Про Крим, феномен Зеленського і Путіна: ексклюзивне інтерв'ю з Людмилою Улицькою

Про Крим, феномен Зеленського і Путіна: ексклюзивне інтерв'ю з Людмилою Улицькою

Росія має вибачитися перед Україною, але найближчим часом цього не буде. Є логіка політичного життя, за логікою сьогодення ніхто ні перед ким вибачатися не збирається – це абсолютно очевидно, сказала в інтерв'ю OBOZREVATEL відома російська письменниця Людмила Улицька.

У першій частині інтерв'ю читайте про те, ситуація з Кримом – це політично потворна анексія Росії, але кожна влада на півострові однаково погано ставилася до кримської землі.

– Коли востаннє були у Криму?

– У 14-му році. Але той мій останній приїзд був такий болісний. Забетонували річку, яку я з дитинства пам'ятаю, просто покрили бетоном.

– Який це регіон?

– Судак. Розумієте, ця набережна, яку я пам'ятаю з дитинства. Вона нагадує турецький базар і мене це не тішить. Будинок, у якому я ночувала, коли ще була жива Марія Степанівна Волошина, стоїть як зуб, мені за нього страшно. Навколо величезні готелі, а це взагалі-то священне місце для російської літератури.

Відео дня

Я дуже раділа, коли перші татари почали повертатися. Пам'ятаю, як стояла на автобусній зупинці і вперше почула татарську мову, почала плакати. Бабусі мені розповідали, як їх виселяли, я знала цю історію.

А потім минули якісь роки і я побачила, як татари забудували долину річки. Їм не давали землю і вони взяли її самозахопленням і почали будувати там, де не треба було. Зрештою річку забетонували і зараз там стоять бетонні палаци мусульманського вигляду. Річку вбили. Там жодного дерева. Тіснота така, що єдині дерева, які там залишилися, це дерева будинку, який я дуже люблю і де мої діти влітку проживали. Цей будинок належить родині Ніни Костянтинівни Бруні-Бальмонт, а ця велика жінка належить російській історії.

Людмила Улицька

Кілька дерев ще залишилися, а все інше вирубано. І що найжахливіше для мене було, що татарський наливний колодязь, який був на території цього будинку, завалений камінням. Це середньовічний колодязь, який треба берегти і леліяти, і так гірко, що саме татари завалили його камінням і побудували на цьому місці будинок.

Це варварське ставлення до землі, до історії. На жаль, воно було виявлене радянською, українською і російською владою, і татарами теж. На жаль. Тому я туди не їду, бо у мене одні сльози.

– Що робити з Донбасом?

– Не знаю. Це жахлива ситуація і її вистачить на багато років. Напевно, за чинної влади все залишиться так, як є.

– На політичному рівні тривають переговори про повернення Донбасу Україні, але на умовах Росії.

– Я була б дуже рада, якби цей конфлікт був вичерпаний. Я не політик, я приватна людина і я на боці тих людей, які постраждали. Причому треба сказати, страждали і ті, які стали на бік Росії в цьому конфлікті, і ті, хто продовжували залишатися на боці України. Я думаю, що щасливих людей у цій ситуації немає, жертв колосальна кількість.

– Вас взагалі здивувала агресія Росії в Україні?

– Ні, зовсім не здивувала, бо так сьогодні влаштована російська держава.

– Воювати і вбивати?

– Ні, ну коли на чолі держави стоїть людина, вихована у рамках жахливої організації, то чого ж чекати? Ну це наш правитель, це ми його вибрали, його рейтинг у Росії був 84%. Так, мені не подобається його популярність, мені не подобається, що його так багато людей підтримує, до речі, зараз стало набагато менше. Мені не подобається та політична лінія, яку він реалізує. Але мене ніхто не питає, а коли запитує, я кажу, ні, мені не подобається. Але це ж не має жодного значення.

– Чому б російському керівництву просто не відпустити Україну?

– Це питання не до мене. Я думаю, що є своя стратегія, своє пояснення, що всі сценарії в Росії пишуться потім. Заднім числом нам пояснять, чому це було необхідно і правильно.

Ще у горбачовські часи було досить жорстоке придушення заворушень у Вільнюсі. Це у традиції радянської та імперської влади. Імперія, яка тримає силою околиці – не новинка. Це можна сказати і про Римську імперію, і навіть така відносно шляхетна імперія, як Австро-Угорська, теж мала всі ці проблеми.

Інша річ, що слаборозвиненим країнам колись було вигідно входити в цю імперію. Мабуть, таким маленьким національним утворенням здавалося це привабливим. Зараз багато хто хоче незалежності. Я думаю, що затремтить наступного разу Казань, татари почуваються скривдженими і цього можна очікувати. Зовсім не хочу бути пророком і не хочу, щоб проливалася кров, але зріють якісь нові ситуації...

Конфлікт Росії і України

– З приводу імперій, вони ж усі розпалися, Британія теж була імперією...

– Імперський світ закінчився. Ось Китай – торговельна імперія, він ні з ким не воює, він завойовує країни за допомогою дешевих товарів. Сказати, що це мені подобається – я не можу, але що робити – це теж реалії світу. Китай здійснив колосальний ривок. Сто років тому чашка рису була щасливим обідом для китайця, а сьогодні, дивіться, китайські туристи заполонили весь світ. Це означає, що вони розбагатіли. Це означає, що, незважаючи на цю жорстку ідеологію, яку вони всі сповідують, вони живуть краще. І Росія стала краще жити.

