабної війни проти України агресор не лише втрачав внутрішні сили й ресурси, а й стрімко позбавлявся зовнішньополітичної ваги у світі. Його друзі-диктатори тікали з власних країн, гинули або опинялися у в’язницях. Агресор практично втратив вплив на Близькому Сході, Південному Кавказі та в Латинській Америці. Чи не останнім його "зовнішньополітичним активом" залишалися бідні африканські диктатури. Але сьогодні з рук кремля вислизає і цей скарб.

Один з оплотів росії в Африці – військова хунта в Малі. Самопроголошений "президент" Ассімі Гоїта захопив владу внаслідок перевороту у 2020 році. Країна роками перебуває у стані громадянської війни. На півночі Малі повстанці сформували Фронт визволення Азаваду – невизнаної держави, що постала як держава туарегів (одного з корінних народів Північної Африки) ще у 2012 році.

Тривалий час утримуватися при владі Ассімі Гоїті вдавалося за підтримки російської терористичної структури – чвк "вагнер", яка нині трансформована в так званий "Африканський корпус" і підпорядкована міноборони рф.

Перебування російського контингенту в Малі перетворилося на міжнародну гуманітарну проблему: світові медіа регулярно повідомляли про масові вбивства, зґвалтування та інші злочини, скоєні вагнерівцями. Люди тікали цілими селами. Як розповів один із біженців: "Це політика випаленої землі. Солдати ні з ким не розмовляють. Усіх, кого бачать, розстрілюють. Без питань, без попередження. Люди навіть не знають, за що їх убивають".

Але усьому є межа. 25 квітня розпочався масштабний наступ туарегів. Росіяни втратили позиції та почали відступати. Від початку травня "Африканський корпус" рф зазнав суттєвих втрат у живій силі та техніці й залишив три великі міста в Малі. Проросійського "міністра оборони" країни вбито. Сам Ассімі Гоїта намагається врятувати своє життя і, схоже, вже не розраховує на допомогу з боку москви.

"Африканський корпус" рф присутній і в інших країнах континенту – зокрема в Буркіна-Фасо, Нігері та Центральноафриканській Республіці. В усіх цих державах ситуація нестабільна. Ставка місцевих диктаторів на росіян не виправдовує себе: захистити їх вони не здатні, зате різко збільшують кількість вбивств, зґвалтувань та інших тяжких злочинів, що підживлює протестні настрої серед населення.

Те, що кремлівський режим втрачає позиції в Африці, неминуче позначиться і на нашому театрі воєнних дій. По-перше, події в Малі – це поразка російської зброї та ще один доказ загального виснаження недоімперії. По-друге, росія втрачає контроль над природними ресурсами цієї країни. По-третє, їй буде дедалі складніше проводити вербувальні кампанії на континенті. По-четверте, співпраця з африканськими режимами забезпечувала кремлю потрібні голоси в ООН та інших міжнародних структурах. Тепер ця "дружба" поступово сходить нанівець.

Цілком ймовірно, що дехто з африканських "лідерів" і далі сподівається: у разі повстання вони зможуть сховатися в москві, як це свого часу зробив сирійський диктатор Башар Асад. Але реальність має свою іронію: не виключено, що вже за кілька років самому путіну доведеться шукати притулок десь у екваторіальних лісах.

Недоімперія наближається до катастрофи. У прірву летить усе: її зовнішньополітичні позиції, економіка і, звісно, військовий потенціал. На жаль, це не одномоментний, а розтягнутий у часі процес. Роботи в нас ще багато. Тож тримаймо стрій, працюймо далі. Слава Україні!