Блог | "Гіперзвукова гордість", або Як російські окупанти випробували на собі вітчизняний ВПК

ЯК БУМЕРАНГ, ТІЛЬКИ З ВОЛЬФРАМУ: ДВІ РАКЕТИ — ДВІ ГАНЬБИ

Знаєте, кажуть, що немає нічого небезпечнішого для людини, ніж її власне невігластво, підкріплене великими грошима і дурною інструкцією. Але російські інженери вирішили посперечатися з цим твердженням і довели: куди небезпечніше — це коли невігластво підкріплене балістичною ракетою.

Як шепочуть злі, але дивовижно обізнані язики з моніторингових каналів, у ніч проти 24 травня росія запускала не один свій хвалений "Орешник", а цілих два. Мабуть, генерали в кремлі так поспішали вразити світ своєю величчю, що забули старе добре правило: якщо ти змайстрував бумеранг зі шматка вольфраму, краще спочатку потренуватися кидати його в чистому полі, а не собі під ноги.

Перша гіперзвукова гордість, не витримавши ваги власного пафосу, звалилася десь під Донецьком — у районі Авдіївки або Ясинуватої. Причому звалилася, судячи з усього, рівно на голови своїм же військам. Мабуть, у цей момент російські окупанти відчули непередаване почуття гордості за вітчизняний ВПК. Зброя, від якої "немає порятунку", спрацювала бездоганно: врятуватися від неї їм дійсно не вдалося.

Переконавшись, що ракета в принципі вибухає і справно робить вирви в землі, путінські полководці, почухавши потилиці, запустили другу. Ту саму, що за кілька хвилин героїчно поборола цегляні гаражі в Білій Церкві.

Якщо підбити підсумок цієї блискучої військової прем'єри, то картина виходить просто чудо: 1. Спочатку за СТО МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ вони розбомбили власні позиції.

2. Потім за другі СТО МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ вони знищили кооператив зі зберігання старих шин і консервації.

3. А тепер вони з серйозними обличчями вимагають, щоб увесь світ тремтів від страху.

Зізнатися чесно, єдині, кому зараз дійсно впору тремтіти від страху перед "Орешником" — це самі російські солдати. Адже якщо кремль вирішить запустити третю ракету, ніхто не знає, на який саме їхній штаб вона впаде від великої любові до батьківщини. А нам залишається лише спостерігати, як найбільша загроза сучасності успішно самоліквідується за рахунок власного бюджету.