– І дуже непогано після радянського застою.

– Так, я чудово пам'ятаю ці черги в магазинах все життя. Щоб купити два десятка яєць, дідусь брав мене з собою в магазин, і ми з ним стояли в черзі з номерками, написаними на руках чорнильним олівцем. Пам'ятаю, як перший раз з Америки на початку 90-х я привезла дві сумки продуктів. Сьогодні я не вожу з Америки продукти, тільки сир, який завдяки ідіотизму нашої влади потрапив під санкції. Хоча завдяки санкціям у нас навчилися робити м'які сири, а ось тверді поки не виходять. Ось таке життя.

– Ви сказали, що рейтинг Путіна трохи падає, але все ж він залишається досить високим.

– Ця частина життя викликає у мене таке роздратування і гнів, а для того, щоб нормально існувати, мені треба бути в доброму гуморі. Але все ж таки зараз у Росії ожило громадянське суспільство, такого 15 років тому не було. Маю на увазі волонтерські рухи. Всі мої подруги і друзі беруть участь у волонтерському русі, і я теж. А це означає, що ті проблеми, які не хоче брати на себе держава, бере на себе суспільство. Це дуже хороший сигнал. Тому я особисто концентрую свою увагу на цьому боці життя, а не на тому, які дурнуваті закони пише наша Держдума.

– Як би не намагалися абстрагуватися від того, що відбувається, все одно ці закони стосуватимуться життя кожного. Хіба ні?

– Мої відносини з державою? Їх практично не було. Я два або три роки працювала на державу, ще не будучи письменницею. І до сьогодні я не отримувала від держави ніяких нагород, ні копійки грошей, ніяких, так би мовити, пряників і цукерок. І якби вона і захотіла щось дати, я б навряд чи це прийняла. Боюся бути у боргу. Коли тобі щось дають, то від тебе і чогось чекають. У такій ситуації опинилися мої друзі, які працюють у театрах, у кіно, залежать від державного фінансування. У них колективи, у них постановки, у них державні гроші. Мені ніякого фінансування не потрібно, але при цьому я не можу засуджувати людей, які мовчать або дуже мовчать. Але я їм не заздрю.

– Якою уявляєте собі Росію через років 20?

– Я не будую ніяких проєктів. У Росії всі сценарії пишуться заднім числом. Передбачити неможливо, все закрито. Інформацію навіть за великої інформаційної свободи ми не всю отримуємо. Чесно кажучи, я й не дуже цікавлюся тим, що там на верхах відбувається.

– Якщо на вулицях з'явиться дуже багато протестувальників, влада у них стрілятиме?

– Так. Знаєте, це вже було у 1905 році в Росії, не зупинилися. А тоді не такі люті люди були і не так виховані солдати були. Тому повірю, легко можу цю картину собі уявити.

– Незважаючи на те, що це недемократично...

– Забудьте про це слово, воно взагалі не має жодного значення. І не тільки у нас можуть стріляти. Є маса прикладів з Латинської Америки, просто у нас логіка життя стала логікою життя країн третього світу, що дуже сумно. Але тут нічого не поробиш. В Африці теж стріляють.

Арешти в Росії

– Багато росіян живуть в еміграції, вам ніколи не хотілося виїхати?

– Ні. У мене в Італії є місце, де жити. Це будиночок у селі, я там вже 10 років проводжу якийсь час. Жити дуже добре у Європі, але моє життя минає у Росії і саме у Москві. Я прив'язана до російської культури, у Росії мої друзі, там могила мами. Не хотіла б їхати з Росії, але як доля складеться, не знаю.

– Як вам обрання Зеленського в Україні, людини з середовища шоубізнесу, а не з політичного.

– Мені він дуже подобається. Я у великому захваті була, бо нарешті у великій країні прийшла до влади людина не політична. Це чудово. Ці політичні тварини, які виросли сьогодні в усьому світі, ці чоловіки в багатотисячних піджаках, з пещеними, ботоксними обличчями мені дуже не подобаються. Академік Сахаров, до речі, мріяв, щоб Росією правили технарі або економісти. В усякому разі, артист мене більше влаштує, ніж людина, яка вчилася у вищій партшколі або КДБ.

– У Росії таке хіба можливо?

– Ні, ну був прекрасний Борис Нємцов, який був дуже симпатичний і який був убитий.

– Під стінами Кремля.

– Так, так. Ось він, можливо, міг би бути першою особою держави, бо він був розумний, веселий, дотепний і він не був схиблений на багатстві. У нього не було 10 вілл в різних точках світу, йому це було нецікаво.

Але на даному етапі феномен Зеленського в Росії неможливий. Дуже добре підготовлена армія, Росгвардія. Думаю, буде м'яка передача влади.

– Російська держава має вибачитися перед Україною, як вибачалася Німеччина за Другу світову війну?

– Ну якщо я скажу "має", це вас задовольнить? Має, але найближчим часом цього не буде. Є логіка політичного життя, за логікою сьогодення ніхто ні перед ким вибачатися не збирається – це абсолютно очевидно.

А якщо змусять вибачатися, то, може, вибачаться... Це залежатиме, скільки нулів після цифри буде задіяно в цьому розміні або обміні. Виключно користолюбна влада і ваша і наша. Принаймні попередня.