Блог | Головний могильник російської мови – Кремль: як 26 років влади Путіна знищили "русскій мір"

Коли у відповідь на тези про скорочення російського мовного ареалу лунають закиди про стан української мови, варто подивитися на мову цифр та логіку природного розвитку. 

Динаміка російської мови демонструє системне скорочення її глобальної демографічної ваги. З 1980 року населення планети зросло в 1,84 раза, з 4,45 до 8,2 мільярда людей. При цьому кількість людей, які так чи інакше володіють російською мовою, за міжнародними оцінками, становить близько 200 мільйонів.

На перший погляд цифра величезна. Але тут виникає принципова проблема: володіння мовою як інструментом і рідна мова це зовсім не одне й те саме.

Останній перепис населення Росії, який проводився у 2021 році, це дуже добре показує. У самій Росії проживало близько 147 мільйонів людей, але російську як рідну назвали приблизно 112 мільйонів.

Так мільйони людей володіють російською чи використовують її у повсякденному житті, хоча їхньою рідною мовою є татарська, чеченська, башкирська, якутська, бурятська, аварська та десятки інших мов народів Росії.

Тобто навіть усередині самої Росії значна частина людей, яких міжнародна статистика зараховує до російськомовних, використовує російську лише як другу мову або мову міжнаціонального спілкування. Звичка говорити якоюсь мовою через історичні обставини чи брак альтернатив у публічному просторі не робить цю мову рідною.

Тому показник у 200 мільйонів володіючих не можна механічно використовувати як чисельність людей, для яких російська є мовою ідентичності. Якщо застосовувати однакові критерії та оцінювати саме рідну мову, картина стає зовсім іншою.

На цьому тлі ситуація з українською мовою показує принципово іншу природу мовного існування.

Під час перепису 2001 року з 48,45 мільйона населення України рідною мовою українську назвали 67,5 відсотка, тобто 32,58 мільйона осіб. Разом із кількамільйонною українською діаспорою за кордоном це формувало глобальне україномовне ядро, яке оцінювалося приблизно у 38 мільйонів людей.

Сьогодні ситуація змінилася не лише демографічно, а й світоглядно. За дослідженнями Центру Разумкова, українську рідною називають близько 78 відсотків громадян, російську лише 6 відсотків, а ще 13 відсотків вважають рідними обидві мови. Якщо навіть поділити цю двомовну групу навпіл, українська входить до категорії рідної приблизно для 85 відсотків населення.

Вкрай важливо не змішувати рідну мову з побутовою звичкою. Людина може народитися в іншій країні, вчитися російською в радянській школі чи користуватися нею в бізнесі, але в певний момент усвідомити, що її справжня рідна мова це українська. Рідна мова це те, чим ти розмовляєш із дітьми, що вважаєш своєю базовою цінністю і що обираєш для власної родини.

Саме це і є головним розривом між двома мовними моделями.

Російська мова за десятиліття радянського та імперського панування отримала величезну кількість людей, які нею просто володіють. Але після розпаду Союзу та через нинішню агресивну політику цей простір невпинно скорочується. За межами Росії вона втрачає статус природного середовища. Україна практично повністю вийшла з цього простору, у країнах Балтії російська залишається мовою меншин, а в Центральній Азії вона дедалі більше поступається національним мовам та англійській.

Українська розвивається за іншою логікою. Україна за останні десятиліття втратила мільйони людей через демографічну кризу, окупацію та вимушену міграцію. На контрольованій території зараз проживає близько 29 мільйонів осіб. Але частка населення, яке вважає українську рідною, різко зросла. Після початку повномасштабної війни мільйони українців виїхали за кордон і створили нові українські мовні середовища у Польщі, Німеччині, Чехії, Португалії, підсиливши осередки у Канаді та США.

Демографічне скорочення території України не призвело до скорочення української мови. Частина мовного ареалу перемістилася за межі державного кордону, зберігши той самий глобальний обсяг у межах від 38 до 40 мільйонів рідномовних людей.

Головне питання полягає не в тому, скільки людей сьогодні можуть зрозуміти російську чи українську. Значно важливіше те, яку мову люди вважають своєю рідною, яку передають наступним поколінням і яка залишається природним фундаментом їхньої ідентичності.

Якщо дивитися саме на цей показник, картина для російської мови є значно менш оптимістичною, ніж популярна цифра у 200 мільйонів тих, хто її просто знає. Українська ж мова, попри всі демографічні випробування, демонструє протилежну тенденцію, адже її рідномовне ядро не просто зберігається, а стає глибшим, свідомішим та органічнішим.

І наостанок варто додати один фундаментальний парадокс, який підкреслює всю абсурдність дій кремлівської влади.

Коли під час чергового виступу той самий Медведєв із трибуни заявив про те, що населення України скоротилося вдвічі, він поспішив зарахувати це до здобутків імперської політики. Але насправді ситуація виглядає повністю протилежно.

Він та його оточення своїми діями скоротили не стільки демографічний потенціал України, скільки ту російськомовну частину населення, яка в свій час могла відчувати лояльність або культурологічний зв'язок із Росією. Саме російськомовні міста Сходу та Півдня України найбільше постраждали від бомбардувань і руйнувань, що остаточно знищило будь-які залишки симпатій до кремлівського режиму та прискорило свідомий перехід мільйонів людей на українську мову.

Парадокс полягає в тому, що влада в Росії, яка править останні 26 років з 2000 року, робить абсолютно все для знищення російської мови та її глобального ареалу у світі. Радіти тут кремлівським функціонерам немає чому, адже замість розширення впливу вони перетворили власну мову на маркер агресії, токсичності та варварства.

Важко сказати, чи це банальна стратегічна сліпота, чи нерозуміння базових соціолінгвістичних процесів. Проте факт залишається фактом, що саме нинішній режим у Москві став головним могильником російського мовного середовища у світі, оскільки позбавив його майбутнього і перетворив на релікт, від якого цивілізований світ послідовно відмовляється.